Чим Вам запам’ятався 2016 рік, що прикметного відбулося в українській економіці?
З початку року була радісна звістка – про відставку уряду Яценюка. Говорили про професійний уряд, якихось нових людей і нову політику, економіку, нові цілі. Але потім були розчарування – через місяць ми почули від Гройсмана, що все залишається, як є.
На цьому тлі маємо шалене падіння у банківському секторі – у послугах він зменшився на 30%. Це, фактично, колапс, банки не дають кредитів, економіка нормально не функціонує. Викручують якісь цифри про 1% зростання, але при цьому занижують інфляцію, тож у них ніби реальне зростання, а насправді – реальне падіння.
За останній рік Україна опинилась на передостанньому місті в світі за темпами зниження рівня доходів громадян. Але не лише це свідчить про кризу.
Ми також спостерігали, як позбуваються своїх активів олігархи: Курченко, Жеваго, власники Діамантбанку, а тепер ще й Привату. Для мене це показник: так завершується стадія олігархічного капіталізму, як я її називаю – олігархономіки.
У Ахметова, Коломойського фактично настають дефолти по міжнародних кредитах. Щоб їх обслуговувати, вони продають підприємства (хоч про це й не усім відомо).
І що ж нас чекає далі?
Олігархічний лад не здатний виводити країни з кризи. Олігархономіка має свої цикли, вони пов’язані з політикою. І після Порошенка влади олігархів, грошових мішків вже у країні, я думаю, не буде.
Події останніх тижнів показують, що в країні відбувається соціалістичний переворот. Тобто, перехід основних активів, регулюючих механізмів, фінансових потоків у державне управління. Коли, наприклад, керівники Нацбанку розказують, де які банкомати працюють, а де – ні. Це так Орджонікідзе управляв доменними пічками у 30-х роках, коли їх було декілька штук.
Якщо ми це не зупинимо, то олігархи зроблять (як це вже було в історії) соціалістичну систему, централізоване управління. Вони так звикли, в них багато заводів, вони не терплять конкуренції, не хочуть знати малих бізнесменів, вибудовують централізоване управління своїх холдингів. А якщо вже ці холдинги об’єднаються, то далі потрібен Держплан.
Відомий мільйонер часів російської імперії – Сава Морозов фінансував більшовиків. Тож це природньо, що за олігархономікою може бути соціалізм – якийсь вульгарний, централізований, можливо, не на державу, а на певну кліку. Адже ЧК і ЦК – це були кліки олігархів у радянській системі.
Після націоналізації Приватбанку держава контролює майже 60% банківського сектору. Які наслідки матиме така державна експансія?
Частка державної власності у банківському секторі буде домінуючою, вона вже перевищила 63%. Процес не зупиняється, ніхто не міняє політику і тактику в роботі з банківською системою. Тобто, й надалі відбуватиметься скорочення кількості банків, а також концентрація і укрупнення тих, що залишаться. Вони будуть триматися за рахунок бюджету.
Ще мене дуже засмутили слова президента – про гарантування усім держбанкам 100% відшкодування депозитів. Це неможливо, це неправильно! Тобто, це стосуватиметься будь-якого банку – що б він не робив, кого б він не кредитував, які б оборудки не прокручував.
І ще одна особливість: держбанки (більшість з них багато років тримаються за рахунок «інвестицій», фактично – дотацій з бюджету, по 20-30 млрд. грн.), отримують вказівки згори щодо фінансуванні держпідприємств. Які без цих дотацій, кредитів, які не повертають, не можуть існувати. Так було з «Нафтогазом», з Укрзалізницею, так і з різними енергетичними компаніями, вугільними підприємствами і т.д.
Отже, фактично ми виходимо на один банк, з одним бюджетом, як було при радянській системі. Вони працюють зі своїми підприємствами, приватний сектор залишається осторонь, на периферії. Як було у нас колись – ремісники якісь працювали, малі підприємства, виробники булочок і т.д.
Мені дуже сумно, що цього не помічають наші іноземні партнери, і навіть вітають такі націоналізації. А це ж не та націоналізація, як на Заході, це зовсім інше.
У нас вже котрий рік не йде приватизація. Чому не продається Одеський припортовий, чи вдасться це зробити у 2017 р?
Якщо олігархи вже заволоділи владою, стали уособленням держави, то їм не потрібна приватизація: «Або це моє, або це державне». Нам будуть розказувати про різні обставини – чому це не можна робити. Якщо вже дійде до приватизації – продадуть самим собі: оточенню або якійсь офшорній компанії.
А найгірше, що при цьому декапіталізують всю економіку – нехай вона валиться, падає гривня, дешевшають активи, об’єкти промисловості, нерухомість тощо: ми купимо все дешевше!
Ну і використовують модель з 90-х років: фіктивно банкрутуються держпідприємства через домовленості з директором – що він не оплачує поставки на завод певної сировини чи енергії. Так було, наприклад, з електростанціями на Донбасі, борги яких потім викупив Ахметов і став їх власником.
Те саме роблять з ОПЗ, щоб його забрати за безцінь. Заводу підвищили ціну на газ (8 тис. – найвище ціна в Україні), і він довго її не оплачував. Газ поставляв Фірташ, накопичилось $250 млн. боргів. За ці гроші можна новий завод такого типу побудувати! Готувалось усе під Фірташа. Ну а тепер хто ж купить завод, у якому 250 млн. боргу? Ні в кого таких грошей немає, а іноземні інвестори ще не зовсім дурні, щоб платити за когось, за фіктивне банкрутство. Тому вже двічі зривались торги.
Насправді такої приватизації нам взагалі не потрібно! У Європі, коли великі підприємства приватизуються, підключались люди – тисячі, мільйони британців, німців ставали власниками акцій. Гроші знаходились і не виникали олігархи. Але ми йдемо шляхом імперіалізації економіки, у такий напівсоціалістичний вульгарний капіталізм. Головне, що він не має перспективи, тому що він не виводить економіку з кризи, вона триватиме.
В Україні реформи йдуть вже третє десятиліття, таке враження, ніби вічні реформи – це наша економічна стратегія. Скільки ще цього витримають українці та наша економіка?
У такій економічній моделі (олігархономіці) не може бути стабільною грошова одиниця. Адже олігархічні холдинги, які експортують продукцію, залишають валюту там. Із заводів, якими вони володіють, вичавлюються останні соки, їх доводять буквально до фізичного краху. А щоб фінансувати свої підприємства в Україні, часто через свої ж банки, вони беруть у Нацбанку кредити рефінансування.
Коли отримуються ці кредити, падає гривня – тому що НБУ, який не отримує валюту з-за кордону (від експорту), не вистачає валюти. І доводиться штучно збільшувати гривневу масу. Такої європейської країни немає, щоб з 2 грн до 30 грн за долар впав курс. Це ж собі шкодити, розвалювати все у середині країни!
Через оту гривневу девальвацію у нас немає перспектив. Щороку буде провал, і зараз, у 2017 році буде нова хвиля девальвації гривні, і інфляція буде висока.
Ми ж робили реформи не для того, щоб збагачувалась купка людей, а щоби весь народ отримав можливості, роботу, жив краще, якісніше. Поки що усе воно не так. Не знаю, чим закінчиться, бо може завершитися якимсь повстанням, військовим переворотом, просто бунтом на вулицях – коли все будуть трощити. Тому що люди навряд чи витримають ігри, які затіяла держава: нас чекають облігації на десятки мільярдів, підвищення «мінімалки» до 3200 грн.
Або, якщо всі будуть терпіти, ми поступово повертаємося до Союзу – кілька каналів ТБ, вони будуть знати що говорити, ніяких інших свобод. Можливо, вирішать посадити значну частину інтелігенції, щоб вона не «цвірінькала»…
Я просто бачу ці варіанти, а люди думають – напевно, такого вже ніколи не буде? А потім минає час, і багато справджується…. Люди не хочуть вірити в погане.
Чи не було б порятунком для економіки, якби її поставили на військові рейки? Хіба не логічно у умовах війни поставити на I місце ВПК, і щоб він локомотивом потягнув інших?
По-перше, ВПК не створює багатств, він тільки витрачає кошти. Відоме прислів’я «Гармати замість масла» - якщо будемо виробляти гармати, то у нас не буде масла. Але ВПК, який працює комерційно, тобто на продаж зброї і техніки за кордон, приносить певні економічні вигоди країні. У нас це просто поставлено дуже нецивілізовано, дико – коли вся зброя продається, а гроші у бюджет чи на підприємства не надходять, йдуть у якісь розподільчі фонди під назвою «Укроборонпром» тощо. Й далі їх розподіляють – скільки виробнику, скільки розробнику, посереднику, ще комусь. А це не йде через бюджет, податкову систему…
Якщо треба оголошувати воєнний стан, тоді діє економіка воєнного періоду, яка не допускає зволікань з виконанням завдань, замовлень військового обладнання, техніки чи будь-яких виробів для армії. Інакше одразу настає кримінальна відповідальність. І це треба робити. Якщо у нас мирний час, то військовий завод хоче – виконує замовлення, не хоче – каже, мовляв, не надійшли кошти, і ми не працюємо. Але зараз в нас так результату не буде. Так війни не ведуть, і тим більше – не виграють. Ми її так програємо.
І принциповий момент. Якщо є лінія фронту, то ніяких відносин з тією стороною бути не може. Ні політичних, ні дипломатичних, ні господарських, ні енергетичних. Ні-я-ких!
Враховуючи темпи виїзду українців за кордон, чи не виникне у нас дефіцит робочої сили? Хто його заповнить?
Економічна база країни звужується: свої капітали з України виводять олігархи (накопичують кошти, купують підприємства, яхти і т.д.), корупціонери, які розуміють небезпеку купівлі нерухомості тут. Також іноземні інвестори у 2015 році масово закривали свої підприємства (дехто зміг продати), і 10 млрд. прямих інвестицій з України повернулись на Захід: було 53 млрд. у 2014 р., а в 2015 – вже 43 млрд.
При цьому маємо ще й девальвацію, через яку всі активи коштують дешевше. Це говорить про те, що інвестицій, які є джерелом для створення робочих місць, усе менше. І 40 млн. людей не може прожити з такої малої капітальної бази. А процес триває, і навіть президент купує дачі за кордоном. Тому, на жаль, для робочої сили, при чому не лише фізичної, але й інтелектуальної, тут немає майбутнього. Сьогодні виїхав мільйон людей у Польщу, завтра – ще півмільйона. Бо нічого не змінюється, тут не виникають робочі місця.
Дивіться, бюджет виросте на 20% у 2017 році, а економіка – нульова, або зросте на 1%. Це означає, що бюджет штучно забирає гроші з ВВП – він складав 40% ВВП, незабаром це буде 50% від ВВП. Більша частина доходів, що перерозподіляються, ідуть в бюджет. Отже, робочі місця виникають лише в бюджетній сфері.
Прокуратура збільшується, Нацгвардія, поліція – тобто, органи, які не є продуктивними. Установи, які нічого не виробляють, окрім таких непродуктивних послуг. В українських містах люди йдуть працювати лише в державні структури, там є попит – митниця, податкова.
Виходить, що вільна економіка, вільне виробництво, підприємницький сектор - те, що створює інновації, все це звужується. Ми не тільки будемо бідними, але й периферією загниваючої Європи.
То де ж шукати роботу українцям? Тільки у бюджетній сфері?
Там де виникають фінанси, які дають робочі місця. Так, якщо банківський сектор зупинився, підприємницькі, інноваційні структури не отримують кредитів, вони лише скорочують зарплату. От те, що скоротили 80 банків – це ж тисячі людей, які працювали там на рядових посадах.
У Привата були десятки тисяч підприємств і підприємців фінансувалось. Не лише себе фінансував Коломойський. І куди вони подінуться, їх фінансувати не будуть?
Тобто, це картина дуже похмура.
В уряду ніяких інвестиційних пріоритетів немає. Вони щось жалюгідне говорять про те, що освіту підтримують, дороги… А от Світовий банк забрав $220 млн. від «Укравтодору». Спочатку надав, тому що були позитивні очікування від України, а тепер забрав.
Далі буде…
Юрій Сколоздра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ