Ультиматум Європі
«Польща накладе вето на потенційний вступ України до Європейського союзу, якщо не будуть вирішені історичні питання та питання прав меншин» - заявив міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський. «Наше послання дуже чітке: з Бандерою до Європи не увійдете. Ми говоримо про це і голосно, і тихо. Ми не повторюватимемо помилок 90-х років, коли були певні проблеми у відносинах з Німеччиною і Литвою. Я маю на увазі, статус польської меншини в цих країнах. Вже маючи такий досвід, ми будемо твердо вимагати від України, щоб всі справи були залагоджені до того, як Київ стоятиме біля воріт Європи з проханням про членство», - сказав польський політик. Ващиковський навів приклад ситуації, що існує у Греції та Македонії. Через незгоду Греції з назвою Македонії остання не може вступити до НАТО і розпочати переговори про членство в ЄС. Така заява не лише образлива для національних почуттів українців, але й є втручанням Польщі у внутрішні справи України. Яке діло полякам до того, хто для українців історичний герой?
Чи всі в ЄС згодні з тим, що для італійців предметом національної гордості є римляни, які, між іншим, розіп'яли Ісуса Христа? Чи всім європейцям подобаються кровожерливі бородаті вікінги в рогатих шоломах, які пролили кров половини мешканців Європи? Сьогодні ці варвари є історичною гордістю датчан і шведів, а на розповідях про їх походи виховують дітей у скандинавських школах.
Може, комусь не подобається Наполеон, яким пишаються французи? Чому Франція з культом Наполеона ввійшла до ЄС, хоча він пройшов війною чи не всю Європу? А, може, комусь не подобаються греки, які жорстоко спалили Трою, примусили скитатися по світу Енея - засновника Риму (того, який був парубок моторний), а сучасна Греція пишаються своїм минулим? Якщо хтось з країн-учасниць Євросоюзу почне заперечувати проти французьких, іспанських чи німецьких історичних героїв або вшанування національної пам'яті – Євросоюз затріщить по швах.
Провокація, закинута польськими шовіністами на міністерських посадах, здатна зруйнувати хитку систему миру та співробітництва в усій Європі, адже кожен народ може закинути іншому столітні історичні образи чи війни. Однак, в жодній європейській країні немає таких шовіністів на міністерських посадах, адже європейці розуміють абсурдність подібних звинувачень. Історія – справа істориків та археологів, вважають європейці, а справа нинішнього покоління – розбудовувати економічну, культурну й освітню співпрацю між країнами.
В той час, як на перше місце в Європі виходять партнерські взаємини між французькими, бельгійськими, німецькими та італійськими технологічними корпораціями, малим та середнім бізнесом, впроваджуються транснаціональні стартапи, у Польщі політики на найвищому рівні скочуються до пригадування столітніх образ. Очевидно, поляки, яких поспішно взяли до Євросоюзу, не спромоглися зрозуміти основний принцип євроспільноти – толерантність та історичне взаємопрощення, забуття давніх образ заради спільного майбутнього.
А судді хто?
Зрештою, а як з польськими національними героями? Безумовно, ніхто в історії не був святим, але не полякам про святих говорити. Один з найвизначніших національних героїв XIX-XX Польщі та творець Другої Речі Посполитої Юзеф Пілсудський свою політичну кар’єру розпочав із грабежу та тероризму - був заарештований царською владою за замах на царя Олександра III й засуджений до заслання в Сибіру.
Після повернення Пілсудський організував бойову школу у Кракові. За рапортами начальника Варшавського охоронного відділення таємної поліції Росії П. Заварзіна, школа польського патріота Пілсудського масово готувала вбивць та грабіжників. Пілсудчики влаштовували терористичні та грабіжницькі акції в Російської імперії, зокрема напад на поштовий потяг біля Бездан, під Вільнюсом, у 1908 році, під час якого було захоплено 200 тисяч рублів. У ньому брав участь сам Пілсудський. Коли ж грабіжник і терорист очолив польську державу, він не відмовився від бандитських методів. Ініційована Ю. Пілсудським польська карна злочинна акція «пацифікація», яка охопила понад 350 українських сіл, відзначалася нелюдською жорстокістю, вбивствами, ґвалтуваннями та катуванням мирного українського населення.
Сама ж польська держава на чолі з Пілсудським у міжвоєнний період (1926-1935 рр.) була авторитарною державою, а Ю. Пілсудський мав диктаторські повноваження. Щодо українців, білорусів, литовців та німців велася системна політика асиміляції та національної дискримінації: закриття шкіл, цензура в пресі, відмова у праві мати свої вищі навчальні заклади, утиски за національною ознакою щодо кар’єри, гоніння на інтелігенцію.
Між іншим, диктатор Пілсудський мав дуже приязні взаємини з німецьким диктатором Гітлером, з яким уклав у 1934 році миролюбний пакт «Декларацію про невикористання сили між Польщею та Німеччиною». Тобто одним з перших, хто виступав за союз із нацистами і проти застосування сили щодо Гітлера - став Пілсудський. Коли Пілсудський помер, Гітлер відвідав поминальну службу за померлим другом Й. Пілсудським у Берліні. Як бачимо, поляки чомусь не проти входження в Європу з терористом та другом Гітлера, хоча першими мали б за це опускати очі перед європейцями.
Навіщо Європі польські терористи?
То ж що буде, якщо народи ЄС запитають: чому терорист, грабіжник, посібник нацистів, шовіністичний диктатор, винний у репресіях та національній дискримінації, досі вважається національним героєм поляків? Що буде, якщо монархічні країни Європи – Іспанія, Швеція, Бельгія, Норвегія, чи навіть Британія висловлять протест щодо того, що терорист, який скоював замах на монарха (родича багатьох європейських династій), сьогодні шанується як національний герой Польщі? Чому польські вулиці та площі носять ім'я шовініста, а в шкільних підручниках історії прославляють негідників та вбивць? І чому Польща досі в ЄС? Нехай вийдуть і зайдуть без цього злочинця, або не заходять взагалі. Як можна у сучасній толерантній Європі терпіти культ національної нетерпимості та насильства?
Та ще й у країні, яка, очевидно, через давні шовіністичні традиції відмовляється приймати та утримувати на своїй території нещасних біженців з Сирії, Сомалі, Афганістану, Ємену, Конго та Лівії? Чому у ЄС лише Франція, Італія та Німеччина повинні за все платити та приймати біженців? Президент Франції Е. Макрон вже нагадував про необхідність санкцій проти Польщі, яка, вочевидь, хоче лише брати від ЄС десятки мільярдів євро допомоги, але не збирається нічого давати взамін європейській спільноті. За 10 років членства в Європейському Союзі Польща отримала більше 101 млрд євро допомоги в межах програм підвищення рівня життя та конкурентоспроможності польської економіки. Очевидно, що багато польських шовіністів вважають Євросоюз безплатним коритом і заявляють, що не збираються до нього підпускати «українців з Бандерою».
Зміни на західному фронті?
З початком цієї шовіністичної істерії польсько-українське примирення під гаслом «пробачаємо і просимо пробачення» відкинуте поляками в односторонньому порядку. Більше того, Польща стрімко перетворюється з «адвоката України в ЄС» на обвинувача українців у вигаданих історичних злочинах, що дуже схоже на початок масштабної інформаційної війни. У рамках цих процесів пригадується й озвучена російським радикалом Володимиром Жириновським пропозиція Кремля розділити Україну між Росією та Польщею.
В Польщі давно існувала придавлена побутова українофобія, однак, у зростанні антиукраїнських настроїв в останні роки помітні як всебічне сприяння цьому з боку польської влади, так і яскраво виражений російський слід. Польський шовінізм став для Москви зручним інструментом, який не потребував значних клопотів та фінансування. На хвилі ненависті та антиукраїнської істерії багато поляків не помічають, як самі давно порушили європейські цінності і руйнують спільний європейський дім, заважаючи його зміцненню, розбудові та розширенню.
Проблемою ж українців у цій неоголошеній польській інформаційній війні, як це часто бувало, є надмірна толерантність та миролюбність. Так, як до 2014 року багато наших співвітчизників не хотіли бачити російської інформаційної війни (яка була лише першою підготовчою фазою до введення військ), так сьогодні більшість українців не хоче помічати першої фази польської інформаційної агресії. Ми вже забули, як провідні політики та демократичні журналісти називали маргіналами тих, хто до 2014-го говорив про можливість російської війни. Сьогодні ж, як і російська бронетехніка в Донецьку, нам так само фантастичними видаються польські танки у Львові. Але просто так інформаційні війни ніхто не починає, особливо, якщо врахувати територіальні претензії на Львів, Галичину та Волинь. Тож військово-технічне забезпечення західного військового округу не повинно бути зменшене.
Окремі українські ліберали (можливо, навіть за кілька злотих) готові на догоду полякам відмовитися від Бандери, Шухевича, згодні засудити національно-визвольну боротьбу УПА, а деякі з них навіть опустилися до таврування козацтва та гайдамаків за жорстокість щодо польських поневолювачів. Все це навіть пояснюють прагматичністю європейської перспективи – проклянемо Бандеру – і вже завтра опинимося на заробітках у Польщі, в якій зарплата – цілих 500 доларів.
Проте ми не можемо дозволити сусідам диктувати: якою була наша історія і хто був нашим національним героєм, адже – це основа нашої національної гідності. Тим більше, сусідам, які не мають морального права нас звинувачувати. Очевидно, що після Brexit Євросоюз може пройти певне перезавантаження, своєрідний тест на новий формат ЄС. І в ході цього процесу українцям слід здобути більше гідності, а полякам – навчитися толерантності.
На світлині: Пілсудський з Йозефом Геббельсом
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ