Скільки нам коштувала ця показуха?
Як відомо, Україна не бідна країна, а пограбована. Згідно з цією традицією, як і кожна загальнонаціональна подія, Євробачення-2017 у Києві стало одним з найдорожчих конкурсів за історію цього свята. Бюджет Євробачення-2017 становив у результаті мільярд гривень (близько 38 мільйонів доларів),хоча спочатку планувалося витратити всього 450 мільйонів. Приблизно стільки ж, скільки витратила в 2011 році Німеччина і Норвегія - в 2010 році, і менше, ніж Росія в 2009-му - 42 мільйони, і набагато менше, ніж Азербайджан у 2012-му - 64 мільйони доларів. Однак більше, ніж під час Євробачення-2013 у шведській Мальмі, яке обійшлося всього в 26 мільйонів і вважається одним з найскромніших шоу в історії конкурсу.
Тобто бідна країна з найнижчою пенсією в Європі, перебуваючи у стані війни, випрошуючи у міжнародних організацій кредити, намагається показати себе не гіршою за найбагатші країни ЄС. Україна з середньою пенсією в 75 доларів примудрилася витратити на Євробачення вдвічі більше, ніж Швеція, де середня пенсія - 1,5 тисячі євро. Якщо багаті нафтою РФ та Азербайджан ще мають звідки взяти гроші, то наша держава їх не має, проте понтів від цього не менше.
Однак, якщо те, що на Євробаченні-2017 організатори та підрядники непогано заробили, ще можна зрозуміти, то непристойну розкішність та невиправдану дорожнечу окремих деталей свята можна пояснити або нерозумною хвалькуватістю, або безсоромним грабежем і без того пограбованої країни. Кошторис конкурсу вражає – майже мільярд гривень. Із них 455 мільйонів виділені з державного бюджету, 165 мільйонів – з бюджету Києва, інші кошти збиралися отримати від спонсорів, продажу квитків, європейської мовної спілки та оренди коментаторських кабінок.
Ще в лютому 2017 року частина працівників «Національної суспільної телерадіокомпанії України», що готувала проведення конкурсу, заявила про вихід із проекту через роздуті цифри бюджету. Зокрема, багато людей скаржилися на фактичного керівника конкурсу, заступника гендиректора НСТУ Павла Грицака, після приходу якого вартість проекту було збільшено ще на 200 млн грн. Між іншим, журналісти програми «Схеми» дізналися, що глядацькі трибуни для Євробачення встановила компанія «Артмакс Інжинірінг», яка пов’язана з тим же Павлом Грицаком. Спершу тендер на побудову трибун виграла німецька компанія Nussli Ltd. Однак після призначення Грицака виконавчим продюсером конкурсу, НТКУ відмовилась підписувати з нею контракт через невідповідність «українським нормам». Німці ще довго дивувалися, чому якістю їхньої роботи задоволенні у всій Європі, а от до «українських норм» вони «не дотягнули».
Неприпустимо дорого обійшлася українським платникам податків і сумнозвісна Вєрка Сердючка, яка, між іншим, була причетна до невдалого відбору представників України на конкурсі, які виступили з ганебним результатом. Створення примітивного короткометражного фільму «Євробачення з Вєркою Сердючкою», обійшлося бюджету в 1 мільйон 800 тисяч грн, що дуже схоже на банальне відмивання грошей.
Лише на костюми ведучих було витрачено 880 тисяч гривень. Для них замовили ексклюзивний одяг від українських дизайнерів. Для цього провели три тендери. Один договір коштував 605 тисяч гривень, другий –150 тисяч, третій –140 тисяч. Одні штани ведучого коштували 23 тисячі грн, це пояснили ще навіть мінімальними розцінками «дизайнерів». Самих же костюмів було закуплено декілька десятків - не будуть же ж українські ведучі цілий вечір виступати в одному костюмі. Один з видів костюмів, що відрізнявся блискучістю, навіть викликав шквал критики та насмішок в соцмережах - і на них також витратили десятки тисяч гривень.
Оренда Міжнародного Виставкового Центру на весь період музичного свята коштувала понад 35 мільйонів гривень. З найдорожчого на сцені – світло. Цілих 79 мільйонів гривень витратили на світлове обладнання конкурсу. Трохи менше за оренду відеоекранів та відеопроекторів отримала компанія Production Resource Group AG – 32 мільйони гривень. Нідерландське ТОВ Unbranded LLC отримає за монтаж та демонтаж сцени 30 мільйонів 607 тисяч гривень. Ще 14 мільйонів 262 тисяч організатори заплатили за системи відеонагляду компанії «ЕсАйБіс».
Або, наприклад, забезпечення конкурсу Інтернетом коштувало 14 млн гривень. Це можна було б пояснити, якщо б Інтернет-кабелі були золотими, але українцям вирішили цієї статті витрат не пояснювати. Так само як і закупівлю мінеральної води, яка обійшлася у майже 100 грн за пляшку. Адже нехай європейці знають, що ми - багата країна і не даємо гостям будь-яку воду, з якогось там Трускавця - ми купуємо найдорожчу! В нас вже всі солдати, які воюють на Донбасі, забезпечені ліками та медикаментами, квартирами та озброєнням, отже, ми можемо купувати й воду за сотню гривень.
Звісно, обивателі не є фахівцями в організаціях концертів та вартості дизайнерських і технічних послуг, однак можна цілком логічно припустити, що створення двох чоловічих костюмів та незграбного кількахвилинного відеоролика з Сердючкою, схожого на любительське відео, можна організувати за меншу суму, аніж мільйон гривень. Організатори Євробачення, спільно з Міністерством культури поводяться з народними грошима, як зі своїми власними, й на ліво та на право розкидають їх сумнівним фірмам. Багатомільйонні бюджетні витрати цілком можна було б суттєво скоротити - адже навряд чи конкурс був би гіршим, якби у ведучих було не 20 костюмів, а принаймні 5 значно дешевших. Ніхто б з європейців не закинув би нічого країні, яка воює і бореться з падінням економіки.
Що нам дало Євробачення?
Звісно, були не лише втрати, але й певні «здобутки». Україна зберегла гідність, не пустивши на конкурс представницю РФ, чиї політтехнологи надіялися поставити нашу державу в скрутне становище, змусивши «прогнутися під Кремль» й обирати між ганьбою та втратою честі. На конкурс було продано 60 тисяч квитків, у столицю України приїхали 20 тисяч туристів з усього світу. Протягом майже тижневого шоу вони залишили чимало доларів і євро в київських готелях, кафе, розважальних закладах та супермаркетах. Десятки тисяч іноземців побачили Україну іншою, аніж до цього їм показувала «Russia Today». Сотні мільйонів європейців побачили престижне шоу з країни, яка, за запевненнями російської пропаганди, вже третій рік як «розвалюється». Тож мільйони, витраченні на конкурс, як запевняють організатори та їхній інформаційний супровід, - це інвестиції в бренд «Україна».
Однак «поліпшення» іміджу України в Європі пересічні українці навряд чи відчують, а вкладені «інвестиції» не дадуть прямого ефекту у вигляді кредитів чи поставок зброї. Проте спорожнення державного бюджету українці відчувають вже. Поки влада говорить про організацію пісенного конкурсу на найвищому європейському рівні, сотні тисяч українців не в змозі заплатити за комуналку, газ та опалення, які інколи сягають 6-7 тисяч грн за місяць. У багатьох районах українці вимкнули газові котли і заради економії перейшли на дрова. В той час, як в Києві показують шоу для іноземців, українські селяни вирубують гаї, і в ХХІ столітті - віці технологій, палять дровами - бо інакше не вижити. Для кого тоді ці понти і за чий рахунок цей євро-бенкет? І хто з українців дав право чиновникам та організаторам бездумно витрачати бюджетні гроші на непотрібну показуху? Хто з українських платників податків, грошима яких користується Міністерство культури, дозволив купувати одяг ведучих за наш мільйон гривень?
Ще Маргарет Тетчер, яка стала автором «англійського економічного дива», говорила, що держава і чиновники не мають своїх грошей. Вони мають лише гроші платників податків, які люди тимчасово дали їм у користування для виконання певної роботи. І вони повинні звітувати про кожну копійку: як, скільки і на що вони витратили чужі гроші. Українцям цю цитату слід починати вивчати ще з дитсадків, і, можливо, тоді цю країну перестануть так нахабно грабувати свої ж чиновники та «організатори конкурсів».
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ