Пане Юрію, ми є свідками, що Львівська облрада сьогодні часто виявляється нездатною приймати важливі політичні рішення. Тоді починаються взаємні звинувачення і нарікання на те, що бізнесмени в принципі нездатні відстоювати громадські інтереси, бо дбають тільки за власний бізнес. Яка ймовірність того, що новий Закон про місцеві вибори якісно змінить склад Львівської обласної ради?
Якісний склад і направленість діяльності ради значною мірою детерміновані виборчою системою за якою вона формується. Якщо буде запропонована змішана виборча система, то буде можливість обирати людей, які представляють не політичні сили чи партії, а території і виборців, які їх делегували, тому змушені будуть реагувати на їх проблеми. Політична складова в діяльності ради зменшиться.
Якщо ж буде виключно мажоритарна система, то цей фактор ще більше знизиться. Хоча в тому є й мінуси, оскільки мажоритарна система дозволяє використовувати адмінресурс щодо певного кандидата, а також в умовах кризи і зубожіння населення, виборці дуже легко піддаються маніпулюванню чи підкупу. Є небезпека, що бізнес, який раніше купував місця у партійному списку, а потім пильнував свого інтересу в раді, тепер вкладатиме гроші в купівлю виборців.
Центральна проблема сьогодні у місцевих органах, це не стільки приналежність до якоїсь партії, скільки засилля бізнесу у владі. Зараз влада в Україні є просто хорошим місцем для заробляння грошей.
Нині діюча пропорційна система визначає, що до влади приходять партійні команди і, які відіграють роль ретранслятора на місцевому рівні, тієї ідеології, яка визначена в центрі. Тобто обласна рада буде локальним, місцевим політичним парламентом. Так би не мало бути, оскільки завдання обласної ради є відмінними від політичних завдань парламенту.
Я думаю, що вибори до місцевих органів влади на низових рівнях (сільська, селищна ради, міста) відбудуться за мажоритарною системою, а до обласної ради і можливо до міст обласного підпорядкування – за змішаною системою. Зараз ще невідомо за якою виборчою системою відбуватимуться вибори, а це суттєво позначиться на складі обласної ради, в тому числі і на партійному представництві.
Кому сьогодні вигідна зміна виборчого законодавства?
Покладаючись на соціальні дослідження, які показують політичні настрої населення, я думаю, що загалом по Україні це буде вигідно Партії регіонів, яка має сьогодні найвищий рейтинг підтримки. Вона забезпечить найбільше представництво через партійні списки. Крім того, деякі структури на місцях від ПР можуть забезпечити преференції для своїх кандидатів і на мажоритарних округах.
Що стосується Львівської області, то тут Партія Регіонів не має великої підтримки. Тому в рамках пропорційного списку для них буде проблематично навіть пройти виборчий бар’єр. У мажоритарних округах їх можливості значно ширші. Я думаю, що розумна тактика для ПР – не висвітлювати кандидата, як особу від Партії Регіонів, а робити ставку на безпартійних, але лояльних до себе.
Чи можна сьогодні передбачити, що у Львівській обласній раді після місцевих виборів все таки появиться фракція Партії регіонів?
Якщо дивитися по результатах президентських виборів, то є певний відсоток людей, які підтримують Партію Регіонів і їхнього кандидата на президентських виборах. Він невеликий, близько 10-15%. Звичайно, не можна усіх, хто голосував за Віктора Януковича зараховувати до числа симпатиків ПР, але, думаю, якщо утримати тих 10% по області, то я б казав, що це дуже великих успіх.
Чи не могли б Ви охарактеризувати шанси деяких політичних сил під час місцевих виборів? Почнімо, наприклад, із найпопулярніших донедавна помаранчевих сил.
На загальноукраїнському рівні соціологія показує, що Нашої України взагалі не видно у рамках навіть 3% голосів. Проте ніша національно-патріотичного напрямку не зникла, вона існує. Думаю, у нашому регіоні політичні сили пов’язані з Нашою Україною, наприклад, проект Кириленка «За Україну», ще зберегли певну електоральну підтримку. Вони реанімують свої традиційні гасла, як от: «Україна в небезпеці!», привезуть Ющенка, який буде месією по селах. Так вони зможуть мобілізувати свій електорат. Але це станеться за умови, що вони діятимуть консолідовано. Проте, якщо ще і між ними почнеться ворожнеча (а це об’єктивно, оскільки ітиме боротьба за голоси тих самих виборців), то і тут можна очікувати поразки на виборах.
Які шанси має сьогодні БЮТ на місцевому рівні?
У БЮТі ситуація значно складніша. Ця партія втратила владу, а в опозиції працювати завжди некомфортно. Низка людей, яка через партійну приналежність хотіла б отримати певні посади, вже переорієнтовується, тому що партія не може їм цього гарантувати. Виникають проблеми і з фінансовим забезпеченням, оскільки бізнес, який біля партії влади отримував якісь преференції також переорієнтовується. Крім того, стали помітнити суперечності, які тліли у партії, але під час виборів не проявлялися. Тепер вони вийшли у повний ріст, зокрема Денькович, боротьба за керівництво обласної організації, публічні заяви. Це все розколює партію.
Я не хочу бути порадником для цієї організації і розказувати, як себе поводити. Але найпоширенішим традиційним варіантом є очищення від тих людей, які примазуються і використовують партію, щоб здобути якісь преференції. Їх надто багато.
А які прогнози про шанси нинішньої партії влади? Чи зможе Партія Регіонів під час місцевих виборів на Львівщині скористатися ослабленням своїх впливових суперників?
Насправді, проблеми існують не лише у львівському БЮТі чи Нашій Україні, є серйозні проблеми й в обласній організації Партії Регіонів. За великим рахунком, довший час, коли змінили керівництво і замість Радзієвського прийшов Писарчук, почалися серйозні пертурбації. Частина людей, позиціонуючи себе, як член ПР, не сприймають Писарчука. Зараз прийшов новий керівник Львівської облдержадміністрації, який знаходиться поза регіональною структурою. Там теж є серйозні проблеми, але їх легше вирішувати, оскільки це партія влади, вона завжди має певні бонуси, які може запропонувати тим чи іншим людям.
Про керівника ЛОО Партії Регіонів Петра Писарчука говорили як про основного кандидата на посаду голови Львівської ОДА, але адміністрацію очолив Василь Горбаль. Чи є сьогодні прихований конфлікт всередині ЛОО ПР, і якщо так, то чи не зашкодить цей конфлікт під час місцевих виборів?
Він є і вже суттєво зашкодив, оскільки порушена система управління обласною організацією. Була вибудована вертикаль і на чолі з Петром Писарчуком. Всі розуміли, що партія не є просто добровільним об’єднанням з приводу світоглядних позицій, а значною мірою, це робота людей, які були зацікавлені в отримані відповідних посад у разі перемоги на виборах кандидата у президенти на якого вони працювали. Вийшло так, що виборчу кампанію на Львівщині вела одна людина, її штаб та оточення, а відповідну посаду отримала інша людина. Це виняток із загального правила, яке ми спостерігаємо в усіх областях, де керівники організацій стали губернаторами і в такий спосіб змогли привести до влади ту команду, яка працювала і зробила відповідний результат. На Львівщині сталося інакше. Не призначивши Писарчука, ряд людей, які на нього працювали, розраховували на ті чи інші призначення, теж відсунуті від того процесу. Звичайно, що це викликає певні незадоволення і міркування щодо того, чи є сенс працювати на цю партію на завтра.
Думаю для багатьох людей, які працювали і чекали, що з ними розрахуються посадами, будуть серйозно думати про свій наступний внесок у виборчій кампанії, зокрема Петро Писарчук, який, можливо, найбільше постраждав в результаті цих перипетій.
Чи отакий відхід від загального правила призначень може означати, що Львівщина не є важливою стратегічною територією для нинішньої влади?
Абсолютно чітким і однозначним є те, що наш регіон не є важливим для Партії Регіонів. Це традиційно, оскільки тут вона не отримує відповідної симпатії і підтримки. Я не бачу бажання нинішнього керівництва зробити кроки, щоб здобути симпатії, або хоча б нейтралізувати негативне сприйняття партії. Домінує точка зору, що цей регіон вороже наставлений, тут інший менталітет, симпатії і нам простіше навіть сюди не вступати, не нав’язуватися, витрачати час і ресурси, оскільки на виході навряд чи ми щось отримаємо. Хоча, мені здається це політика неправильна.
Це швидше політика регіональної партії, яка має підтримку в одному регіоні і більше стурбована про те, щоб не розширити свою підтримку, а на те, щоб не втратити її.
От політика Ющенка була регіональною і на базі Західного регіону, коли він концепцію бачення розвитку України, яка тут утворилася, намагався перенести на Україну в цілому. А тепер після поразки Ющенка і приходу Януковича, ми маємо подібну політику, але зворотну, з акцентом на той регіон, який представляє новий президент. Проте Україна є значно ширшою. І один, і другий президент не стали загальнонаціональними лідерами, а залишаються регіональними лідерами. Виглядає так, що причини поразки Ющенка мало чого навчили Януковича. Він ніби побоюється, чи не має програми для того, щоб піднятися з позиції регіонального лідера свого регіону і вийти на масштаб загальнонаціонального лідера. Для цього варто було б запропонувати низку кроків, які стали б привабливими для Галичини. А сьогодні знову витягнуті проблеми, в першу чергу в гуманітарній сфері, які сіють ворожнечу. Це показує, що Янукович не досяг рівня загальнонаціонального лідера, який готовий прибрати суперечності і зосередитися на тому, що об’єднує Українуі вибудовувати єдину націю.
Певної популярності серед населення набирає партія ВО «Свобода». Який результат на місцевих виборах можна передбачити для неї?
Є певний феномен, який пов’язаний зі «Свободою», і він прослідковується від виборів до виборів. Феномен полягає у тому, що найвищі рейтинги своєї підтримки «Свобода» має у міжвиборчий період. Проте, як тільки справа доходить до виборів, то гасла, з якими виходить ця політична сила зачіпають лише незначну частину виборців. Решта виборців, які переважно не є радикальними і відносяться до влади, як до інструменту вирішення проблем, особливо місцевих, міркують таким чином: «Свобода» це хороші хлопці, коли потрібно якісь речі озвучити, виступити, провести мітинги але влада – поняття, яке потребує знань, навиків і досвіду, а «Свобода» з цим аж ніяк не асоціюється. Вони їх підтримують, щоб тиснути на владу, але коли заходить мова про формування влади – тоді шукають інші політичні сили, респектабельніші, серйозніші. Це феномен «Свободи» і, я думаю, що і в цьому випадку він буде збережений.
Але «Свобода» перемогла вибори у Тернопільській області. Чи може тернопільській варіант повторитися на Львівщині?
Приклад Тернопільської області є абсолютно не показовим і є радше винятком ніж показником. Тернопільські вибори були позачерговими і відбувалися коли геть усі політичні сили воювали проти БЮТу. Там був задіяний цей адміністративний ресурс, який мав би показати, що БЮТ це занепадаюча політична сила. У зв’язку з тим потрібна була партія, яка б каналізувала ці настрої. Нею тоді стала «Свобода». Це, можливо, найбільший політичний успіх «Свободи» і – повторю – він є винятком, а не правилом. Не думаю, що цей результат може бути повторений, надто у Львівській області.
Для більшості виборців Львівщини радикальні гасла «Свободи» є зрозумілими, але вони є вузькоспрямованими. Я не бачу там акцентів на вирішення соціально-економічних проблем, не бачу взагалі цієї проблематики. Сьогодні все, що логічно випливає з ідеології «Свободи», ідеології націоналізму – це проблеми пов’язані з функціонуванням української мови, проблеми взаємин України з Росією, інші геополітичні питання, які є швидше світоглядного, ідеологічно спрямування. Вони мають право на існування, але вони є актуальними на парламентських виборах, колими вибираємо загальний вектор розвитку. На місцевих виборах населення хотіло б почути про вирішення проблем пов’язаних з територією. Я, наприклад, не можу сказати, що за весь час «Свобода» щось таке запропонувала.
Сергій Тігіпко до 2004 року входив у п’ятірку найвпливовіших політиків України. Сьогодні деякі люди у ньому бачать нового, молодого політика. Чи справді він може запропонувати щось нове у розвитку країни?
Він не є новим обличчям в політиці, але президентські вибори, це був, фактично, феномен. Третій результат з нульового старту – дуже хороший результат. Тут проблема не стільки в самому Тігіпкові, скільки в концепції, яку запропонував він і його команда на виборах. Тігіпко і Яценюк – це було не зовсім нове, але сприймалося швидше, як протиставлення старому. Тимошенко і Янукович вже сприймалися, як стара влада. Цей факт, що сумарно близько 20% населення готові підтримувати нові підходи, програми, обличчя, показує велике розчарування діючою політикою. Це стосується Януковича, Тимошенко і Ющенка.
На жаль, це не матеріалізувалося в якусь якісну критичну масу, яка б дала можливість зайняти серйозне місце в українському політикумі. Ніби однакові програмні підходи не дали можливості ні Яценюку, ні Тігіпкові домовитися і виступити з однією платформою. Це давало б одному з них шанс увійти у другий тур і серйозніше поборотися. Ці суперечності спостерігаються й надалі. Один інтегрований у владу, інший не інтегрований і є в опозиції, хоча подібна програма і підходи. Мабуть різне розуміння тактики і, те що ми називаємо, політичні амбіції.
Чи може Тігіпкові зашкодити те, що він інтегрований у нову владу? Власне зашкодити під час місцевих виборів на Львівщині.
Тігіпко і раніше робив більший акцент і був більш зрозумілим для виборця сходу. Він є менш національно орієнтованим і у зв’язку з тим, певною мірою, чужий для західної України, де ці цінності є, якщо не визначальними, то важливими. Мені так здається, що і у своїй виборчій кампанії він робив менше акцентів на західний регіон. В рамках виборчої кампанії він раз чи два побував у Львові, не знаю навіть чи був у Тернополі та Івано-Франківську. Засвітив свою присутність, але люди тут його мало знали. Відповідно це призвело і до певного результату.
Навпаки Яценюк більше асоціювався, як національно орієнтований політик, тому ті настрої, які об’єктивно є подібними він акумулював на Львівщині. Якщо би ті симпатії, які отримав на сході Тігіпко, а Яценюк на заході об’єднати, то, звичайно, результат міг би бути ще кращим.
Виходить, що для Тігіпка Львівщина не є таким важливим регіоном, подібно до Януковича?
Коли я мав зустріч з Тігіпком, як довірена особа на одному з округів Львівщини, я говорив, що, зокрема і на західній Україні, є велика потреба у нових обличчях і тверезій політиці. Сьогодні люди почали розуміти істину, що не всі є патріотами, хто найголосніше про це кричить, рве на собі сорочку і клянеться у вірності. Сьогодні є багато зловживань і популізму, за який доводиться тяжко розраховуватися виборцю, який на це купився і з точки зору розвитку території України це також має негативні наслідки. Прийшло розуміння того, що для реалізації патріотичної ідеї потрібно і людей моральних, патріотичних і кваліфікованих, які готові, крім лозунгів, запропонувати концепцію для вирішення сьогоднішніх соціально-економічних проблем.
Що Тігіпко відповів вам на це?
Чіткого розуміння того, що він пройнявся цими ідеями я не знайшов. Але на це було багато причин: виборча кампанія обмежена в часі, карантин й інші фактори. Мені здається, що сама ідея економічного патріотизму, яку сповідував Тігіпко має грунт. Все більше людей мислять категоріями досить прагматичними.
Якщо дивитися на загальнонаціональний рівень, то чи готова сьогодні опозиція об’єднатися, а старі лідери, як Тимошенко, Ющенко поступитися новим людям, щоб здобути більшу підтримку населення?
Ніколи в житті. По-перше, у нас немає такої європейської практики, коли лідер політичної сили, який не провів до перемоги свою політичну силу відходить і дає місце новому, хто це можливо реалізує краще. Наші політичні сили і їхні лідери лишаються десятками років, незважаючи на результати і т.д. Це вже швидше перетворюється не у партію, а в приватне підприємство одного, другого, третього лідера. Не вірю в те, що це можна змінити.
Щодо об’єднання опозиції я досить скептично висловлювався на попередніх виборах, коли Наша Україна і БЮТ розказували, що вони зробили висновки з попередніх недоліків і вони вже єдині, як ніхто. Було зрозуміло, що це з тактичних міркувань для того, щоб об’єднано перемогти, а потім вже з’ясовувати стосунки. Зрештою так і сталося.
Дуже різні і дуже протилежні об’єктивні інтереси, які рухають тими політичними силами і я не вірю в те, що сьогодні можливе об’єднання єдиної консолідованої опозиції. Теоретично воно можливим було б, оскільки немає суперечностей програмних, світоглядних, але є проблема лідерства – це основна проблема, яка не дає можливості реалізувати цю ідею. Всі розуміють сьогодні, що ті чи інші об’єднання, коли лідером виставляється Юлія Тимошенко, як керівник однієї з найбільш рейтингових політичних сил, вони відкидають на задній план усіх інших. А ті інші хочуть себе реалізовувати, як перспективні політики.
Якою ж тоді виглядає перспектива цих політиків? Чи вони чекають, коли завершиться період Януковича і тоді братимуть реванш?
Кожен бачить свою перспективу. Якщо це перспектива, щоб попасти парламент, а таких партій є багато, як от Захисники Вітчизни, чи теперішня Реформи і Порядок, то зрозуміло, що їхня перспектива попасти у парламент двом, трьом, п’ятьом особам і самостійно вони це зробити не зможуть. Ясна річ, що вони в оточені домінуючою партії, лідером, якої є Юлія Тимошенко і це дає їм можливість зайняти місце у партійному списку.
Інша річ, є політики, які мають певний рівень популярності, не такий як у Тимошенко, але достатній. Скажімо той же Яценюк. Його позиція теж певною мірою зрозуміла. Якщо він іде в об’єднання з Тимошенко, то він нівелюється сам, як політичний лідер. Йому важливо зберегти свою позицію і взяти свій електорат. Якщо це стратегічна перспектива, то, маючи потенціал сьогодні, можна його розвивати і реалізувати себе у майбутньому.
ІА "Вголос": НОВИНИ