Черга маргіналів
Громадськості давно очевидний і маріонетковий статус очільників так званих «народних республік» на сході України, і їхня неадекватна, немов з паралельної реальності, концепція політичної дійсності. Терміни, якими вони оперують, як от «народ Донбасу», «колишня Україна», «єдина законна влада в Україні», вже давно не знаходять сприйняття ні в південно-східних областях України, ні серед міжнародної спільноти. Однак, недавня заява лідера бойовиків Захарченка про створення нової держави «Малоросія» стала прикладом того, що в Москві навіть на четвертому році розв’язаної ними ж війни, і досі не знають, що ж робити з Донбасом. Слова Захарченка «ми згодні з тим, що нова держава буде називатися Малоросія, оскільки сама назва Україна дискредитувала себе», демонструють, що терорист з кимось був змушений погодити таку нову назву «республіки». Тобто це не його ідея, адже така назва навряд чи могла б виникнути в донецькому середовищі.
Таку назву могли запропонувати лише безнадійно хворі та зазомбовані імперською пропагандою аутсайдери та маргінали з російської політики. Саме там, на нижніх колах кремлівської пропагандистської машини, серед низькооплачуваних публіцистів та екзальтованих безробітних блогерів, мусуються ідеї про відновлення Російської імперії, святість династії Романових, єдиноправильну релігію – православ’я, створюються політичні міфи про словяно-русів та гіперборейців, які збудували Велику китайську стіну від китайців та єгипетські піраміди, ще за 100 тисяч років до того, як «укри викопали Чорне море».
Саме серед етнічних росіян стали популярні ідеї про велич колишньої царської імперії з «господами-офицерами, юнкерами» і малоросами-лакеями. Задовго до 2014 року серед прихожан Московського патріархату поширювалися брошурки про виправдання назви «Малоросія», як нібито «історичної назви України», яка підтверджена якимись «лєтопісямі». Українським православним пропонувалося пишатися статусом малоросів. До слова, навіть на Заході України московським попам вдавалося декого переконати у такій «ідентичності». Такими стали переважно монахи, священики та найбільш екзальтовані адепти РПЦ і окремі вроджені лакеї-малороси, які часто стояли на обліку у психіатра.
Однак, як би цього не хотілося бородатим московським православним «батюшкам» та соціальним лузерам з нижніх шарів російської низькооплачуваної інтелігенції, але на нову назву в Україні повелася критично мізерна кількість громадян. До прикладу, абсолютну більшість колишніх виборців «Партії регіонів» та комуністів така назва могла б тільки образити. У свій час, комуністи УРСР пишалися тим, що саме за радянської влади вони подолали дискримінаційне царське поняття «Малоросія», яке пригноблювало українських трудящих, і почали вживати лише «Україна». Між іншим, навіть за сталінських часів росіянина легко могли кинути до застінків НКВД за національні образи українських «товаришів» вживанням слів «хохол» чи «малорос». Це вважалася крайньою буржуйською термінологією, яка суперечила концепції дружби народів у СРСР. Тож слово «Малоросія» для пролетарського Донбасу стало чужим не лише як столітній анахронізм, але й як ідеологічно шкідливий термін, з того самого ряду, що й поняття «буржуй».
Зрештою, слово «малорос» несе образливий відтінок неповноцінності, адже будь-що мале завжди сприймається як недовершене, недосконале, недороблене. Нова назва псевдореспубліки в такому разі стане наочним визнанням популярного серед бійців АТО саркастичного терміну «недоросія», що зайвий раз підтвердить правоту українців. Мовляв «ми ж казали, що ви «недороси», а малороси – це те саме, неповноцінні росіяни, які ще не доросли до імперського статусу.
Коли Захарченко запропонував відверто непопулярну нову назву для «республіки», це засвідчило, що в Москві змінилися ляльководи, які курували питання Донбасу. І ці люди є явно маргіналами та носіями анахронічних політичних поглядів, які далекі від політичного прагматизму.
Навряд чи допоможе новій концепції пропаганди «русского мира» заява лідера бойовиків про те, що «державним прапором Малоросії буде прапор Богдана Хмельницького». В цьому нібито проглядається ідея презентації «Малоросії» як «справжньої України» на відміну від «фашистської», та спроба надати «республіці» українського відтінку. Однак, навіть прапором Хмельницького сьогодні не спокусити ні мешканців Харкова, ні Дніпра, ні Одеси, адже російськомовні українці вже добре знають, які дискредитовані донбаські головорізи за цим стоять. Прапор Хмельницького в даному випадку виглядатиме як спроба священика з відомого анекдоту вдягти хрестик на тіло, не вдягнувши штанів.
Кінець проекту «Новоросія»
Окрім того, ініціатива зміни назви сепаратистської псевдореспубліки засвідчила крах проекту «Новоросія», від якого відмовляються як від неефективного і непопулярного. Ніхто на Донбасі не хотів називатися якимись придуманими позавчора в Кремлі «новоросами». Не виправдала себе й назва «Донецька народна республіка» та ідея «народу Донбасу». Мешканцям окупованих територій було давно очевидно, що немає такого народу, тож пропагандистські промови окупаційної влади звучали, немов голоси з паралельної реальності.
РФ витратила колосальні фінансові та дипломатичні ресурси на поширення у світі інформації про «ДНР», в деяких країнах повідкривали навіть «представництва» самопроголошених республік. Довелося вкласти величезні гроші у медіа, щоб у Бразилії, Зімбабве, Індонезії, Колумбії чи Афганістані люди дізналися, що є «Донецька народна республіка», яка бореться проти «фашистів». І тут, через кілька років, кремлівські маріонетки змінюють назву свого проекту, який ледве встиг закріпитися у пам’яті міжнародної спільноти. Для успішного просування бренду, зміна його назви на початковому етапі означає перекреслення всіх попередніх напрацювань. Це означає, що нові люди, які почали займатися в Москві Донбасом, є повними непрофесіоналами у реалізації проектів.
Нові куратори Захарченка навіть не узгодили нову концепцію зі своїми луганськими маріонетками, які виявилися навіть не в курсі зміни правил гри. Один з ватажків самопроголошеної «Луганської народної республіки» Володимир Дегтяренко спростував участь «ЛНР» у створенні «Малоросії». «Луганська народна республіка» не направляла своїх офіційних делегатів до Донецька для участі в засіданні представників регіонів України. Більш того, ми навіть не були поінформовані про намір провести цей захід, з нами це питання не узгоджувалося», – наводить його слова «Луганськінформцентр». Дегтяренко зазначив, що «доцільність створення «Малоросії» викликає великі сумніви, адже подібні рішення можна приймати тільки з урахуванням думки народу. Окрім того, на сьогоднішній день ми дотримуємося мінських угод, альтернативи яким немає», – заявив голова парламенту «ЛНР».
У Кремлі так звикли ставитись до людей - мешканців Донбасу, ніхто навіть не потурбувався спитати, чи хотіли б вони називатися «новоросами» та «народом Донбасу». Тож і цього разу в Москві хтось придумав нову назву для жителів окупованих територій.
Із цього можна зробити висновок про зниження рівня московських ляльководів, які реально керують донбаськими маріонетками, та про відсутність у них єдиної системи управління окупованими територіями. В Кремлі не знають, що далі робити з Донбасом, не можуть визначитися, як назвати підконтрольні території, не здатні узгодити, якою має бути історико-ідеологічна концепція їхнього проекту. Очевидно, біблійна фраза, «права рука не знає, що робить ліва» стосується саме нових донецьких кураторів, що на фронті є передвісником поразки.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ