Микола Мартиненко: «ядерний принц»
«У Яценюка страшний переполох. Всі знали, що колись це станеться, але коли НАБУ прийшло по Мартиненка, то до цього ніхто не був готовий. Якщо Мартиненка закриють, то почнуться такі тектонічні зсуви в політиці, що складно уявити», – цитувала УП одного з членів команди Яценюка під час судового розгляду. Уявити собі «Народний фронт» без Мартиненка справді складно, але чи не перебільшують значимість його персони в масштабі всього українського політикуму?
Попри те, що за часів свого депутатства Микола Мартиненко був «лише» членом, а пізніше – головою парламентського комітету з питань ПЕК, він мав вплив на чимало питань в українській енергетиці, особливо в атомній галузі.
Наприкінці 90-х років вони разом із Давидом Жванією організували постачання з Росії тепловиділяючих елементів (ТВЕЛів) на українські АЕС. А також опікувались зворотнім потоком – відправкою відпрацьованого палива росіянам на утилізацію. ТВЕЛи – товар специфічний і недешевий, тож і заробітки у бізнес-партнерів обраховувались сотнями мільйонів доларів.
Досвідчений парламентар (вперше отримав мандат ще у 1998 році), колишній комсомольський діяч Мартиненко у 2003-му став співзасновником громадської організації «Наша Україна», яка згодом стала партією. Очолював київську організацію НСНУ, і товаришував з усім довколающенківським бомондом: серед його друзів у середині 2000-х були і Петро Порошенко, і Олександр Третяков, і Жванія та Роман Безсмертний.
Саме у той час проти нього прозвучали перші звинувачення: тодішній віце-прем’єр Микола Томенко заявив, що Мартиненко разом з іншими блокує оприлюднення результатів убивства Георгія Гонгадзе. А керівник Секретаріату президента Олександр Зінченко навіть звинувачував Мартиненка у корупції, щоправда, доказів цьому не надав.
Цікаво, що у популярні глянцеві рейтинги найбагатших Микола Мартиненко не потрапляв. Водночас низка видань кілька років стабільно ставила його у четвертий десяток найвпливовіших людей України.
Лише восени 2011 року Мартиненко перейшов під крило Яценюка, у тодішній «Фронт змін», здобувши там неофіційний титул «сірого кардинала». Разом із Андрієм Іванчуком вони уособлювали бізнес-клас «Народного фронту» та «благословляли» важливі економічні питання, до яких мав відношення НФ.
Після «Революції Гідності» та вичавлення близьких до Януковича олігархів із цілої низки галузей Мартиненко зміг підхопити два гірничо-збагачувальних комбінати (ГЗК), які видобувають ільменіт (сировина для виробництва титану) – раніше це був повністю вибудуваний титановий бізнес Дмитра Фірташа. Тут йому в пригоді став Руслан Журило – колишній заступник гендиректора Східного ГЗК, єдиного урановидобуваного підприємства України, який завдяки протекції Мартиненка став в.о. голови «Об’єднаної гірничохімічної компанії» (до її складу і входять Іршанський та Вільногірський гірничі комбінати, де видобувають ільменіт та цирконій).
Також до сфери впливу Мартиненка відносили Одеський припортовий завод (там він просунув на голову спостережної ради свою людину – першого заступника глави «Нафтогазу» Сергія Перелому), НАЕК «Енергоатом», який уже вчетверте за останні 17 років очолює Юрій Недашковський. Низку підприємств він контролював через інші механізми, зокрема, це Луганський патронний завод, «Будіндустрія», «Запоріжабразив» та ін.
Нагадаємо, що питання у антикорупційних органів та нардепів-правдошукачів до Мартиненка регулярно виникають з 2015 року. Тоді під тиском звинувачень у відкатах (близько 30 млн швейцарських франків) від чеської фірми «Skoda JS» за право постачати обладнання для «Енергоатому» Микола Мартиненко попросив парламент проголосувати за позбавлення його депутатських повноважень.
До тієї справи згодом додалися ще дві: про купівлю СхідГЗК казахського уранового концентрату за завищеною ціною через австрійську фірму-«прокладку», а також закупівля газу Одеським припортовим за завищеною ціною, зиск від чого нібито отримувала група «фронтовиків» імені Мартиненка-Іванчука. Переконливих доказів НАБУ досі не надало. Хоча у ЗМІ потрапив перелік заарештованого майна, з-поміж якого виявлено чимало документів з переліком фірм та осіб, до яких (як підозрює слідство), має стосунок Мартиненко.
Додаткових імпульсів у його справах додають і стосунки з екс-нардепом-втікачем Олександром Онищенком – НАБУ регулярно активізовую роботу в цьому напрямку, і вже не раз виходило на людей на перетині Онищенко-Мартиненко.
Частіше, ніж нардеп-любитель коней, довкола Мартиненка виявляються лише Давид Жванія (з яким Мартиненко трохи розійшовся у поглядах), а також Сергій Перелома, якого уже теж двічі заарештовували у справі ОПЗ, і двічі відпускали, востаннє – услід за Мартиненком, на поруки.
Сергій Перелома: «газівник – державник»
Сергій Перелома здобув економічну освіту у «мажорному» Київському інституті міжнародних відносин. Він справді працював певний час у міжнародному відділі Промінвестбанку, потім – у Держінвесті України, де займався торговельними зобов’язаннями та питаннями зовнішнього боргу держави. А далі його трудовий шлях стелився переважно державними компаніями.
Перелома керував різноманітними підрозділами у страховій компанії «Оранта». На зламі тисячоліть став заступником фінансового директора, а згодом і фіндиректором меткомбінату «Криворіжсталь». У 2002 р. його майже на рік відправили виконувати обов’язки голови правління ЗАТ «Укртатнафти» (Кременчуцький НПЗ) – він замінив Юрія Бойка, який саме очолив НАК «Нафтогаз України».
І саме тоді загострився й конфлікт між акціонерами: татари намагались консолідувати невеликі частки двох приватних фірм (за якими стояло колишнє керівництво заводу) і отримати 56% у підприємстві. Фонд держмайна пручався і намагався втримати контроль держави над НПЗ. З часом конфлікт загострився, але підприємство підім’яв під себе Ігор Коломойський, розмив частку татар і отримав контроль над НПЗ.
А Сергій Перелома повернувся до керування фінансами на «Криворіжсталі». Варто відзначити, що до цього часу він мав неабияку підтримку з боку віце-прем’єра та екс-директора «Криворіжсталі» Олега Дубини, який ще й курував нафтову галузь та впливав на призначення і Бойка, і Переломи в «Укртатнафту».
Однак після першого Майдану ситуація зі сферами впливу сильно змінилася. І керівник «Нафтогазу» Бойко навесні 2005 року призначає Перелому виконувачем обов’язків свого заступника.
Так почалася «газова» частина його кар’єри. Уже в наступному році він за допомогою Давида Жванії фактично отримав контроль над Криворізьким турбінним заводом «Констар» (який випускав… газоперекачувальні станції для «Укртрансгазу»). А за кілька років, коли Перелому призначили головою наглядової ради «Укртрансгазу», ця компанія продовжила контракти на 67 млн грн із банкрутуючим «Констаром», фактично порятувавши завод.
Наприкінці 2012 року Перелома разом із Мартиненком, Єремеєвим (нині покійний), Димінським та Морозовим стали співвласниками елітної агенції нерухомості «Вортекс», яка займалась селищами під Києвом.
Вже у 2014 році Перелома потрапляє на публіку в якості… першого заступника гендиректора Держконцерну «Укроборонпром», і навіть встигає очолити чергову наглядову раду – київського ПАТ «Завод «Маяк», що випускає зброю і боєприпаси. Щоправда, у серпні Перелома цю посаду втратив. Після чого повернувся на посаду першого заступника глави «Нафтогазу».
Уже з цього крісла він був призначений головою спостережної ради ОПЗ (фактично за сумісництвом). А вже влітку 2016 року з подачі Михаїла Саакашвілі Перелому арештовували у справі збитків ОПЗ у 205 млн грн. Щоправда, невдовзі його випустили на волю, при чому навіть без застави.
20 квітня його взяли під варту вже як фігуранта у справі про завдання збитків ДП «СхідГЗК» на суму $17,28 млн. За версією слідства, він забезпечував координацію між компанією-посередником і ДП «СхідГЗК». Цікаво, що захищав його адвокат Мартиненка Ігор Черезов. І вслід за Мартиненком 22 квітня Перелому також віддали на поруки.
Далеко не втечуть?
«З юридичної точки зору обраний запобіжний захід не відповідає ані тяжкості вчиненого злочину, ані заявленим у клопотанні ризикам, які є значно ширшими ніж було озвучено у засіданні. Прокурори навели приклади по кожному з ризиків, проте цих прикладів значно більше в самому тексті клопотання. Також вся країна могла спостерігати за образливим для органів суду та сторони обвинувачення шоу, яке влаштували політики та окремі особи в залі суду, що є недопустимим та вплинуло на об’єктивність судді. Цим рішенням було фактично легалізовано тиск на суд з боку народних депутатів, як інструмент спонукання до прийняття певного рішення, а точніше обмеження у виборі запобіжного заходу з боку судді», – заявив керівник САП Назар Холодницький, коментуючи рішення суду щодо Мартиненка. САП оскаржила його і просить обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою 60 діб з альтернативою внесення застави 300 млн грн.
В антикорупційній прокуратурі також відзначили, що нічим суттєвим, окрім репутаційних ризиків, обраний судом запобіжний захід поручителям не загрожує. А максимальний розмір штрафу у разі невиконання обов’язків підозрюваним — 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб — 80 тисяч гривень, «які ще не так просто стягнути, враховуючи додаткові гарантії незалежності народних обранців», поскаржився Холодницький.
Нагадаємо, що Мартиненка суд відпустив на поруки 21 поручителя – народних депутатів, міністрів та члена ЦВК, які представляють «Народний фронт». Один з поручителів, нардеп Леонід Ємець заявив, що гарантує це рішення власним мандатом: «Я несу відповідальність за свої дії. Не лише публічну. Це моє рішення. І я гарантую це своїм мандатом. Прошу це запам’ятати», – написав він у «Facebook».
«Така величезна кількість «поручителів», мабуть, не була потрібна. Як і ці «поруки» загалом. Але велика частина НФ побігла підтримувати свого «благодєтєля». Очевидно, для них оці поруки були формою висловлювання лояльності «господіну». І вони зовсім не думали про політичні наслідки цього всього для себе.
…Адже запорука успіху в українській політиці – подобатися не виборцям, а «мартиненкам». І турбуватися треба про репутацію в очах «мартиненків». І це – його відмінність від найостаннішого політикана з ЄС чи США, котрі більше всього бояться одержати якійсь публічний зв’язок з тими, кого обвинувачують у корупції», – таку думку висловив політолог Петро Олещук.
Схожі міркування висловив і аналітик компанії Dragon Capital Сергій Фурса: «Півтора десятка депутатів, 4 міністра і ще хтось там вирішили, що їхня репутація нічого не вартує. Або ж, навпаки, тепер дуже добре знають ціну своїй репутації ...
Що це взагалі таке, на поруки? Що це за звір? Вся ця чесна компанія тепер гарантує, що Мартиненко не буде вставляти прокладки у державні компанії? А якщо буде, то що?
Або вся ця братія гарантує, що Мартиненко тепер не втече? А якщо втече, то що, замкнемо в СІЗО всіх 4-х міністрів?
У цивілізованих країнах світу політики не беруть підозрюваних в корупції на поруки. З дуже простої причини. Вони всі хочуть, щоб за них проголосували. І тому цураються корупції як чуми. І ніколи навіть не подумають, що можна висловити публічну підтримку того, кого хочуть посадити за корупцію. Тому що прекрасно розуміють, що з цього моменту вони в головах у виборців теж стануть корупціонерами.
В тему
Сергій Войченко, адвокат:
«Ніякої відповідальності для поручителів не настане. Окрім того, що на них можуть накласти штраф у розмірі 0,25% неоподатковуваного мінімуму (зараз це 400 грн, – ред.).
Практика відпускати на поруки загалом є досить розповсюдженою. За злочинця, підозрюваного, чи коли по особі немає вироку суду, можуть поручитись найбільш шановані громадяни. З приводу списку поручителів у справі Мартиненка, я сумніваюся, що вони увійдуть в перелік найбільш шанованих громадян. Тому що вони вважають, що місце (яке вони займають) красить людину, а не навпаки.
Якщо б Мартиненко утік, то законом за це передбачене накладення штрафу. Але з точки зору здорового суспільства, це мала б бути потужна суспільна обструкція. Засудження, люди мали б скласти повноваження – депутатські мандати, міністерські посади тощо».
Юрій Сколоздра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ