Польща ж традиційно вирішила повчити українців нашої історії. До моветону про «волинську різню» та «з Бандерою Україна у Європу не ввійде» додались нові теми для шантажу, як-от «Західноукраїнську народну республіку – польська армія не окуповувала» (певно, «референдум» провели), «УПА не потрібно вшановувати» тощо. І обов'язково, щоб догодити Ващиковському та Дуді (міністр МЗС Польщі та президент РП), треба вигнати з української влади усіх політиків, які мають антипольські настрої. Обурило поляків навіть те, що на своїй території, на Верецькому перевалі, Україна відкрила меморіал Героям Карпатської України, яких розстріляли польські та угорські окупанти у березні 1939-го року.
При цьому Польща погрожує, що не впускатиме на свою територію українців з антипольськими настроями, вже навіть список склали, та блокуватиме вступ України в ЄС.
Долучилася до цієї «трійці» ще і Сербія, яка переховує проросійських терористів, що вбивали наших військових на Донбасі, але не хоче, щоб українські дипломати про це говорили. Бо, мовляв, «відомо, що українські найманці брали участь у скоєнні злочинів хорватськими силами проти сербського населення Хорватії, чого Україна, на відміну від Сербії, ніколи не засуджувала». Сербія ж пригрозила Україні Віденською конвенцією. Тобто мова може йти про відкликання урядом Сербії акредитації українського посла й оголошення його персоною нон ґрата.
І тут найцікавішим є те, як на закиди агресивних західних сусідів реагує українська влада. От, до прикладу, Президент України Петро Порошенко пішов та поклонився жертвам «Волинської різні» у Варшаві. При цьому наш Президент ніколи жодним словом не згадав про українців, яких вбивала польська Армія крайова чи армія Пілсудського. Дипломат же ж!
Порошенко стоїть на колінах перед жертвами, за польською версією, українців-різунів. Польща, Варшава 8.07.2016 р.
А голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль так відреагував на те, що українські патріоти з приміщення міської ради у м. Берегово скинули угорський прапор:
«У той час, коли на центральному рівні Україна робить усе, щоб знайти з Угорщиною спільні точки дотику й згладити непорозуміння, які виникли через освітній закон, купка маргіналів своєю провокаційною поведінкою намагається посварити два наші народи. Ксенофобські акції за участю людей із закритими обличчями, які прикриваються патріотичними гаслами, недопустимі в Україні, а особливо в багатонаціональних регіонах, одним з яких є Закарпаття», – заявив голова Закарпатської ОДА.
Свою реакцію українські політики пояснюють тим, що країни-сусіди можуть суттєво нашкодити Україні на міжнародній арені.
Як Угорщина, Польща, Румунія та Сербія можуть нашкодити Україні? Чи потрібно боятись цих країн та йти їм на поступки?
Про це «Вголос» поспілкувався із експертом з питань зовнішньої та безпекової політики, дипломатом Олександром Харою, дисидентом, правозахисником, народним депутатом трьох скликань Верховної Ради України Степаном Хмарою та військовим експертом, полковником запасу, екс-працівником оперативного управління Генштабу Олегом Ждановим.
Чим реально загрожують Україні Угорщина, Польща, Румунія та Сербія, якщо ми не підемо на поступки їм?
Степан Хмара:
Ці країни-сусіди, на мій погляд, тільки погрожують, реально вони нічого не можуть зробити. Оскільки зараз не йде мова про вступ України ні у ЄС, ні у НАТО.
До прикладу, щодо Європейського союзу, у мене є своя думка. Адже ми бачимо, що Великобританія звідти вийшла, і що у ЄС зараз не особливо хочуть бачити Україну своїм членом. А тому для України вступ у ЄС не має бути пріоритетом. Важливим для нашої держави має бути відрив від «руского міра», боротьба з внутрішніми ворогами, в тому числі олігархами, та побудова економічно та військово потужної держави.
У майбутньому – поживемо-побачимо, яким буде ЄС, що там зміниться. І, можливо, там вже не буде тих, хто нам зараз погрожує.
Олександр Хара:
Такі країни, як Польща, Угорщина, Румунія чи навіть Сербія тиснуть на Україну через те, що ми слабкі.
Почнемо із Сербії. І тут навіть неважливо, які у неї стосунки із Росією чи з Україною, адже ця країна фактично прикриває і приховує злочинців, які воювали проти нашої армії на Донбасі. Відповідно як до європейського, так і до міжнародного права, ті найманці, які воювали на боці сепаратистів, є злочинцями. І те, що Сербія зараз погрожує чимось Україні – це щонайменше дивно. Але насправді найменше шкоди у цій ситуації Україні може завдати саме Сербія, оскільки це країна досі не позбулась тягаря своєї громадянської війни і того конфлікту, який був ще у 90-х роках. Ця країна, як і Україна, лише є кандидатом на вступ у ЄС. Там ще думають про доцільність вступу до НАТО, оскільки не розуміють, що це за організація і чому вона свого часу нанесла удари, щоб зупинити геноцид в Косово.
Що стосується Угорщини, Польщі та Румунії, то вони, звичайно, можуть зробити більше шкоди Україні. У ЄС, НАТО та інших міжнародних організаціях ці країни можуть блокувати важливі рішення та питання для України. І тут дуже добре, що усі ключові угоди з ЄС Україна вже підписала та ратифікувала, а тому наразі аж надто серйозної шкоди нам вони не можуть завдати. Так, «пакостити» вони будуть, але слід зважити й на те, що у ЄС є сильніші гравці. От, до прикладу, влада Німеччини поки зайнята своїми внутрішніми справами, а тому Меркель зараз не може присвятити увагу поведінці цих країн. Але згодом, думаю, Німеччина приведе їх до тями.
З ЄС – зрозуміло. А чи можуть ці країни заблокувати нашу військову співпрацю з НАТО або навіть ймовірний вступ України в Альянс?
Олег Жданов:
Суттєво вплинути на співпрацю України та НАТО ні Польща, ні Угорщина, ні Румунія не зможуть. Адже наскільки мені відомо, на останньому засіданні НАТО США у жорсткій формі поставили на місце Угорщину, давши їхнім представникам зрозуміти, що співробітництво України та Північноатлантичного альянсу не залежить від забаганок угорців. До того ж, у НАТО є країни-важковаговики, як-от США, Великобританія, Франція та явно проукраїнська Канада. Тут я не беру до уваги Німеччину, бо цій країні зараз вигідно торгувати з Росією, і німці нас з радістю б «злили» Москві.
Але попри те, навіть якщо країни-сусіди України зможуть частиною голосів заблокувати якесь рішення по співпраці України з НАТО, то у нас є ще поза цим Альянсом військова співпраця з потужними країнами. І для цього нам потрібно тісніше співпрацювати із Сполученими Штатами Америки, приймати їхні пропозиції, оскільки США зараз хоче протистояти Росії, відновивши територіальну цілісність України. І це для нас є великим позитивом.
Олександр Хара:
Я думаю, коли вступ України до НАТО буде нагальним питання, то цих всіх «йобіків» та інших політичних партій з милозвучними українськими назвами у цих європейських країнах уже не буде. Зараз, на жаль, зарано говорити про вступ у НАТО. Адже навіть не зважаючи на те, що у нас більша половина населення підтримує цей вступ, європейські держави, як-от Німеччина, не готові до такого. Ми пам'ятаємо, як у 2008 році під час Будапештського саміту НАТО, на догоду Путіну німці та французи заблокували надання Україні плану дій щодо членства у НАТО. З того часу нічого не змінилося. Дійсно, підтримати нас можуть хіба у США, але і вони зараз у доволі безпорадному стані, оскільки не можуть вирішити своїх внутрішніх проблем.
Ви згадували, що як у НАТО, так і у ЄС, є сильніші країни. А чи можливий такий сценарій, що вони прислухаються до пропозицій Польщі, Румунії чи Угорщини не співпрацювати з Україною?
Олександр Хара:
Думка таких країн, як Угорщина, Польща, Румунія, а тим більше Сербія, точно не береться до уваги у Сполучених Штатах Америки. Оскільки ще не було прецедентів, коли США, приймаючи якесь рішення, цікавилась їхньою позицією чи навіть реагували на неї.
Щодо ЄС, то, звичайно, ці країни можуть гальмувати певний євроінтеграційний процес України. Брюссель, хоча і є представництвом всіх країн-членів ЄС, але з іншого боку – він має свою суб'єктність. І враховуючи, що там знаходяться проєвропейські сили, я не думаю, що Румунія, Польща чи Угорщина матимуть великий вплив на прийняття рішень у ЄС.
У міжнародній політиці є потужніші держави за Польщу, Угорщину та Румунію, а тому поки що я не бачу, щоб ці країни, які нам погрожують, могли завдати Україні суттєвої шкоди.
Доки триватимуть ці випади проти України з боку Польщі, Угорщині та Румунії?
Олександр Хара:
Поки ми слабкі, ці країни і надалі так поводитимуться із Україною. Поки у Європі популістські сили користуватимуться попитом, доти випади в бік України триватимуть.
Олег Жданов:
На мою думку, теперішні закиди Угорщини, Румунії та Польщі у бік України – це організована кампанія з боку РФ, оскільки ці країни більшою чи меншою мірою лояльні до Росії. Ми пам'ятаємо, хто фінансує радикальні партії у цих країнах.
Яка мала б бути реакція української влади на ці агресивні випади з боку наших країн-сусідів?
Степан Хмара
Наша влада у цій ситуації поводиться неадекватно. Оскільки найагресивніші заяви робить Угорщина, то угорцям потрібно було пояснити, що вони не мають права втручатись в українську внутрішню політику, бо це псує наші стосунки. І якщо це не припиниться, то потрібно було відкликати з цієї країни українського посла. І це було б прикладом для інших країн. Натомість серед угорської нацменшини в Україні варто було зробити роз'яснювальну кампанію, зокрема, чим їм вигідний такий мовний закон.
Я не бачу необхідності дискутувати з цими країнами, які зараз роблять агресивні випади проти України. Бо сперечатись – означає виправдовуватись. Мають бути дипломатичні кроки з боку України. Ми ж поки є суверенною державою.
У Польщі, Угорщині, Румунії та Сербії роблять антиукраїнські заяви, бо бачать, яка наша влада. Їхні посольства їм надають інформацію, що в Україні при владі олігархи та бандити. Що ця влада абсолютно не користується авторитетом у суспільстві і що вона навіть у часи війни співпрацює з російськими олігархами. Як наслідок, Україна як держава – ослаблена. А тому всяка наволоч зараз підніматиме голову, щоб нападати на слабку Україну.
Олег Жданов:
Для того, щоб самостійно боротися з цими випадами з боку Угорщини, Румунії, Польщі та Сербії, потрібно мати на це політичну волю. Наша влада мала б робити із України не об'єкт на міжнародній арені, а суб'єкт. Тобто ми повинні були позиціонувати себе як самостійна держава, висловлюватись про виконання іноземними країнами усіх міжнародних зобов'язань щодо України. Але цього не сталось.
Єдиний вихід із теперішньої зовнішньополітичної кризи для України я бачу у тому, щоб визначитись, до якого табору у міжнародній політиці ми належимо. До табору США чи до іншого. При цьому не просто декларувати наміри на папері, як робить наша влада. От, до прикладу, у Порошенка заявили, що ми йдемо в НАТО, але влада не робить нічого для того, щоб нас прийняли в Альянс. Ми намагаємось діяти, як у приказці «щоб і вівці були цілі, і вовки ситі, і пастух задоволений». Але це неможливо. Наші політики займаються словоблуддям. А треба робити Україну суб'єктом міжнародного права.
Олександр Хара:
Починаючи із історії та закінчуючи мовним законом, поведінка української влади була реактивна. Тобто влада не передбачила агресивної реакції з боку Польщі чи Угорщини. Відповідно, не підготувалась до того, що відбувається зараз. Зокрема, не було проведено промоції цих мовних та історичних рішень, не було зроблено ніяких кроків на випередження. Адже ми розуміємо, що реакція Угорщини щодо будь-якого українського мовного закону була передбачуваною. Але чомусь наш уряд не пропрацював ці моменти. Роз'яснення цього закону не було навіть в українських ЗМІ. Бо насправді інтереси нацменшин у цьому законі цілком враховані, а тому можна було наперед попередити ці претензії. Пояснити Європі, що угорці використовують мовне питання задля посилення свого впливу на українські території. Якби у влади були пропрацьовані аргументи – була б інша історія.
Є ще один аспект, яким не скористалась українська влада. Коли проти України активізувався цей «західний фронт» у складі Угорщини, Польщі та Румунії, можна було зіграти на їх слабких місцях. Адже, як на мене, у цих трьох країнах є абсолютно різне бачення щодо майбутнього України. От, до прикладу, румуни наразі не бачать українські території, як частину своєї держави, бо поки їм це не вигідно, а от угорці – вони б хотіли анексувати частину України. Це гарна можливість створити важіль впливу та розколоти цю єдність. Таким чином можна було зіграти на протиріччях між ними.
Ще один аспект проблеми полягає у тому, що політика української влади не побудована на національних цінностях. Цінності цієї влади не відповідають прагненню українців.
Тобто нам не варто йти на поступки цим державам?
Олександр Хара:
Ні. Ми маємо діяти значно розумніше, доносити своє бачення першими, пояснювати, чому воно є таким. І в жодному разі не варто погоджуватись на диктатуру Польщі щодо бачення історії України. Історія – це самоідентифікація. Без історії буде дуже складно зберегти українську націю. Я вже не кажу про те, що без історії ми не зможемо протидіяти РФ, яка використовує її, як зброю.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ