Публікацію «списку зрадників» прес-секретарем генерального прокурора Ларисою Сарган не залишили без уваги в Європі. Так, представник Організації з безпеки і співпраці в Європі з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір назвав його «неприйнятним і небезпечним» і заявив, що «це може мати серйозні наслідки для безпеки журналістів».
До цього списку відомих політичних та громадських діячів, журналістів потрапив і маловідомий блогер, 61-річний пенсіонер із Полтави Петро Чайка.
«Я був дуже здивований, коли побачив цей допис Сарган і своє ім’я в кінці списку. От купа відомих людей і я, дід з Полтави, - серед них. Не міг зрозуміти, що ж я такого зробив «достойного»…», - сказав Петро Чайка в ексклюзивному інтерв’ю «Вголосу».
Стало зрозуміло усе аж наступного дня – коли до нього додому прийшли четверо чоловіків, заявивши, що вони – із СБУ.
Причини і наслідки візиту «правоохоронців» до помешкання блогера-пенсіонера «Вголос» з’ясував у розмові із Петром Чайкою.
Що саме робили ці чоловіки у вас вдома протягом кількох годин і чи відрекомендувалися?
У одного з них мені вдалося подивитися посвідчення. Майор Попик...якось так. Олег. І троє його кремезних колег. Вони прийшли виконувати доручення «зверху». Без зважання на норми закону, на права людини, навіть на здоровий глузд. Їм просто чхати. Просто свавільне свавілля.
Почали розповідати, що посадять-заріжуть за мої пости у Facebook і за фотожаби, які я роблю. А мені смішно. До них навіть не доходить, що переслідувати за фотожаби, це вже дно. Кадебістське дно. Це тоді за гумор над комуняцьким режимом та його прибацаними очільниками і в тюрми-ГУЛАГи кидали, і розстрілювали. Але вони всього цього не знають. Думають, що вони в авангарді реформ та цивілізованого врядування. А насправді, є клонами комуняцього КДБ. Влада створила страшну машину репресій та вбивств. Машину з дитячим обличчям. Машину бездумну, машину запрограмовану виконувати будь-які команди, які надійдуть.
Розумієте, колись я робив фотожаби про Януковича – і ніхто отак до мене не вривався і не нападав. Тепер я роблю фотожаби про нову владу.
Хоча і було страшнувато. Я знаю, на що вона здатна, відповідно, можна припустити, на що здатні посланці від неї. Проте я не страхом керувався, коли впустив їх, а своїми суб'єктивними, і, на мій погляд, логічними припущеннями розвитку ситуації.
Але, як виявилося згодом, ні фотожаба, ані якісь фантомні заклики не були приводом та метою для цього наїзду. Саме наїзду, бо начебто державна, начебто правоохоронна структура, використала класичні бандитські засоби. Не в докір бандитам. Бандити вони і є бандити, робота і карма в них така. В разі невдалого наїзду їх і грохнути можуть. Все чесно. Знають на що йдуть, знають, які можуть бути наслідки.
І ці, державні бандити, також знають. Знають, що йдуть на злочин, і що наслідків для них ніяких не буде. В будь-якому разі, поки їх прикривать верхи. В Україні зараз панує кремлівський, державний бандитизм.
Відтак десть протягом трьох годин вони залякували мене, погрожували зламати комп’ютер, вилучити його. Використовували все, що могли. Я розумів, що вони можуть піти як завгодно далеко, а я у квартирі сам, ще й ніхто не знає, що вони прийшли. Тому я таки погодився на їхню вимогу.
Яку вимогу?
Аби я зайшов в свій акаунт в «Фейсбук».
То що ж, протягом трьох годин вони втовкмачували вам тільки це?
Ні, вони мені ще про «батька рідного», очільника нашого втирали. Все тільки навколо нього. Навіть виникало бажання запитати у них: хлопці, а він – це не реінкарнація Людовіка 14? Тільки вже не Франція, а «Україна, це президент». Якихось антиукраїнських постів вони не могли мені закинути, тому що їх просто нема в природі.
Що ж сталося, коли Ви зайшли у свій акаунт?
Цей майор СБУ Попик сів, і почав там лазити. Я сидів поряд, але мене постійно намагалися відволікти проханнями почитати, що вони там написали, та іншими розмовами. Внаслідок цього тарараму, я і не помітив, як цей Попик, зробив самого себе адміном в групі «Іпмічмент Порошенку», а мене вивів з адмінів. Від мого імені, так виходить. Це я вже побачив, коли вони пішли. Майже одразу, коли провернули цю крадіжку.
Тепер вже нема сумніву, що це СБУ приходило до мене саме з метою вкрасти або знищити групу. Група була дуже популярна. Всі учасники адекватні, нормальні та патріотичні люди. Всі розуміли, хто стоїть на чолі держави.Тепер зрозуміло, чому я опинився в списку Сарган. Ця моя група не давала декому спокійно спати.
Звісно, в СБУ прочитають це. То для них кажу: гаспада, я не можу вам ніяк завадити знищувати Україну і українців. Я звичайний громадянин України, пенсіонер, 61 рік. Який викладає свої думки на своїй сторінці і в групі, яку я створив. Назва цьому - свобода слова. Чули у владі таке словосполучення, - свобода слова? Хтось, до речі, обіцяв за неї померти. Можливо, наступним етапом у вас буде заборона не тільки викладати думки, а і взагалі заборона думати? За калькою з Рашкі, куди вони намагаються затягти Україну, і яку я вважаю вічним ворогом України. Можливо. Але поки що нема такої заборони. Тим більше, що я пишу про те, що на видноті, та що і без мене всім відомо. Ніяких секретів я не відкриваю
Оця ситуація кілька днів тому – єдиний приклад боротьби із вашою діяльністю у мережі?
Таке вже було 2015-го, коли я тільки створив цю групу, коли вона мала всього кілька тисяч підписників. Тоді прийшли СБУшники місцеві, полтавські, і заявили, що це я щось антиконституційне роблю. Розповідали мені щось, показували якісь папірці, що я вишу на волосині, що мене ось-ось схоплять під білі рученьки і кинуть в темний підвал, де я буду гнити і помирати. Тоді я закидав їм у відповідь факти, яких спростувати було неможливо. Врешті, вони були змушені погодитись, що «Імпічмент» законний і піти геть.
Це була ціла таємна спецоперація. За три дні до того подзвонили мені нібито із «Полтавгазу» і заявили, що хочуть перевірити лічильник і мене в квартирі. Але ж лічильника у мене не було! То вони заявили, що їм ще там щось треба. Почали кидати якісь абсурдні фрази, крутили голову і таки приїхали – троє кремезних пацанів на дощенту розбитій «вісімці». Знову представились мені працівниками «Полтавгазу», перейшли поріг – і зізналися, що з СБУ. Тоді вони взяли мій телефон і, як виглядає, поставили на прослуховування.
Звідки таке враження?
Минулого року в кінці літа у центрі Полтави мене ледве не вбили. Якісь невідомі люди дізналися, що я виходжу з квартири і йду до магазину. Про це не міг знати ніхто окрім однієї людини, з якою я перед тим спілкувався по телефону. Так от, ці люди точно знали, яким шляхом я буду рухатись, чекали мене і стежили за мною. Я помітив це і вирішив зателефонувати в поліцію. В цей момент я відчув сильний удар по голові і втратив свідомість. До тями прийшов вже у кареті швидкої. З’ясувалося, що лупили вони винятково по голові, по скронях. Голова була як барабан. Рука була зламана, ніс зламаний, ще й струс мозку.
Тим більше, ті, що приходили кілька днів тому, заявили мені спочатку, що прийшли у справі стосовно мого побиття у 2015-му. Хоча справа ця давно закрита. Заявили ще, що оте побиття було «попередженням». То як? Це їхніх рук справа? Я запитав їх одразу, то вони налякалися, почали заминати це і змінювати тему.
То чому ви взагалі відчинили їм двері?
По-перше, вони відразу анонсували мені, що «можуть прийти і з концертом», що можуть виламати двері і таке інше. Якби я не відчинив – треба було б сидіти і думати, що і коли вони можуть мені влаштувати. А так я відчинив і зрозумів, чого їм треба було.
Що ж плануєте робити тепер? Що зараз із групою?
Коли я написав у «Фейсбуці» про цю історію – почалася колотнеча. Оцей СБУшник Попик створив фейковий акаунт на моє ім’я, взяв моє фото і мої фотожаби. І спробував усе це заминати. Він сам вийшов з амінів групи. Тож тепер там тільки троє модераторів, які мають деякі функції. Тобто фактично група залишилася напризволяще. Як мені повернути цю групу, мою інтелектуальну власність, я поки не знаю.
А звертатися в правоохоронні органи?
Я не бачу сенсу жалітися владі на владу.
Коментарі для «Вголосу»
Експертка у сферах свободи слова, медіа-політики, професійних стандартів журналістики, етики і комунікації, директорка ІМІ Оксана Романюк:
Свобода слова не є абсолютною категорією і має обмеження. Ці обмеження починаються там, де є дитяча порнографія чи загроза національній безпеці (заклики до повалення конституційного ладу, руйнування цілісності держави тощо). Якщо Петро Чайка не робив таких закликів, а просто критикував чи висміював владу, то він має повне право на це. Бо критика – це не загроза нацбезпеці.
Екс-заступник голови СБУ Віктор Ягун:
Якщо з’являється інформація, що хтось готується до вчинення якоїсь протиправної дії, представники СБУ викликають людину чи приходять до неї із тим, що пояснити їй, що ці дії неправомірні і їх слід припинити. Але це все відбувається в межах доброго наміру. Якщо людина не хоче спілкуватися – вона може відмовитись, проігнорувати всі виклики і зустрічі. Тоді, якщо така людина вже вчинить ці дії, через них відкриють кримінальне провадження.
Проте все, що відбувається зараз, - це тупе наслідування радянської системи, залишки якої активно відроджував Янукович. Це надзвичайно небезпечно і протизаконно.
Зрозуміло, що коли є відверта робота на ворога, адміністрування антидержавних сайтів, спільнот і тому подібне. За це треба карати. Але теперішня влада в Україні намагається дорівняти до терористів людей, які просто з нею незгідні. І так бути не може.
Нещодавно в прямому ефірі я напряму запитав Луценка: для чого було починати розмову про «зрадофілів» під час прес-конференції по «спасінню» Бабченка. Луценко відповів, що вони б’ються головою об лід, намагаючись щось змінити в державі, а тут люди постійно незадоволені. Генпрокурор наголосив також, що якби ці люди критикували персонально Порошенка, Луценка чи ще когось – то було б інше питання. Проте критикувати владу в цілому, на його думку, не можна.
Якби так сказав політик, я б його зрозумів. Але він – генпрокурор! То для чого було це говорити? Очевидно, ця тенденція передалася і прес-секретареві глави ГПУ.
Герой України Степан Хмара:
Зрозуміло, що проблеми зі свободою слова в Україні були і раніше, але зараз влада переплюнула всіх своїх попередників. Вони порушують Конституцію України не тільки по 19 статті. Вони не виконують своїх функцій і в той же час привласнюють собі не визначені Конституцією повноваження.
Разом з тим, це вкотре доводить, що українські «правоохоронні» органи не охороняють права громадян, а тільки обслуговують мафіозну кліку. Цим, зокрема, займається і СБУ, не займаючись належним чином безпекою держави.
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ