Федір Прокопович Петричко (с. Коропуж Городоцького району на Львівщині) перед відходом у вічність заповів своєму синові Іллі, щоби він у разі продажу його хати продав її для священика релігійної громади села. Відповідно до цього заповіту було складено й завірено потрібні документи. 25 жовтня 1987 р. Ілля Федорович Петричко як новий власник успадкованої хати дав особисту згоду на її продаж релігійній громаді села Коропуж (до нього адміністративно входили села Хишевичі та Романівка – всього разом було 2 тисячі мешканців) для місцевого священика та його сім’ї. Згідно з тодішнім законодавством про релігійні об’єднання, релігійна громада мала право здійснити таку купівлю житла для священика своєї парафії. Парафіяни зібрали для цього «на добровільній основі від віруючих 9 тис. рублів».
Органи місцевої влади запросили додаткового рішення правління місцевого колгоспу про виділення для релігійної громади 0,3 га землі, на якій було зведено цю хату. 25 жовтня 1987 р. Ілля Федорович Петричко написав заяву: «Прошу передати земельну ділянку, на якій розміщена моя хата та інші будівлі, для церковної громади у зв’язку з продажем їм хати». Отже, відповідну виписку від органів влади релігійна громада отримала. Всі необхідні матеріали подали в райвиконком. Однак там уже був запит голови правління колгоспного господарства, мовляв, треба «оцінити будинок і придбати для колгоспу». З того часу почались якісь незрозумілі метаморфози: віруючі селяни звертаються до голови райвиконкому, той відправляє їх до голови правління колгоспу, вони апелюють до останнього, який скеровує їх до голови райвиконкому…
28 листопада 1987 р. релігійна громада письмово звернулася по допомогу до першого секретаря райкому партії. Але відповіді не отримала. Тоді вирішили востаннє написати листа-звернення до голови правління колгоспу. Перед тим, щоправда, почули від односельців, що нібито правління колгоспу вирішило купити хату для працівників тваринницької ферми. До слова, згоди самого власника хати на таку купівлю-продаж не було. А ще всі мешканці села знали, що в ньому стоять пусткою 7 хат, що свого часу збудував колгосп. Окрім них, іще 4 житлові приміщення вважали порожніми, тобто їх залишили мешканці.
Пішли уповноважені представники релігійної громади с. Коропуж до Львова просити поради в працівників апарату уповноваженого ради у справах релігій. Тут, окрім певних роз’яснень, вони отримали довідку (22 червня 1987 р.), що, відповідно до законодавства про релігійні об’єднання, зазначену купівлю-продаж житла для священика та його сім’ї радянська влада дозволяє. Тому «релігійна громада с. Коропуж має право купити у громадянина Петричко Іллі Федоровича житловий дім для використання його для служителя культу з дотриманням вимог, встановлених цивільним законодавством Української РСР».
Довідавшись про такі кроки релігійної громади, органи районної влади адресували в обласні структури листа про, мовляв, нові потреби колгоспного виробництва. «У місцевому колгоспі ім. Свердлова не вистачає кадрів механізаторів та тваринників і він вимушений комплектувати їх за рахунок мешканців інших районів області; правління колгоспу вирішує питання купівлі даного житлового будинку для господарства».
Релігійна громада теж не дрімала. У селі (колгоспі) люди знали про все, що робиться в ньому, навіть не маючи для цього сучасних засобів здобуття різної інформації. Тому відразу відповідно відреагували в область. Отримавши незадоволений письмовий сигнал від віруючих релігійної громади с. Коропуж, що їхня давня справа не мала належного вирішення, працівники обласного релігійного відомства знову звернулися до районної влади. «Зволікання, про які йде мова в листі віруючих, – йшлося у запиті, – при вирішенні їхнього клопотання, на наш погляд, є несуттєві і на даний час недоречними». Як кажуть: «Не той тепер час, Хорол річка не та…». Тут же наголошували, що для вирішення цієї надуманої проблеми слід дати передусім письмову згоду райвиконкому. На її підставі апарат обласного уповноваженого ради у справах релігій видає довідку на оформлення договору купівлі через нотаріальні органи.
Однак тільки 22 січня 1988 р. райвиконком погодився написати декілька слів про позитивне розв'язання зазначеної справи. Йшлося, зокрема, що він не заперечує (зверніть увагу – не підтримує – авт.) проти такої купівлі-продажу хати в с. Коропуж.
…Ось і вся історія, точніше – бюрократична тяганина навколо придбання релігійною громадою житлового приміщення для священика своєї парафії наприкінці 80-х років XX ст. на Львівщині. Найнижчі органи радянської влади чинили перешкоди будь-якій громадській ініціативі. Така собі корупція по-радянськи.
Фото: pslava.info; церква св. Параскеви в селі Коропуж Городоцького району
Декілька слів про сакральні споруди згаданих у тексті сіл. За даними Василя Слободяна, у с. Коропуж на Городоччині дерев'яну тризрубну триверху будівлю зведено у 1765 р. У 1919-му на її місці споруджено новий мурований хрещатий у плані храм, увінчаний на середхресті шоломовою банею на високому світлому восьмигранному барабані. Низький двоярусний іконостас, побудований у формі тризуба. Його ікони, ймовірно, належать пензлю Антона Манастирського (+1878). Ікона з підписом цього маляра, датованим 1921 р., висить у боковому вівтарі св. Спаса. Поряд із церквою збереглася двоярусна дерев'яна дзвіниця (XVIII ст.).
У с. Хишевичі 1578-го церква вже існувала. Попередня дерев'яна тризрубна триверха будівля постала у 1709 р. Вона завалилася під час бурі (1912). На початку 1900-х рр. поряд із нею розпочали спорудження нового мурованого храму св. ап. Филипа, освячення якого відбулося 1918-го. Це хрещата в плані з укороченими боковими раменами церква, завершена банею на світловому восьмибічному барабані середхрестя. Зачинена (1965-1989). Згадана дзвіниця діє дотепер.
Село Романівка і його мешканці завжди належали до парафії в Коропужі. Але після 1989-го греко-католицька громада вирішила звести свою окрему, муровану церкву, будівництво якої розпочали 1991-го. Проект виготовили архітектори М. Дрималик та А. Грімнак. Церква під йменням Різдва Пресвятої Богородиці почала діяти 1993 року. У зазначеному виданні маємо світлини І. Сенкальського, на яких автор відтворює відповідні храми (Церкви в Україні. Перемиська єпархія. – Львів, 1998. – С. 490-492, 508, 492).
Матеріал підготовлено на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр.473. –Арк.153, 154, 156, 157, 158, 159, 160, 161,162.
Юрій Боруцький, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ