26 07 2012 11:59

Вибори у Львові: аналіз біг-бордів

Офіційно передвиборча кампанія ще не почалася, а вулиці міста вже заклеєні біг-бордами кандидатів у народні обранці, тротуари рясніють агітаційними наметами різних політичних сил, а в місцях масових скупчень людей сновигають студенти-агітатори, які з байдужими обличчями намагаються впхати в руки перехожим десяток однакових партійних газет чи буклетів.

Хоча така агітація, особливо пряме вивішування біг-бордів кандидатів може вважатися адміністративним правопорушенням, оскільки не дотримані терміни виборчої кампанії, яка відповідно фінансується не із задекларованих виборчих коштів. Але очевидно, це той фіговий листок демократії, відсутність якого вже перестала бути помітною на загальному фоні інших буденних реалій.

Цікавим аспектом львівської передвиборчої агітації партій та кандидатів є аналіз всім добре відомих біг-бордів, чи то пак бігмордів, як їх влучно назвали в народі, і якими вже встигли передчасно завішати всі головні львівські вулиці. Політична реклама на цих інформаційних щитах зазвичай коштує від 350-400 доларів на місяць. І кожен львів’янин може прикинути скільки біг-бордів одного політичного гравця він зустрічає лише протягом одного міського маршруту трамвая чи тролейбуса і скільки це коштує.

Кожен не-технічний кандидат витрачає на цю форму реклами сотні тисяч гривень. Проте, незважаючи на дорожнечу цих величезних рекламних щитів, кандидати у депутати, виділяючи кошти, не задумуються над їх результативністю. Не переходячи на особистісні аспекти аналізу львівських політиків, актуально охарактеризувати їх агітаційні меседжі насамперед на біг-бордах, акцентувавши увагу не на їх програмах чи ідеологічних орієнтаціях, а на рівні електорального ефекту, який «випромінюють» ці самі біг-борди.

Можливо найвдалішими з погляду політичного маркетингу є біг-борди Партії регіонів. Їхні рекламні месиджі налаштовують виборця на позитив та впевненість у майбутньому, акцентують на розвитку, а не на кризових явищах. На фоні новозбудованого стадіону, мчиться респектабельний поїзд «Хюндай», а над фотографіями будівництва житлового масиву та щасливої сім’ї, в голубих тонах констатується гасло: «Руїну подолано – стабільність досягнуто!».

Оминаючи реалістичний аспект, де Партії регіонів нічим похвалитися, регіоналам вдалося створити віртуальний дискурс добробуту та реформ, орієнтований переважно на цільову аудиторію, не досить обізнану з реальною економічною ситуацією в державі. Якщо не жити в цій країні, то можна подумати що держава процвітає. Проте очевидним є те, що регіоналам для гідного результату у львівських округах позитивні блакитні біг-борди не допоможуть, і акцент доведеться робити на більш прозаїчних засобах політичної боротьби.
Достатньо слабким мобілізаційним ефектом володіють борди ВО «Батьківщина» на яких зображені Ю. Тимошенко з печальним виразом обличчя та якийсь незадоволений А. Яценюк на фоні гасла: «Ми об’єдналися заради України!». Однак не зрозуміло, як той факт, що вони собі там нарешті начебто об’єдналися має переконати виборця підтримати саме цю партію?

Месидж цей орієнтований на обізнаного з політичними перипетіями виборця. Але разом з тим ВО «Батьківщина» оминає достатньо широкий сегмент тих громадян, які не дивляться новини і якраз «голосують серцем». Основний вектор повідомлення спрямований не на виборця та формування привабливих для нього обіцянок, а на внутріпартійні процеси, які зазвичай хвилюють серця лише дуже не чисельної ніші політично стурбованих пенсіонерів.

Фактично нічого цікавого не несе виборцеві й рекламна кампанія Наталії Королевської з її «Народним списком» невідомих народу облич. Те, що потрібні «Нові лідери» та «Нова економіка», як в цьому переконують біг-борди Королевської, навряд чи суттєво переконає виборця. Агітаційна кампанія партії «Україна - вперед!» є класичною інформативною стрічкою періоду 90-их, яка не вирізняється ідейною оригінальністю. Однак реклама цієї нової жінки в українському політикумі настільки масова, а сама Наталя Юріївна тримається на політичних шоу настільки віртуозно, що ця, можливо одна з найдорожчих політичних кампаній може дати певний результат.

Оригінальним аспектом характеризується політика наповнення біг-бордних площ партії «Удар» Віталія Кличка. Гасло спортсмена «Політика може бути відкритою!» достатньо добре відображає головну роль Кличка у цій передвиборчій кампанії: «прихід в українську політику нової, чесної, проєвропейськи налаштованої людини, не заплямованої політичними скандалами». Так Кличко намагається себе позиціонувати в очах аполітичного та зневіреного електорату, що розчарувався у інших політиках, і на який зробили ставку у штабі боксера. Такі рекламні месиджі у поєднанні з популярністю Кличка як національної гордості, містять позитивний контент та спрямовані на відновлення довіри громадян, і як показують соціологічні рейтинги – вибрана стратегія дає ефективний результат.

Популістські лозунги новоствореної партії «Український вибір» «Країною керуєш ти! Щодня, а не на виборах!» завжди позитивно сприймалися народними масами, особливо студентською молоддю і могли б мати певний відсоток електоральної підтримки, якби не обличчя одіозного та практично непрохідного у Львові Віктора Медведчука, який є одним з лідерів громадянських антипатій в регіоні. Як на технічного кандидата, біг-бордів Медведчука у Львові забагато, однак їхній електоральний ефект тотожний рівню статистичної похибки.

Окрім партій, активну рекламну кампанію розгорнули мажоритарні кандидати, серед яких можливо найефективнішою є виборча стратегія Дмитра Добродомова. Цей популярний львівський журналіст єдиний, хто поки що не веде прямої агітації на свою користь, завуальовуючи власну персону рекламою телепередачі на телеканалі «ЗІК». Однак сигнал для виборця чітко зрозумілий: на фоні структурованої «корупційної схеми» (в якій між іншим, немає жодної логіки окрім резонансних фреймів типу «рейдери», «хабарі», «злочинні накази» та «офшорні зони»), в ореолі білої сорочки (символ незаплямованості та чесності) борець з корупцією Добродомов викриває фігурантів антинародної афери на тлі потужного гасла: «Народний контроль»: «Змусимо їх працювати чесно!».

Враховуючи популярність відомої телепередачі та добре засвоєний в народі образ борця з «чиновниками-хабарниками» Добродомова, ця рекламна кампанія можливо є найсильнішою в плані електоральної привабливості та має найбільший мотиваційний ефект в порівнянні з іншими кандидатами.

Зробив акцент на «мовному питанні» і кандидат від «Об’єднаної опозиції» Ігор Васюник який запевняє виборців в тому, що «Нас єднає мова! Єдина державна мова!». Вочевидь, значна частина мажоритарників вирішила у складний економічний період звернутися до гуманітарних проблем духовного характеру, які володіють значно меншим мобілізаційним потенціалом, аніж соціально-економічні теми.

Водночас не вирізняється жодною оригінальністю і виборча кампанія Богдана Дубневича, яка характеризується стандартними апеляціями до української мови та любові до України: «Не даймо нашу мову потоптати! Збережімо для дітей її!». Незрозуміло, чому заклики ще одного претендента типу: «Не бійся боротись! Люби Україну!» мають переконати виборців голосувати за потенційного нардепа? Подібні гасла не формують жодних асоціативних зв’язків з особою кандидата і не зачіпають базових інтересів середньостатистичного виборця.

Спроба зіграти на патріотичних настроях львів’ян на фоні загострення «мовного питання» після сумнозвісних законодавчих ініціатив Партії регіонів може мати певний електоральний ефект, але це далеко не найбільша проблема, яка хвилює виборців конкретного львівського округу. Водночас розробка інноваційних «стратегій економічного розвитку» чи впровадження нових виборчих гасел і технологій, зазвичай вимагає залучення значної кількості інтелектуальних ресурсів і високооплачуваних фахівців, чого місцеві політичні та економічні еліти часто собі не можуть дозволити. «Мова» це зазвичай найдешевший засіб у списку політтехнологій, а скупий як відомо «влітає в копієчку».

Фото: Йосипа Марухняка