Три синоптичні Євангелії (Матвія, Марка, Луки) однозначно стверджують: Тайна вечеря відбулася після юдейського Песаху. «Першого дня Опрісноків підійшли учні до Ісуса й питають: «Де хочеш, щоб ми приготували Тобі спожити пасху?» (Матвія 26:17). «Першого дня Опрісноків, коли приносили пасхальну жертву, говорять Йому Його учні: «Де Ти хочеш, щоб ми пішли приготувати пасху, аби Ти спожив?» (Марка 14:12). «Настав день Опрісноків, коли належало приносити в жертву пасху. І послав Він Петра й Івана, сказавши: «Підіть і приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили». Вони сказали Йому: «Де хочеш, щоб ми приготували?» (Луки 22:7, 8, 9).
Водночас дослідники Святого Письма запримітили, на їх думку, дещицю певної внутрішної неузгодженості у текстових висловлюваннях євангелістів. Скажімо, св. Матвій зафіксував: «Але, казали, не в свято, щоб не сталося заколоту в народі» (26:5). Подібний вислів маємо у св. Марка: «Але, казали, щоб не на свято, аби не сталося я к о г о с ь заколоту в народі» (14:2).
Висновуємо: Розп’яття Ісуса відбулося саме в період кульмінації свята Опрісноків. Цілком справедливо, що в ці дні праця вважалася великим гріхом. Знову ж таки євангеліст Матвій, єврей за національністю, говорить про пасхальну жертву «першого дня Опрісноків». Римлянин Марко і грек Лука стверджують відповідно: «першого дня Опрісноків» і «настав день Опрісноків». З цього ж приводу євангеліст Іван, ізраїльтянин, апостол Ісуса Христа за духом, свідчить, що Тайна вечеря відбулася перед юдейським Песахом: «А оскільки була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишилися на хресті тіла в суботу, бо був великий день тієї суботи…» (19:31).
Минали часи… Святе Письмо християн переклали на грецьку мову (Септуагінта), згодом – на латинь (Вульгата), а потім на інші мови народів світу. У часи Великого розколу Церкви на Західну і Східну (1054) сталися певні розходження у тлумаченні деяких подій із церковної історії. Західна (Вселенська) Церква (католики) вважала, що Тайна вечеря відбулася після юдейського Песаха. Отже, Спаситель – Ісус Христос та Його учні – апостоли споживали хліб прісний. Така ж бо була традиція у дні свята Опрісноків. Власне, тому західні християни (католики) під час таїнства причастя використовують прісний хліб (облатки). У Вульгаті хлібна жертва («жертва безкровна») перекладається як «облаціо». Звідси назва «облати», «облатки» – прісні коржики, які в Католицькій Церкві застосовують для приготування причастя. За таких обставин західні християни дотримуються оповіді євангелістів Матвія, Марка та Луки.
Натомість, Східна Церква (православні, греко-католики) сповідують оповідь св. євангеліста Івана. Він, зокрема, стверджував, що Тайна вечеря відбулася до Песаха. Отже, Ісус Христос, апостоли споживали хліб квасний. Тому й під час таїнства причастя вони використовують просфори. За визначенням Наталії Пуряєвої, просфори, проскура, проскурка – невеликий хлібець, із якого викроюють Агнця та часточки, що їх споживають під час причащання; розмовне – хліб (Словник церковно-обрядової термінології. –Львів: Свічадо, 2001. – С. 109).
За словами доктора філософії, кандидата богослов’я, професора Євграфа Дулумана, хлібна жертва у Торі названа «кворбан мінхаг» (жертва рослинна). У Септуагінті цей вислів перекладається як «дорон фісіа» (принесення природне), або «просфора». Звідси, на його думку, походить слово «проскура» – двошарова пампушечка, з якої готують причастя, виймаються частинки за здоров’я та упокій людини (Людина і світ. – 1992. – № 11-12. – С. 20).
З часом таке неоднозначне тлумачення споживання пасхального хлібця (облатки, просфори) стало певним приводом для виникнення суперечки між християнами. Хоча, як стверджують дослідники, до цього нікого з християн особливо не хвилювало, які саме хлібці – прісні чи квасні слід споживати віруючим. Взагалі ж у християнській Церкві під час Літургії (Меси) – денного служіння Господу Богу й нині приноситься «Жертва безкровна». Її складовими є хліб, вино і вода, які символізують собою принесення жертву Богу Ісуса Христа. Вважається, що ця жертва внаслідок богослужбових священнодійств перетворюється на «тіло і кров Христа», якими причащають віруючих. «Ісус, узявши хліб і поблагословивши, переломив, дав учням і сказав: Прийміть, їжте, це – тіло Моє. Потім узяв чашу і, віддавши подяку, подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя [Нового] Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Матвія 26: 26-28).
1947-го археологам вдалося віднайти так звані кумранські рукописи, або, їх ще називають, сувої Мертвого (Солоного) моря. Вони стали важливим новим джерелом для вчених-суспільствознавців, які розшифрувавши їх, дізналися про існування спільноти есеїв. Їх громади протистояли, з одного боку, дводушним садукеям-жрецям, а з іншого – так званим благочестивим фарисеям (книжникам). Сучасним вченим спосіб життя есеїв нагадав спосіб життя первісних християн. Практично абсолютна більшість вчених-істориків не сумніваються: Ісус Христос у своєму земному житті дотримувався установлень цих обраних людей.
До слова, серед багатьох відмінностей між есеями і ортодоксальними юдеями визначалася й різниця у святкуванні Пасхи. Есеї відзначали це свято – але без вживання жертовного м’яса. Оскільки ж календар, за яким вони жили, був не місячний (як в юдеїв), а місячно-сонячний, то Песах у есеїв-кумраністів постійно випадав на середу. Юдейський Песах, як відомо, «блукає» по днях тижня… Нагадаємо, Пасха у євреїв відзначається як «пам’ятка» про визволення Ізраїля з єгипетського рабства 1513 року до н. е. (Вихід 12:14). Юдеям заповідано святкувати її у 14-й день єврейського місяця нісана (Вихід 12:1; Левит 23:5) кожного року. До того упродовж семи днів після Песаха (15-21 нісана) святкувати і споживати при цьому тільки прісний хліб (Вихід 12:14, 15; Левит 23:5-8). Звідси, власне, назва – свято Опрісноків (хліб нужденних).
Звичайно, євреям (юдеям) не заборонено споживати квасний хліб (хамець). Однак, у свято Песах та в дні Опрісноків на нього поширюється традиційне табу (заборона). Тому в ці святкові дні донині юдеї споживають мацу (прісний хліб). Напередодні свята правовірні євреї обходять своє обійстя (будинок чи квартиру) зі свічкою в руках, аби переконатися – чи не затримався бува десь окраєць хамеця?
Та повернемося до християнства. Як зазначають всі чотири Євангелії, Ісус Христос та Його учні – апостоли на Тайній вечері (четвер, 31 березня 33 року н. е.) споживали хліб і вино. Натомість, тут відсутня будь-яка згадка про жертовного Агнця. Хоча, як відомо, це була надзвичайно важлива страва для віруючого юдея, який святкував Песах. Та й взагалі відомості про те, що Ісус Христос споживав м’ясо, відсутні у Новому Завіті. Так, хліб Він споживав, рибами годував голодних, смакував вино – починаючи із епізоду весілля в Кані Галилейській. Але м’яса не споживав, отже, дотримувався вегетаріанства.
Отож, виходить, що Ісус Христос та апостоли Тайною вечерею святкували Песах за «кумранським» звичаєм і за «кумранським» календарем. Тобто в середу Страсної седмиці. Але для ортодоксальних юдеїв Песах ще не настав – вони його святкували у суботу (шабат). Чи не тому євангеліст Іван написав (чи продиктував) все як було – так, у юдеїв був Песах у суботу. Втім, дослідники відзначають, що ближчі до істини все таки католики, які дотримуються оповіді у синоптичних євангеліях. Хоча в останніх і допущена певна погрішність. «Загальноюдейський» Песах у часи Тайної вечері ще не настав. Ісус Христос переломляв хліб. Але прісний (за «кумранським» звичаєм), а не квасний.
Між тим, візантійці вважали: хліб на дріжджах (квасний) символізує плоть Христову як єдиносущну плоті людській. Натомість, опріснок (прісний хліб) засвідчує відмінність плоті Ісуса Христа від плоті людини. У служінні на прісному хлібі греки (православні) вбачали певний замах на основну засаду східнохристиянського богослов’я – вчення про обожнення (на Заході маловідоме). Теоретичні розходження спричинили розпорядження (1052) Константинопольського Патріарха Михаїла Керуларія (1043-1059) про закриття церков і монастирів латинського обряду, вірні яких здійснювали євхаристію на прісному хлібі. Наступного року архієпископ Охрідський Лев, а 1054-го студійський чернець Микита Стифат отримали доручення розробити богословську аргументацію проти служіння на прісному хлібі.
Отже, Православна Церква для приготування причастя використовує квасні (виготовлені на дріжджах) хлібці. Це, на думку православних богословів та вірних, підтверджує, що християнство порвало з обрядами «старозавітної» релігії. Як і те що, за східною пасхалією, Світле Воскресіння Христове не може збігатися чи передувати єврейському Песаху. Соціологи якось підрахували, що західний Великдень у 45 відстоків випадає на тиждень раніше за східний. Ще 30 відсотків Великодні співпадають. У 20 відсотків – різниця становить п’ять тижнів, 5 – різниця в 4 тижні. Різниці в 2 і в 3 тижні не буває. Дата Великодня, згідно зі східною традицією, може випадати в період від 22 березня до 25 квітня за старим стилем (це відповідає періоду з 4 квітня до 8 травня за новим стилем). Тут Великдень святкується в першу неділю після весняного повного місяця. Перший повний місяць – перший, який настав після весняного рівнодення. Якщо повний місяць настав раніше 21 березня, то пасхальним вважається наступний повний місяць (+ 30 днів).
І ще одна пасхальна диво-загадка. Спогадуючи знамениту фреску Леонардо да Вінчі (1452-1519) «Тайна вечеря», наведемо версію італійського музиканта, комп’ютерного фахівця Джованні Пала. Він, зокрема, вважає, що в ній у закодованому вигляді містяться ноти музичної композиції. Цю музику автор назвав «саунд треком до страстей Христових», що нагадує реквієм. Він стверджує: якщо намалювати п’ять рисок нотного стану через усю довжину розпису, то хліб, а також руки Ісуса Христа й апостолів, які лежать на столі, розташуються на них, як ноти. Християнські символи пов’язані між собою: хліб означає тіло Христове, а руки благословляють їжу. Зваживши на те, що партитуру слід читати справа на ліво (так писав Леонардо), Пала вловив зміст цього нотного стану, який найкраще звучить в органному виконанні (Релігійна панорама. – 2007. – № 11. – С. 80).
Отож, християни світу в різний спосіб споживають один і той же хліб – хліб наш насущний. Яким він має бути на Пасху: прісним чи квасним? Дослідники Євангелій, посилаючись на мову оригіналу, сходяться на думці, що під час святкування Пасхи за старозавітним звичаєм, вкушали опрісноки, тобто хліб, позначений словом «азимон» (прісний). Коли ж Ісус Христос, «узявши хліб», щоб дати новозавітню заповідь, то у мові оригіналу вжито слово «артоз» (квасний). За визначенням Наталії Пуряєвої, артос – хліб, освячений на Великдень, який роздають вірним у Світлу суботу; розмовне – дарник.
Так, з одного боку, маємо міркування про те, що закваска може символізувати злобу, лукавство або й гріх (див.: 1 Коринтян 11:24). З іншого – хліб означає досконале, безгрішне людське тіло Ісуса Христа, котре було принесене як відповідна викупна жертва (див.: Євреїв 7:26; 10:5-10). Звідси висновують, що символом тіла Ісуса Христа може бути хліб прісний, а не квасний. Але ж Ісус Христос – «Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!» (Івана 1:29), тобто перейняв гріхи усіх людей. Тому слова Господні стверджують, що «наша Пасха, Христос, [за нас] принесений у жертву» (1 Коринтян 5:7).
Та найголовніше – Пасха на Великдень – символ хліба духовного, символ тіла Христового. «Він Сам Своїм тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для праведності» (1 Петра 2:24).
Особисто Ісус Христос метафорично називає Себе «хлібом Божим є Той, Хто сходить з неба і дає світові життя»; «Я хліб життя!»; «Я – хліб, що зійшов з неба»; «Цей же – хліб, що сходить із неба»; «Я – хліб живий, що зійшов з неба; якщо хто буде їсти цей хліб, житиме вічно. Хліб, який Я дам, – це Моє тіло, [яке Я віддам] для життя світу!»; «Це є хліб, що зійшов із неба» (Івана 6:33, 35, 41, 50, 51, 58).
Отже, вирішальною умовою для набуття вічного життя є постійний зв’язок людини із Ісусом Христом, віра в Нього. Вислів: «Блаженний той, хто їстиме хліб у Божому Царстві!» (Луки 14:15) означає єднання за спільною трапезою у Царстві Божому. Під час Вечері Господньої Ісус назвав Своїм тілом хліб, який сприймається Церквою (Матвія 26:26). Цей хліб символізує єдність Церкви, досягнуту жертовною смертю Ісуса і постійно підтверджену і засвідчену. «Хліб, який ломимо, – хіба не є він спільністю в Христовому тілі?» (1 Коринтян 10:16). Християни єдині за суттю були, є і залишаються нині. Ісус Христос учора, сьогодні і навіки той самий. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Оксана Боруцька, магістр історії, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ