Економіка Абхазії, кажуть, на 70% фінансується Росією. Саме за допомогою свого сусіда абхази у 1993-му, як вони вважають, перемогли Грузію у війні за незалежність. Щоправда, Абхазія і у 2017-му має такий вигляд, немов війна закінчилася лише учора. І важко повірити, що це переможець, а не переможений – настільки усе тут запущено і розгромлено. Зрештою, лише після російсько-грузинської війни 2008 року незалежність Абхазії визнала сама Росія, а за нею Нікарагуа, Венесуела, Науру. Також незалежність Абхазії визнали невизнані утворення, що існують на території СНД: Південна Осетія, Придністровська республіка та Нагірний Карабах. Решта країн світу вважають Абхазію частиною Грузії у статусі автономної республіки.
Маршрут в Абхазію проходив через Сочі. Курортне місто Росії зовсім недавно показово розбудували для проведення зимової Олімпіади. Розбудовували інфраструктуру із розмахом, помпою і низкою скандалів, пов'язаних із розтратою бюджетних коштів та зловживань. «Свіженький» аеропорт виглядає добротно, а заходи безпеки – безпрецедентними. Із черги до паспортного контролю двоє здорованів навмання викликають мандрівників. «О, трізубєц» – чомусь зрадів один із здорованів, побачивши мій паспорт. Хвилин 20 обоє по черзі розпитували про мету поїздки, місце проживання, роботи, час повернення... Усе записують у блокноті і … відпускають.
Автівкою через 10 хвилин ми дісталися до російсько-абхазького кордону. Росіяни, схоже, свою роботу виконують за стандартами свого статуту, а ось їхні колеги із невизнаної республіки явно до офіціозу не звикли. «Украіна? Вам віза нада. Єслі сєйчас спєшіте, то сдєлайтє єє в Сухум, только обязательно», – попередив прикордонник. Жодного огляду речей чи додаткових запитань.
Ще година по гірських серпантинах – і ми в'їхали в Сухум. Раніше назва міста була довшою на одну літеру – «і» наприкінці. Але «перемігши» грузин, абхази вирішили адаптувати назву столиці на свій лад, так, щоби позбутися грузинського колориту. «У нас усі будівлі збудовані ще до революції», – здавалося б, без тіні іронії стверджує наш водій. Звісно, це неправда. Більшість будівель Сухум з'явилися, мабуть, у часи генсека СРСР Леоніда Брежнєва. А за часи останнього генсека Михайла Горбачова у них проводився останній ремонт. «Дуже Кубу нагадує, тільки ще бідніше», – каже мій колега.
Чимало будинків занедбані і покинуті. Немало занедбаних житлових будівель, які заселяють місцеві аборигени. На стінах будинків залишилися сліди від обстрілів 1992-93 років.
Водій нас відвіз, за його словами, в один із найкращих готелів міста. І справді, років із 40 тому номери нашого готелю могли вразити навіть вимогливого мандрівника. З тих пір нічого не змінилося, лише безпровідниковий інтернет біля стійки реєстрації (іноземне слово «рецепшин» тут точно недоречне) з'явився, а ще – у невідомому напрямку емігрували таргани. Зате краєвид неперевершений. Такий номер коштує близько 20 доларів за добу.
Природа Абхазії і справді неймовірна. Тут субтропіки, взимку стовпчик термометра тримається на позначці +10. Море, горе, повітря рятує багатьох абхазців. Їхній «кусень хліба» залежить від туристів. «До нас приїздить уся Росія» – із гордістю задекларував абориген. Правда, у пік сезону на пляжах Сухумі дуже далеко до аншлагів.
Особливих розваг тут немає. Сучасних нічних клубів, ресторанів чи інших атрибутів курортного міста в Абхазії не зустрінеш. Бізнес не хоче вкладати гроші в цей регіон. Тут немає жодного супермаркету, про якесь підприємство навіть не йдеться. Лише вино-горілчаний завод працює. «У нас люди живуть із того, що самі виростять на землі, і з туристів», – каже мій випадковий співрозмовник. «То,може, варто було залишитися у складі Грузії. Ви би бачили, як розвиваються тамтешні курорти. Туди залюбки їдуть іноземці, зрештою, навіть росіян значно більше, ніж у вас», – випалив я. Після короткої паузи і пронизливого погляду абхаз тихенько відповів: «Ви так тут більше не говоріть, за такі слова проблеми можуть бути у вас».
Стосовно проблем, то в Абхазії на туристів вони очікують на кожному кроці. Самі місцеві визнають, що у них усе, як у 90-тих. Зброї у аборигенів вдосталь, міліція лише вдає, що працює. Тому пограбувань, вбивств, викрадень людей тут чимало. «На ринок міняти гроші не ходи, а то побачать твій гаманець, і ми тебе більше не знайдемо» – попереджав мій абхазький колега.
Попри «радянські» стандарти життя, чимало абхазців вдають вдоволення своїм життям. У бідолашних людей ні з чим порівнювати. В Росію перебирається молодь. Середнього і старшого віку люди неохоче залишають свій рідний край. Росія, хоч і вдає гостинність, але на них не чекає. Ось так і доживають вони свого віку у розтрощеній Абхазії.
Олег Петренко, «Вголос»ІА "Вголос": НОВИНИ