[media=156946,156947,156948,156949,156950,156951,156952,156953,156954,156955,156956] 

З окупованих територій люди в основному приходять за пенсіями та соцвиплатами. Люди, які повертаються на окуповану територію, з журналістами спілкуються неохоче. Нарікають, що доводиться весь день вистоювати черги, натомість запевняють, що в окупованому Луганську, до якого від Станиці 2 км, дефіциту продуктів немає і ціни не вищі. Та й загалом «там все нормально».

Наш гід по Станиці Луганській - перший заступник голови Станичної-Луганської райдержадміністрації Сергій Ісаєв. Він показує зруйновані будинки поблизу контрольного пункту в’їзду-виїзду і сліди від градів. 
Лінію розмежування тут перетинають не тільки місцеві. Приїжджають і з Сєвєродонецька, і з усієї України.  «Ходять всі, але є категорія людей, які туди ніколи не підуть. Ті, хто має проукраїнське налаштування і хто відкрито висловив свою позицію стосовно так званих ЛНР і ДНР, ті, звичайно, не ходаки», - каже Сергій Ісаєв.

Цікавлюся, а як зустрічають на «тому» боці? Бойовики переважно не заморочуються і пропускають майже всіх. «Хоча і в них є свої бази, - стверджує наш гід і каже, що добре було, якби вони просто не пропускали тих, кого не хочуть бачити. Натомість, «неугодні» потрапляють «в підвал». 

Традиційних питань, хто за кого, місцеві уникають. Але настрої людей дуже змінюються, коли вони потрапляють під обстріли. Наприклад, коли не встигають перетнути лінію розмежування і залишаються ночувати у Станиці Луганській. Як тільки стемніє, місто обстрілюють. До позицій сепаратистів звідси менше кілометра, кулі долітають. Понад місяць тому був випадок, що жінку поранили посеред білого дня, коли вона вийшла на подвір’я розвішувати одяг.

Найважче у місті було в серпні 2014. Тоді вщент розгромили одну школу. Іншу – зруйнували наполовину. Зараз навчання в ній відновили. Тут майже дві з половиною сотні дітей, після обстрілів в місто повернулося 130 школярів. Мова навчання - українська, так вирішили місцеві депутати. Проте, не всім батькам це сподобалося. За словами директорки школи №1 у Станиці Луганській Ірини Тимохіної, були моменти, коли батьків довелося вмовляти, тому що вдома все одно вони говорять російською.  Але вже третій рік класів з російською мовою навчання тут не набирають.

Під обстрілами сильно постраждала і лікарня. Після того більшість медиків покинули місто, а сам заклад працював тільки у певні години, в режимі амбулаторії. Зараз у Станиці Луганській немає жодного анестезіолога, не працює реанімація і пологове відділення. Народжувати жінки їдуть за 80 км. І радіють, що в місті запрацювала вже друга аптека. Народжуваність порівняно з мирним часом зменшилася більше ніж удвічі. 

Вирішити проблему з кадрами можна, запропонувавши людям хоча б якісь пільги, вважає тимчасовий головний лікар Валерій Іванов. «Мені образливо, за моїх працівників, які тут з 2014 року, з моменту обстрілу. У нас, до речі, три медсестри тоді постраждали, отримали поранення. Ніхто  з них не має ні учасника АТО, ні бойових дій. Зате є структури, працівники яких приїжджають на два тижні, не всі вони на передовій, це розуміло,  але без проблем отримують звання  учасника бойових дій», - каже медик.

Місцеві тим часом також  нарікають на черги в банках і органах соцзахисту. Все через тих же фіктивних переселенців, які приходять з окупованих територій, 80% з них це пенсіонери. І лише 10% тих, хто отримує дорогу, справді живуть у Станиці.

«Більшість  з них – це туристи. Якби вони справді тут жили – живіть, будь ласка», - ділиться  керівник міського управління соцзахисту Віктор Захаров. – Ми самі це бачимо, вони приходять, беруть гроші,  а потім через колію і на той бік».

Проте є й ті, кому справді важливо мати можливість перетинати лінію розмежування. Наприклад, школярі з окупованої території, які вчаться на екстернаті. Їх у Станиці Луганській 16. Вони хочуть отримати український атестат і здавати ЗНО. Тому приходять сюди складати іспити. І часто саме у важливі навчальні дні з того боку їх зумисне не пропускають  бойовики.

Український блокпост від позицій сепаратистів відділяє менше, ніж кілометр дороги. У бойовиків є «князь Ігор» - пагорб з пам’ятником, з якого вся Станиця Луганська проглядається як на долоні. Тих, хто йде коридором «сірої зони», не обстрілюють. Принаймні, таких випадків місцеві за останні півтора року не пригадують. «Звичайно, вони ж їм їжу несуть!», - каже військовий з позивним Волга. 

Війська в Станиці Луганській мали відвести ще наприкінці року. Але для цього потрібно хоча б тиждень без обстрілів. Але більше ніж на 2-3 дні тиша тут не затримується.

 

Христина Петрик, спеціально для «Вголосу»

Фото автора

ІА "Вголос": НОВИНИ