Організацію «Культурна фортеця» у Щасті створили, щоб хоч якось активізувати соціальне життя. «Але населення пасивне і патріотичного виховання дуже бракує», - розповідає активістка Галина Коломієць.
Зустріч з представниками громадських організацій Луганщини відбувається у Сєвєродонецьку – тепер адміністративному центрі Луганської області. Спілкуємося в приміщенні Восток SOS - організації, яка допомагає тим, хто постраждав на сході України. На зустріч з журналістами сюди приїхали з різних околиць – Кримське, Попасна, Гірське, Петрівка.
Активісти жаліються, що медіа до них не доїжджають, а якщо їдуть, то хіба до військових.
«З владою спочатку вели війну – не розуміли одне одного, хотіли прозорості, а вони закривалися. Зараз стало очевидно, що ми не вороги. Дуже радіємо, коли на наші акції приходять не 15 людей, як раніше, а вже 20». Крок на зустріч від місцевої влади, за словами активної громадськості, це, наприклад, вказівка вчителям відзначити в школі День Соборності.
«Помахали прапорцями, ніхто не пояснив дітям, чому зібралися, не виголосив промови, не знімало цього телебачення». - «Наш заступник мера «Слава Україні!» не може вимовити, він замість того говорить «Слава Богу», - доповнюють одна одну активістки. В залі вибухає сміх.
«Розумієте, у нас раніше було ні те, ні се. Так ми зараз і отримали незрозуміло що», - намагаються пояснити журналістам свій біль ті, хто не залишив прифронтові міста і пробує надати їм синьо-жовтого забарвлення.
Інша ситуація там, де призначили військове керівництво. Наприклад, у Кримському. Юрій Константинов, голова військо-цивільної адміністрації, родом з Харківщини, учасник АТО, воював зі зброєю в руках, а потім, каже, зрозумів, що війна у свідомості людей і треба спочатку припинити її там.
На цій посаді Юрій Константинов третій місяць. Каже, головна проблема тих, хто дуже близько живе на лінії вогню, у тому, що пропаганда в’їлася в голови і люди не сприймають інформацію.
«Питаєш людей – як ви, що би ви хотіли в Кримському ? – Хочемо, щоб не стріляли! – Давайте напишемо листа Путіну, щоб припинив війну з Україною, я підпишу. Хто стріляє по нас? – ЗСУ – А як вони можуть і самі себе обстрілювати, і нас? – Тиша…»
«Кажу - стріляють зі сторони Фрунзе! А там зараз «ополченці»! Мені відповідають: « Ну, українські приїхали, постріляли і поїхали…» Так думають не масово, але я представляю українську владу, і для мене чути таке боляче. Я намагаюся використовувати всі способи, щоб люди почали критично думати - фейсбук, інтернет. Діти, до речі, розуміють ситуацію краще, ніж дорослі», - ділиться Юрій Константинов.
На зустріч з журналістами він потрапив випадково – приїхав в Сєвєродонецьк за українськими газетами для мешканців Кримського.
Зараз у Кримському залишилося 600 осіб, до війни було майже півтори тисячі. Є частина села, що ще за царської Росії називалася Руським краєм. За ініціативи голови військової адміністрації, тепер його називають Українським.
Натхненні словами Юрія Константинова, кажемо хлопцям з військового супроводу, які возять нас Луганщиною, їхати в Кримське. Відповідь у військових однозначна.
«Е, ні, туди ми точно не поїдемо, там реально стріляють. І не фотографуйте нас! Нам журналісти вже стільки фоток зробили, всі вони висять в Луганську на дошці розшуку. Я, до речі, з Луганська… Мене там знають»
Христина Петрик, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ