[media=148359,148360,148361]
Музей сакральної вишивки у Львові, що працює нині на вулиці Театральній, 26, відкрився у день свята Юрія 6 травня 1999-го року. Його заснував отець, доктора теології та історії, дослідник Церкви Христової, автор численних вишиваних ікон, хоругв, християнських святих і світських осіб український священик Дмитро Блажейовський (21 серпня 1910-23 квітня 2011).
1969-го Дмитро Блажейовський відвідав своє рідне село Вислік Горішній (повіт Сянік, Лемківщина) і побачив страшну руїну. Він сидів на згарищі рідної хати і дивився на бур’яни, що росли скрізь, де було колись гарне село, і ряд думок тиснувся йому до голови про долю і недолю рідної хати, рідного села та цілої його Батьківщини, а разом з тим ряд питань, на які він шукав відповіді в собі, а потім в історії Батьківщини та в різних статтях, писаних про неї українцями і чужинцями.
Народився Дмитро у селянській християнській родині Теодора та Анни Блажейовських. Всього у сім’ї було 10 дітей, до дорослого віку дожили семеро – четверо хлопців та троє дівчат. Дмитро був з черги другим. Закінчив школу, потім гімназію (Перемишль). 1933-го подався на прощу пішки у Рим, щоби здобути фах інженера. Тут зустрів молодечий гурт, який гарно співав християнські пісні. Згодом з’ясувалося, що це були семінаристи духовного навчального закладу свщмч. Йосафата. Їх обитель й стала для нього першою домівкою. Склав іспити, отримав характеристику єпископа Перемишльського Йосафата Коциловського (1876-1947/1917-1947), студіював філософію, теологію та історію. 2 квітня 1939-го у Римі отримав ієрейські свячення. 1942-го осягнув докторат із теології (ун-т Урбаніянум), а 1946-го – докторат із історії (ун-т Грегоріянум). Відтак служив у парафіях США, потужно працював над організацією їх структур та розбудови. Повернувшись у Рим (1973), занурився в наукову працю. Одночасно захопився справою української релігійної вишивки. Всього у його доробку числиться понад 350 таких духовних перлин (Святий Лука написав понад 70 ікон, присвячених Богородиці)), 280 з них представлені у Музеї вишиваних ікон у Львові. Тут вас радо зустрінуть і ґрунтовно розкажуть про прекрасну експозицію вишитих ікон, їх історію та особливості. Працюють у музеї Наталія Струк, Оксана Ринка та Анна Харечко (всі мають вищу освіту). Між іншим, це єдиний в Україні такий музей!!! Взірці ж ікон о. Дмитра Блажейовського використовуються по всій Україні. Чимало з них виставлені у храмах Львівщини, зокрема й у кафедральному соборі Св. Юра. На жаль, за словами працівників музею, чотири рази отець-доктор подавав свої вишивані доробки на розгляд Шевченківського комітету і жодного разу не отримав позитивної відповіді. Чому?
Українські релігійні вишивки отця Дмитра ввійшли до семи збірок. Перша з них – охоплює 10 взорів на вишивання вівтарних обрусів і рушників для ікони та 6 взорів на вишивання ікон, а між ними Оранти на підставі Оранти Київської св. Софії та малої Покрови.
Друга – 7 взорів на вишивання вівтарних обрусів і рушників для ікон, 2 комплекти хрестів і обвідок для риз, взори на вишивання української азбуки у трьох величинах, обвідки, тла і хрести для ікон, 2 іконки у нутрі хреста, ікони Володимира і Ольги та Ісуса Христа і Марії.
Третя – 4 сторінки взорів на вишивання стихарів, 4 подвійні сторінки взорів на вишивання фелонів, 15 подвійних сторін взорів для вишиття ікон Івана Хрестителя, архистратига Михайла, святих: Анни, Миколи, Юрія, Василія і Макрини, Кирила і Методія, Антонія і Теодосія Печерських, Володимира і Ольги, Бориса і Гліба, Почаївської Богородиці, Ісуса Христа (ціла постать) і Марії (ціла постать). Додаток з поясненнями для вишивання ікон.
Четверта – 9 ікон: архистратига Михайла (нового), Стефана, Миколи, Йосафата, Матвія, Марка, Луки, Івана та Йосифа, 6 релігійних образів: Благовіщення, Різдва Христового, Богоявлення, Преображення, Воскресіння і Успіння, 6 для стихарів, 6 світських портретів: Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, а також бандуриста, двох козаків – Сластіона (Сластьона) і Слави (Мухина), пари лебедів і 3 квітів.
П’ята – українські вишивки – релігійні і народні. Перевидання усіх взірців попередніх 4-х збірок разом зібраних: 33 ікон, 6 релігійних образів, 6 вишивок для облич-ікон і релігійних образів, 6 – фелонів, 10 – стихарів, 98 обрусів на престіл і рушників для ікон, 2 для рамок і тла для ікон та релігійних образів, 1 для вишивання коляреток, 3 – азбуки, 6 світських портретів, 2 козаків, 1 лебедів, 3 квітів і 2 фоторепродукції 23-х вишивок. Додаток з поясненнями вишивання ікон.
Шоста – 4 ікони більші (намісні – до іконостасу): Ісус Христос, Богородиця, святі: Василій Великий і Йосафат, 2 Богородиці: Волинська (Луцька) і Вишгородська (новий – перероблений взір), 8 образів: Різдво Богородиці, Вхід у Храм, Стрітення, Цвітна Неділя, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, Тайна Вечеря (Стратилата). Плащаниця і окремі обличчя до всіх ікон.
Сьома – збірки 5 і 6 взяті разом і перевидані.
1992-го отець Дмитро повернувся в Україну. Того ж року він мав свою виставку вишиваних хоругов та ікон у Римі, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Луцьку, Києві, Каневі, Миколаєві, Коломиї, Косові та Помпеї (Італія).
У музеї представлені також авторські вишиті портрети Івана Франка, блаженніших Василя Величковського, Петра Вергуна, Йосафата Коциловського, Климентія (Шептицького), Микити Будки, Леоніда Федорова, праведного митрополита Андрея (Шептицького), Ісповідника віри, Патріарха Йосифа Сліпого, пам’ятне полотно, присвячене тисячоліттю українського християнства (988-1988), автопортрет (до 90-річчя з дня народження). Пречудово вишиті образи святих жіночого роду: Христини, Тамари, Меланії, Іванни, Марти, Оксани, Юстини, Ніни, Євгенії, Кілії, Дарії, Тетяни, Параскеви, Лариси, Марії, Теклі, Лідії, Юлії, Вероніки, Олени та інших.
Окрім вишиваних полотен, о. Дмитро упродовж 1973-1995 рр. видав друком 10 наукових праць, 6 статей і одну відбитку (усі з церковної історії). Праці вийшли латинкою, англійською та українською мовами. Зокрема, у Львові відбулася презентація вельми об’ємної книги дослідника «Берестейська ре-унія та українська історична доля і недоля» (– Львів: Каменяр, 1995. – 646 с.). Праця видана за власний кошт автора. Тоді ж відбулася презентація його нового альбому вишиванок (150 ікон). У проекті бере участь видавництво «Свічадо». У цьому ж році вийшла праця вченого-теолога «Три українські церковні унії»
(– Львів, 1995. – 68 с.). Її автор написав 1982-го у Римі, а вперше видрукував 1987-го у «Записках Товариства імені Тараса Шевченка в Америці». У передмові до українського видання зазначається: «У автора немає щонайменших сумнівів у тому, що кожен належить до такої Церкви, яка йому з різних рацій виглядає найвідповіднішою для нього, для України та всього українського народу. Він лише бажає, щоб кожен українець замислився і поміркував, що для України та українського народу дав, дає і може дати Константинопіль (Стамбул), що – Москва, що – Рим і що – поодинокі автокефалії (а особливо та Церква, до якої він сам належить». Хіба не актуальні ці слова і сьогодні для кожного з нас ?
Серед інших праць, виданих, зокрема, у Львові доцільно назвати: Поважні недомагання в українському вихованні (- Кальварія-Львів, 2006. – 413 с.), Деякі сумні сторінки з історії України та дещо про її сусідів (2007. – 640 с.), Де українська еліта? Еліту треба виховати (2008. – 159 с.), Спільність, ініціатива і співпраця та махнівство (2009. – 159 с.), Мої рефлексії до проблем минулого, нинішнього та будуччини українського народу (2010. – 175 с.), Моє століття та деякі мої погляди на українську історію (2011. – 103 с.). Ці та інші праці українського теолога-дослідника виставлені у спеціальній шафі музею. Звернемо увагу читачів на те, що всі останні книги отця-доктор побачили світ тільки у львівському видавництві «Каменяр». Чому їх обминули видавництва «Світ», «Гердан», нарешті, відповідні церковні структури «Свічадо», «Місіонер», видавництво Львівської Богословської Академії (ЛБА) та інші? На жаль, відсутні будь-які згадки про життя та діяльність отця-доктора у словниках (М. Дещиця «Малий український церковно-історичний словник»
(– Львів: Основа, 1994. – 155 с.), «Релігієзнавчий словник» (– Київ: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.).
Відвідувачі мають також можливість побачити у музеї низку раритетів з часів різних років життя, служби і праці священика, теолога, дослідника і автора сакральних вишиваних полотен. У вітринах та на стінах музею представлені численні подяки, вітання, грамоти, запрошення, відзнаки о. Дмитра Блажейовського. Серед них – Почесна грамота від Блаженнішого Любомира кардинала Гузара, Указ Патріарха Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарета про нагородження о. Дмитра Блажейовського орденом святого Рівноапостольного князя Володимира Великого (3-го ступеня), Почесна грамота ЮНЕСКО за активну участь у міжнародній співпраці на ниві освіти, науки і культури, українські урядові та церковні поздоровлення.
Читачі, рецензенти, опоненти праць вченого-теолога, його ідей, міркувань та висновків відзначають, що автор належав до людей, хто викладає історію із усіма її гострими кутами й болячками. Тому чимало його наукових праць не завжди співпадають із офіційними версіями. Чи не тому отця-доктора теології та історії не запросили на Берестейські читання 1996-го. Про це у свій час запитував п. Юрій Шухевич, однак, відповіді так і не отримав. Натомість, прізвище отця-доктора на Берестейських читаннях згадав лише одного разу в дискусії доктор історії Василь Ульяновський (Київ). Йшлося, зокрема, про збір дослідником біографічного матеріалу від народження до смерті про кожного греко-католицького єпископа (!!!) (Див.: Історичний контекст, укладення Берестейської унії і перше поунійне покоління (- Львів, 1995. – С. 131). А хіба тільки в цьому полягає значення доробку отця-доктора теології та історії Дмитра Блажейовського перед Церквою, її розвитком та сьогоденням ?
Вченому дослідникові часто доводилось провадити тривалі дискусії, додатково обґрунтовувати свої погляди відповідними фактами з історії і теології. Зрештою, кожний вчений має право викладати і захищати свою думку, аналітику, наукову позицію. За його словами, історичний досвід показав – саме Берестейська унія (1596) принесла національну ідею.
Екскурсоводи музею завжди підкреслюють основні риси характеру отця-доктора – моторність, динамічність та креативність. При цьому неодмінно згадують його кредо: Ви маєте мету? Йдіть до неї. Він досягнув своєї мети, отриману від Бога. Згадують, що в рік свого сотого ювілею одна журналістка так захопилася його розмовою-бесідою, що забула про час інтерв’ю. «Нічого, нічого. Запитуйте про все, що вас цікавить. Я люблю працювати», - ласкаво заспокоїв співбесідницю ювілянт. Інтерв’ю продовжувалося далі. Залюбки слухав музику, захоплювався шахами, у молоді роки перемагав за шахматною дошкою навіть своїх викладачів семінарії. Мабуть, потім не раз переживав, адже доводилось перед ними складати відповідні іспити. Втім, завжди підкреслював, що шахи сприяють мисленню, вимагають думати і діяти на кілька кроків вперед. Практично особисто готував свої друковані праці до видання, самотужки освоїв потрібні електронні засоби, працював на них навіть у своє століття. Міг одночасно працювати і вести ділову розмову із співбесідниками. Ніколи не жалівся на пам’ять.
Відспівали отця у кафедральному соборі св. Юра (Львів). Нині тіло Великого Працівника Господнього виноградника спочиває на Янівському цвинтарі (поле 59). Тут він своїм коштом придбав собі місце. Таким був його заповіт.
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу».
ІА "Вголос": НОВИНИ