За даними інсайдерських джерел, велику кількість українських політиків навіть контролюють та фінансують різні групи західного бізнесу. Вважається, що під впливом сім'ї Ротшильдів є такі українські олігархи-політики, як Петро Порошенко, Віктор Пінчук, Володимир Гройсман. Ймовірно, у Ротшильдів є плани на купівлю української землі. Сороси фінансують Мустафу Наєма, Марію Заліщук, Сергія Лещенка та Міхеїла Саакашвілі. Сім'ю Соросів цікавлять українські підприємства, які можна придбати за безцінь. У США та країн Західної Європи, вочевидь, також є свої плани на Україну.

Чи перебуває Україна під зовнішнім управлінням іноземних країн? Добре це чи погано? Якою для України є плата за підтримку з боку західних партнерів? Про це кореспондент «Вголосу» запитав у політичних експертів Олександра Кочеткова, Руслана Бортника та Юрія Олійника.

На вашу думку, чи є ознаки того, що Україна зараз перебуває під зовнішнім управлінням іноземних держав?

Олександр Кочетков:

Твердження, що Україна повністю керована західним світом – не зовсім вірне. Натомість Україна знаходиться під дуже серйозним політичним, геополітичним, економічним впливом.

Щодо ознак… Якщо звернути увагу хоча б на засідання погоджувальної ради у парламенті, яке відбувалось 18 грудня, то там часто можна було почути заяви, зокрема від Ірини Геращенко, щодо того, що західні посольства до чогось нас закликають і що Україна не може не реагувати на такі звернення. Тобто навіть на такому заході, як погоджувальна рада ВР, позиція західних посольств обов'язково береться до уваги.

Є й ознаки економічного впливу. На жаль, після Революції Гідності влада не змогла і не захотіла зробити необхідних кроків задля економічного зростання України. Через це наша економіка неефективна і вона не може жити без зовнішньої економічної допомоги.

Ще одним фактором зовнішнього управління є те, що ми не змогли перебудувати свою військову промисловість, щоб вона становила реальну загрозу для агресора. І через це без зовнішнього впливу на Росію з боку США та Європи загроза повномасштабного вторгнення на територію України залишається.

Тобто так склалось, що наші проблеми перетворюються для нас у серйозну залежність від зовнішніх факторів.

Руслан Бортник:

Я погоджуюсь, що Україна перебуває не під прямим зовнішнім управлінням, а радше під зовнішнім протекторатом. У ключових політичних та економічних рішеннях України, безумовно, наші західні партнери відіграють важливу роль, іноді вони навіть прямо втручаються.

Прикладів безліч: «Мінські угоди», останні реформи – пенсійна, медична, освітня, антикорупційні вимоги тощо. Через це Україна – це країна з обмеженим суверенітетом. 

Щодо ознак, то яскравим прикладом є те, що в ключових зовнішньоекономічних та внутрішньополітичних рішеннях ми завжди орієнтуємось на думку західних партнерів. Без їхньої згоди жодне рішення неможливо реалізувати самостійно. Для держави така залежність є поганим фактором. Але справа в тому, що це наша плата за підтримку Заходу у протистоянні з Росією.

Юрій Олійник:

Щодо ознак того, що нами керують ззовні – наші вищі державні чиновники будь-які кроки роблять лише з дозволу західних партнерів. Захід, роблячи різні заяви, часто втручається у внутрішні справи України, відбувається тиск з боку певних посольств. На Заході часто вирішують й те, якою буде доля окремих українських міністрів та посадовців. Вони підтримують або не підтримують ті чи інші законопроекти, які надходять до Верховної Ради. Окрім того, можна помітити нав'язування з боку західного світу й таких нетипових для українців цінностей, як гомосексуальна чи лесбійська сім'я. Ми бачимо, які гранти на просування цих рухів в України виділяє Європа.

«Ми завжди орієнтуємось на думку західних партнерів. Без їхньої згоди жодне рішення неможливо реалізувати самостійно»

Те, що ми стаємо залежними від Заходу, якось впливає на наш міжнародний статус?

Олександр Кочетков:

Звісно. Україна є об'єктом, а не суб'єктом міжнародних відносин. Адже долю суб'єкта не вирішуватимуть у перемовинах Волкер та Сурков без участі представника України. Те, як це впливає на наш міжнародний статус, видно по тому, як до нас ставляться наші країни-сусіди – Польща чи Угорщина. Що менше суб'єктності залишається в України, тим більше зазіхань ми чуємо від наших сусідів. В такій ситуації, умовно кажучи, що більше повітря з повітряної кульки випускають, то гірше для неї, оскільки рано чи пізно вона впаде на землю.

Окрім втрат у міжнародному плані, якою є плата України за підтримку з боку Заходу?

Руслан Бортник:

Всі ми розуміємо, що наші західні партнери – не благодійники. Вони розглядають Україну як інструмент боротьби з Росією, як ринок збуту, як свій сировинний придаток.  А тому через корумповану владу, яка думає лише про власне збагачення, а не національні інтереси, нам можуть нав'язувати різні невигідні для держави закони, реформи, економічні угоди. І тут є приклад із карпатським лісом, коли МВФ, як одну із вимог, ставить перед Україною зняття мораторію на експорт лісу-кругляку. Але ми маємо розуміти те, що Захід цілеспрямовано відстоюватиме свої інтереси, нехтуючи інтересами українців. У світі це нормально і природно. Інша справа, що українська влада не спроможна захищати інтереси України, бо вона залежна від Заходу. Наші можновладці у співпраці із закордоном відстоюють лише ті питання, які їм вигідні. Влада намагається імітувати відстоювання національних інтересів лише у тих питаннях, коли на неї вже серйозно тисне суспільство. Але вони не є для наших можновладців пріоритетом.

Юрій Олійник:

Після Революції Гідності, після того, як ми вирвалися із зони впливу Росії, Україна отримала більшу суб'єктність. Але, на жаль, зараз ми стаємо все залежніші від Заходу і перетворюємось у країну-об'єкта міжнародних відносин. Зараз свої погляди та інтереси нам уже нав'язують в інших столицях світу.

Й справді, в плані економіки Україні диктує свої правила МВФ. Відповідно до їх вимог влада через Парламент протягнула пенсійну, медичну реформу, від нас знову вимагають підняти ціну на газ та хочуть, щоб ми дозволили продавати нашу землю і ліс. Щодо культури, то відбувається втручання у наші традиційні сімейні цінності. До прикладу, у школах замість того, щоб вивчати, як жили наші предки, які у них були традиції, хочуть вивчати якісь збоченські погляди про те, що не існує чоловічої та жіночої статі.

Звичайно, що через російську агресію, ми вимушені йти на певні поступки, оскільки Захід нас підтримує. Але разом з тим, ми маємо усвідомлювати, що на цій війні за нас ніхто не воює, з російськими окупантами борються саме українці. 

Олександр Кочетков:

Насправді наша влада настільки зацікавлена захистом своїх інтересів, що вона далеко не завжди виконує навіть побажання зовнішніх партнерів, якщо вони суперечать її апетитам. Але що стосується захисту національних інтересів України, то тут владі все одно, головне, щоб її не чіпали.  От звернімо увагу:  «Мінські угоди» влада виконує точно так, як хоче Захід, а от вже антикорупційні заходи йдуть зі страшним скрипом. А тому через ці незугарні дії влади, яка доручає вирішення безпекових питань комусь іншому, Україна і втрачає самостійність.

Тобто у стосунках із Заходом наша влада «зливає» інтереси України?

Юрій Олійник:

У стосунках із Заходом наша влада демонструє слабкість та безпорадність. І на Заході це знають, а тому вимагатимуть від України все більше і більше. Так, у стосунках навіть з Польщею Порошенко кілька разів вже зрадив національні інтереси України та українців. Стаючи на коліна перед жертвами так званої «Волинської різні» та говорячи, що Пілсудський об'єднує Україну та Польщу, наш гарант фактично потоптався на кістках вбитих тим же Пілсудським та Армією крайовою українців. І ми бачимо, як навіть після цього Польща не пішла на поступки, а навпаки вимагає все більшого і більшого від України. Тобто показуючи, наскільки ми слабкі, Україна ніколи не зможе стати потужною державою. Таким чином ми просто знайдемо собі замість Росії нового «старшого брата». А чим це закінчиться – відомо.

А як на Заході ставляться до того, що українська влада робить усе, щоб реальної боротьби з корупцією не було?

Олександр Кочетков:

До таких факторів, як-от провал антикорупційної реформи в Україні, у США ставляться з неприхованою роздратованістю. У мене є знайомі у посольстві США, які кажуть, що у США не можуть зрозуміти, чому українська влада так пручається щодо боротьби з корупцією. Американці не хочуть прямо влазити у внутрішні справи України, але наша влада має рухатись тим шляхом, який сама ж і задекларувала. Тобто, якщо ви кажете, що боретесь з корупцією і хочете, щоб в Україні була ефективна економіка – то робіть щось для цього. Але натомість українська влада декларує одне, робить зовсім інше, а далі активісти звертаються до посольств США і ЄС з проханням якось допомогти, а ті вже втручаються у внутрішню політику України. Ось такий сумний ланцюжок.

Юрій Олійник:

Наша влада бореться з корупцією лише на словах. Проте я переконаний, що західним партнерам Порошенко розказує, яких успіхів він досяг, скільки корупціонерів він виявив. А насправді боротьба з корупцією в Україні зводиться до звичайного з'ясовування стосунків між різними владними сферами впливу. І тут західні лідери мали б розуміти, що декларована боротьба з корупцією – це владний популізм. Бо по факту нікого ж не посадили. І дивно, чому Захід на такі дії української влади досі жорстко не відреагував.

«У стосунках із Заходом наша влада демонструє слабкість та безпорадність. І на Заході це знають».

Які важелі впливу на українських політиків є у Заходу?

Руслан Бортник:

Вся українська влада, як теперішня, так і попередня, є корумпованою. Свої накрадені гроші вони тримають переважно на Заході, а через те наші політики є залежними від західних партнерів та  їхніх спецслужб.  І через нашу корумповану владу держава Україна постійно ризикує своїм суверенітетом. Бо якщо клептократичній владі скажуть вибирати між своїми грошима і Україною, то не складно здогадатись, що вона обере. А тому ми усі маємо зрозуміти, що боротьба з корупцією – це боротьба за незалежність України від усіх держав. Якщо наші політики будуть менш корумповані, то зникнуть важелі впливу на цілу державу.

«Є така думка серед політологів, що в світі існує лише 30 справді суверенних та незалежних держав».

Чи є історичні приклади, коли над незалежною країною здійснювалось зовнішнє управління?

Олександр Кочетков:

Найкращий приклад – це такі післявоєнні держави, як Німеччина та Японія, над якими здійснювалось абсолютне зовнішнє управління. Так, після Другої світової війни Японією керували США, а Німеччина ж була поділена між різними державами-переможцями. Для цих країн все склалося якнайкраще, оскільки там був внутрішній потенціал до очищення і зростання.

Якщо ж взяти приклади з найближчої до нашого часу історії, то у дуже схожій ситуації, як Україна, свого часу була Польща. На неї колосальний фінансовий та політичний  вплив мали США. Але поляки зуміли без втрати національних інтересів встати на ноги. Зараз Польща має багато ознак суб'єктності в міжнародній політиці. На Угорщину США теж мали дуже великий вплив. Але вони пішли тим же шляхом, що й поляки, і зараз у них вже все гаразд. Натомість більше залежні від США та Європи країни Прибалтики. Але вони йдуть задекларованим шляхом – і там також все гаразд. На відміну від них Україна робить два кроки вперед і три назад – от у нас нічого й не виходить. Ми й надалі у лідерах різноманітних ганебних списків. У тих країнах такого не було.

Руслан Бортник:

Є така думка серед політологів, що в світі існує лише 30 справді суверенних та незалежних держав. Всі інші перебувають під чиїмось впливом. Яскравий приклад країн із зовнішнім управлінням – це держави Прибалтики. Там й зараз відбувається часткове зовнішнє управління, але лише американське.

«Влада має адекватно реагувати на всі антиукраїнські випади».

Що мала б зробити українська влада, щоб зменшити зовнішній вплив на Україну?

Олександр Кочетков:

Фактично вплив на Україну має бути у формі певної економічної допомоги, бо зрозуміло, що через війну та російську агресію це нам потрібно. Окрім того, при вирішенні геополітичних питань українській владі потрібно бути ініціатором. Тобто не нам повинні нав'язувати ту чи іншу точку зору, а ми повинні пропонувати шляхи виходу з кризи. Ми маємо вимагати від наших партнерів діяти так, як вигідно нашим національним інтересам. Але цього не відбувається. А ми можемо мінімізувати цей вимушений вплив та це зовнішнє управління, яке є з боку Заходу.

Але те, що відбувається зараз в Україні – це наслідки бездіяльності, хаотичності, непрогнозованості, невідповідальності нашої влади.

Юрій Олійник:

Додам, що влада має адекватно реагувати на всі антиукраїнські випади. Ми не маємо дозволяти диктувати нам, якою має бути наша історія, освіта. Не можна дозволяти втручатися у нашу внутрішню політику та економіку.

Марія Бойко, «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ