Що спровокує третій Майдан?
За останніми даними соціології, в Україні залишилося лише близько 7% українців, які досі вважають, що чинна влада чесна та здатна проводити демократичні реформи. Інші ж громадяни мають у цьому сумніви, а певна частина суспільства взагалі прагне нової революції, яка цього разу може бути насильницькою розправою над політичною елітою з судами Лінча. Однак більшість українців поки не готові до насильства на вулицях і наразі не помічають каталізуючого фактора у діях влади, щоб вийти на майдани. Побиття студентів «Беркутом» в 2013 році стало таким фактором, натомість Порошенко старанно уникає насильства щодо мітингувальників, пам'ятаючи приклад Януковича та озираючись на думку західних партнерів.
Навіть коли прихильники Саакашвілі вривалися через державний кордон чи коли грузинського екс-президента відбивали з поліцейського авто, влада не застосовувала силу, хоча й чинилася наруга над авторитетом держави. Цілком можливо, що Саакашвілі навіть спробував взяти на себе роль каталізатора чи своєрідного бульдозера третього майдану, розхитавши ситуацію політичного застою та вивівши людей на вулиці. Подейкують навіть, нібито таке загострення ситуації було потрібно Саакашвілі, аби натиснути чи домовитися з Порошенком й уникнути депортації до Грузії. Спроба штурму Жовтневого палацу із подальшим застосуванням насильства Нацгвардії могла б обурити населення – і десятки тисяч українців могли б вийти на вулиці, адже причин для протестів за чотири роки їх правління набралося не менше, аніж розчарувань. Однак масових заходів у столиці не вийшло, а українці не помітили у діях влади та правоохоронців чогось аж надто обурливого. Агресивною стороною тоді виглядали прихильники Саакашвілі.
Очевидно, що Порошенко остерігатиметься піддаватися на провокації й розганяти силою опозиційні мітинги. Однак чинна влада може спровокувати населення на революційні виступи іншим, не менш злочинним та цинічним способом.
Суддівський бєспрєдєл
Таким каталізатором народного обурення та початком масових заворушень на вулицях може стати продажність українських судів та прокуратури, які попри байки про «незалежність суддівської гілки влади» насправді прямо чи опосередковано призначаються та контролюються президентом і його партією. Президент, який призначає Генпрокурора, відповідальний за всі призначення і фактично на його совісті лежить все, що відбувається в судах, зокрема найбільш одіозні справи та вироки. Тверезомислячі люди усвідомлюють, що призначення у судах відбуваються не безкоштовно, та й сама влада, яка вирішує: кого призначати, а кого звільняти, є колосальним ресурсом збагачення. Тож боротьба з корупцією для діючої влади є боротьбою проти власного гаманця та добробуту, тому й ведеться вона переважно декларативно.
В погоні за жадібністю, влада закриває очі навіть на такі кричущі рішення судів, які не лише підривають авторитет Революції гідності, міжнародного іміджу держави, але навіть не звертає уваги на корумповані рішення, які можуть зумовити справжню революцію. Жадібність ціною в кілька десятків тисяч доларів, які зазвичай віддають судді «нагору», для діючої влади сильніша, ніж інстинкт самозбереження.
Українська Феміда й досі за чотири роки не спромоглася встановити та покарати беркутівців та їх начальників, винних у смертях людей на Майдані. Декілька рядових виконавців сіли за ґрати, але більшість причетних злочинців, навіть не втікаючи закордон, продовжують займати посади в правоохоронних органах. Більше того – ведеться блокування слідства керівництвом правоохоронних органів і лідерами держави, які не зацікавлені у розслідуванні злочинів на Майдані. Про це прямо заявив керівник департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк. При тому, що розслідування загибелі Небесної сотні мало б бути питанням честі для влади, але, очевидно, для посадовців є речі цінніші ніж власна честь. Нещодавні скандальні рішення українських судів, які виправдовують або випускають практично на волю сепаратистів та іноземних диверсантів, які розхитували українську державність в 2014 році, змушують українців задаватися питанням: а для чого ми взагалі робили революцію і за що проливаємо кров на Донбасі?
Нещодавно Шевченківський районний суд Києва фактично випустив на волю організатора тітушок та вбивцю журналіста В'ячеслава Веремія під час подій Євромайдану. Суддя Олег Лінник призначив тітушці Крисіну, який добивав журналіста битою, покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном два роки, якщо впродовж двох років Крисін не вчинятиме кримінальних правопорушень, він буде звільнений від покарання. Українські судді ніяк не можуть зрозуміти, що не можна продавати все підряд, і є справи, в яких треба судити з огляду на інтереси суспільства, а не з огляду на хабарі. Але наскрізь корумпована свідомість вже не має зв'язку з реальністю.
Районний суд Луганської області виправдав і випустив затриманого Сергія Баранова – міністра палива і енергетики самоназваної «Луганської народної республіки», визнавши, що Баранова «примусили силою займати міністерську посаду» в псевдореспубліці. Виходить, що українські воїни марно проливають кров у зоні АТО, адже навіть після нашої можливої перемоги всіх ватажків ДНР-ЛНР українські суди можуть так само недорого виправдати й випустити.
Із зали суду також випустили скандальну сепаратистку Нелю Штепу, яка сприяла поваленню української влади в Слов'янську, і навіть виправдали 19 одеських сепаратистів-антимайданівців, звинувачених в участі у насильницьких діях, спрямованих на повалення державного ладу України, які призвели до загибелі людей. Один з колишніх підсудних зазначив у інтерв'ю, що суд повірив його аргументам, бо він стверджував, що опинився на мітингу випадково, коли проходив повз, а в камуфляжі був, тому що перед тим ремонтував автомобіль, і крім того, прокуратура надала суду лише копії, а не оригінали відео, на якому помітно його участь в сепаратистській акції.
Тобто українські судді та їх владні покровителі виявилися настільки захланними, що за кілька тисяч доларів (адже чи могли більше назбирати одеські алкоголіки-антимайданівці?) повідпускали навіть тих, хто руйнував українську державу та намагався повалити їхню ж владу. Очевидно, що люди, які сьогодні заволоділи владою в Україні, заради вигоди готові навіть продати мотузку, на якій їх повісять.
Раціонально-мислячим громадянам зрозуміло, що всі ці виправдувальні вироки сепаратистам та тітушкам куплені та продані, адже відпускати явних ворогів держави не лише злочинно, але й шкідливо для самих же українських посадовців. Адже той антимайданівець боровся за те, щоб в одеських судах сиділи російські, а не українські судді. Але, очевидно, для вітчизняних суддів за певну суму можна навіть замах на самого себе пробачити. А центральна влада, яка несе колосальні міжнародні та електоральні втрати від таких судових вироків сепаратистам, дивиться на це крізь пальці, і інакше, як «участю в долі», таку злочинну бездіяльність не пояснити.
Але порошенківські суди продовжують бити рекорди витримки народного терпіння: нещодавно Солом'янський райсуд Києва відпустив під особисте зобов'язання сина міністра внутрішніх справ Олександра Авакова, звинуваченого у злочинній оборудці та наживі на продажі неякісних рюкзаків українській армії та ще й за ціною, значно вищою за ринкову. Коли син міністра обвинувачується в обкраданні армії власної країни у часи війни, та ще й випускається судом на волю – це стало б фактором народних бунтів у будь-якій країні, але влада знає, що терпіння в українців ще поки вистачить.
Українські суди Лінча
Новим подразником народного невдоволення стало вбивство правозахисниці Ірини Ноздровської, яка домоглася тюремного ув'язнення для злочинця, а український суд вирішив його раптом випустити. Вбивство Ноздровської поліція розслідує так, що громадські активісти, не маючи жодної довіри до вітчизняних правоохоронців, розпочали власне, незалежне розслідування із залученням детективів. Це є свідченням повної народної недовіри і до державних судів, і до прокуратури, і до так званої реформованої поліції.
Фактично, українці започаткували небезпечний для влади прецедент створення власних судових та правоохоронних формувань, що підриває авторитет та легітимність діючої влади, і що найцікавіше – такі народні формування мають в суспільстві більшу довіру, аніж державні суди. Де-факто, ще декілька подібних проданих в державних судах кримінальних справ – і українці вдаватимуться до самосуду й організованих лінчувань винуватців, бачачи неефективність корумпованої державної влади. Саме одна з таких судових справ може стати каталізатором революційних подій, в яких головну роль відіграють ветерани АТО, а хвиля насильства може охопити будинки суддів, прокурорів депутатів та олігархів по всій країні. Чергова продана в корумпованому суді справа може стати початком кінця Порошенка.
Перший цвях у політичну домовину Януковича було забито у Врадіївці влітку 2013 року, коли люди почали чинити самосуд над вбивцями незважаючи на корумповану місцеву міліцію. Теперішня захланна влада ніяк не хоче усвідомити вагомість інстинкту власного збереження перед жадібністю. Показово, що Янукович у 2013 році все-таки розпорядився покарати врадіївських міліціонерів-злочинців. Теперішня українська влада не збирається карати нікого навіть з підніжжя з корупційної системи. Це означає, що закінчити вона може гірше, аніж Янукович.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ