Майдан як вододіл моралі

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
Підтримка Майдану артистами, письменниками і митцями має не тільки високе патріотичне, але й морально-етичне значення.

 Євромайдани у Києві та інших містах України стали вододільним хребто для суспільства. Мільйони українців, здебільшого молодь, рішуче обстоюють курс України у Європу і ось уже два місяці утверджують цей курс у протистоянні із владними структурами у столиці та в різних регіонах країни.

На жаль, і в Києві, і в цих же регіонах маємо чимало альбіносів, тобто осіб, що позбавлені політичної пігментації, осіб, що є носіями закоренілого анахронізму і політичного дальтонізму.

Ми, в короткій статті, не будемо аналізувати політичної ситуації в Україні, бо нас цікавить персоналії і зокрема люди мистецтва, тобто ці артисти, що з перших днів стоять разом з народом на Майдані і свій талант присвятили героям, тим, що обстоюють право України бути в Європі. Нас цікавлять і ті, що бояться виглянути із бутафорної декорації.

Підтримка Майдану артистами, письменниками і митцями має не тільки високе патріотичне, але й морально-етичне значення. На жаль, цього не хочуть розуміти наші «великі», наші «народні», що обвішані титулами і нагородами, артисти. Їх на майдані не було і нема. Очевидно і не буде. Телевізійні дифірамби і столичні сцени возвели їх у ранг недосяжності, але Майдан виявив їх безхребетність, виявив їх стан атаракції. І сьогодні «народні» і «заслужені» перетворилися на скоморохів від мистецтва.

І народ винесе їм свій вердикт, як це сталося із однією знаменитістю чи не світового рівня, який виводив водевілі в одному із Київських парків, підкреслюючи тим самим свою малоросійство і активно підтримуючи не державницьку, а ситуативну ідеологію.

Захоплення переважаючою частиною нації несхитною діяльністю Руслани Лижичко, її самовідданістю і самопожертвою во ім’я правди, є вражаючим. Довгі дні і ночі Руслана морально і не тільки, підтримує молодь Майдану силою свого духу, своїм голосом і високим національним пафосом, особливо у важкі дні Майдану. І не було тут «карпатського легіника», який у мирні дні демонструє на сценах велику любов до карпатського краю, але цей пан боїться Майдану, як дідько ладану і плазує перед чиновниками від культури, очевидно його авантаж домінує над його ж національно-моральним внутрішнім світом. Думаю, що українці продемонструють, в майбутньому, своє ставлення до цього «народного корифея». «Народні» і «заслужені» мають бути з народом, особливо в непростий для нації час. Так зробила Руслана Лижичко, Ада Роговцева, Богдан Бенюк, Славко Вакарчук, Павло Табаков, Марічка Бурмака, Тарас Петриненко, Анжеліка Рудницька, Сашко Положинський, Ляпіс Трубецкой, Тетяна Гаврилюк, Ірена Карпа, Лесь Подеревянсьськийі багато інших. Вони були і є з народом. Натомість «гроно» чи «плеяда» майстрів сцени, митці, яких донедавна поважала вся Україна – поховалися за закулісними лаштунками, демонструючи свій, вербалізм. Ніхто не бачив на сцені Майдану відомого шоумена від красивих дівчаток. Очевидно він сховався в кропиву, смакуючи українське сало. Не чути голосу на Майдані нашої берегині високого пошибу боїться або ж ігнорує. А могла б виступити, разом з дочкою і підтримати дух героїв Майдану.

Ігнорувала сцену майдану ще одно дама, теж народна, яка пізнала смак високих чиновницьких крісел і прилучилась до спроби розколу однієї з найвпливовіших конфесій на Україні. Ніхто не бачив на сцені «народного», який вітає слухачів з днем народження, не було там і однієї закоханої пари. Зате всі вони є на державних і провладних телеканалах.

Десятки вокально-інструментальних ансамблів, творчих колективів виконали і надалі виконують свою місію, виступаючи перед протестувальниками на Майдані. І всі вони разом, як і співаки так і актори, заслужили всенародну шану та любов свого народу, як на заході так і на сході України, адже Майдан не ділить присутніх за національною чи мовною ознакою: тут стоять україномовні і російськомовні громадяни, стоять українці, росіяни, євреї, татари, поляки та представники інших народів нашої спільно батьківщини – України.

Байдуже ставлення до загальнонаціональних подій з боку відомих співаків чи артистів, очевидно, викликане особистим боягузтвом або ж притупленим національним інстинктом. Ця певна духовна Вандея якраз на руку доморощеним українофобам, що є противниками європейського вектора України. Не хочеться нашим володарям сцени приписувати малоросійство і манкрутизм, комплекс меншовартості і боягузтва, але їх дії до цього спонукають.

Щось подібне було у нас в 40-50 рр ХХ ст., коли в лісах і горах Галичини,Волині та Закерзоння солдати УПА стали на нерівний смертельний двобій з червоним молохом, і як завжди, останній патрон чи гранату тримали для себе, а ті, що попали в руки енкаведистам, після нелюдських катувань, пішли в північне сяйво. У той же час наші видатні письменники-класики , вчені та актори писали злісні звернення обзиваючи героїв УПА пособниками фашистів, зрадниками українського народу, закликали скласти зброю. Отакою була мораль тих, чиї твори нині вивчають учні у школах. Нині маємо аналогічний авангард.

 


КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram