Наша боротьба – день в історії

"Звичайні народи будують укріплення на кордонах, тоді як успішні народи будують дороги від кордонів".

Рівно 101 рік тому українська нація у вирі революційних подій, що призвели до розпаду великих і потужних імперій, активно відвойовувала своє місце під сонцем. Причому, запекла боротьба точилася не лише на рідних теренах "материкової" України, а також за 10 000 кілометрів від життєдайного Славутича.



Чим же знаменитий цей день в історії нашої боротьби? 

А тим, що 24 червня 1917 року у Никольську-Уссурiйському відбувся Перший Загальний Всеукраїнський з'їзд діячів і громадянства Далекого Сходу, ініціатором якого виступила Далекосхідна українська вчительська спілка під керівництвом Онисима Ступака. Делегати З'їзду звернулися тоді до Тимчасового уряду в Петрограді з вимогою про визнання ним широкої національно-культурної автономії для українського населення краю, організацію українських військових частин з українців - вояків російської армії, створення Далекосхідної Української Крайової Ради та її Секретаріату.

На З'їзді було сформовано перший виконавчий орган української автономії - Тимчасовий Далекосхідній Український Крайовий Комітет, який очолив той же Онисим Ступак.

Однак, вже з першого дня своєї роботи делегати З'їзду зазнали утисків з боку російських політичних кіл - командування російської армії заборонило участь у ньому 8-ми звільненим військовополоненим галичанам, які у складі австрійської армії брали участь у Першій світовій війні.

Значно агресивнішу антиукраїнську позицію зайняв Совєт робітничих та солдатських депутатів Владивостока, де переважали російські большевики. Вони прийняли рішення розігнати З'їзд, звинувативши його делегатів у розколі «революційного руху». Однак солдати, більшість з яких були українцями, відмовились виконувати резолюцію Совєта. З'їзд тривав чотири дні поспіль і завершив свою роботу без жодних перешкод. 

Яким же було історичне значення Першого Всеукраїнського з'їзду для Зеленого Клину? Можна з упевненістю сказати - епохальне! 

Саме З'їзд дав поштовх до організованої боротьби українців Далекого Сходу за національну державність, у якій вирішальна роль відводилася українським військовим формуванням. Після завершення З'їзду значно активізувалися процеси українізації в російській армії. Влітку 1917 року у Владивостоці вже було створено місцеві організації українських політичних партій, а 17 липня того ж року в Харбіні сформовано Українську Окружну Маньчжурську Раду на чолі з військовим лікарем Модзалевським.

При Раді, яка розміщувалась в будинку головного штабу, була заснована військова секція на чолі з ад'ютантом штабу 2-го відділу Кордонної сторожі поручником Петром Твердовським.

Ідея створення українського корпусу та використання його у боротьбі з більшовиками, запропонована поручником, знайшла несподівану підтримку головнокомандувача союзними військами Антанти в Сибіру та на Далекому Сході, французького генерала Моріса Жанена. Однак уряд Франції поставився до цієї ідеї стримано і наказав Жанену не порушувати цього питання.

Вочевидь, союзники вже тоді добре усвідомлювали, що відродження українського війська рано чи пізно призведе до загибелі російського монстра, який їм був потрібен, як "жандарм Європи".

7 січня 1918 року в Хабаровську відбувся Другий Всеукраїнський з'їзд, на який прибуло багато селян, що цікавилися питаннями повернення на історичну батьківщину. Для налагодження зв'язків з УНР і організації переселення репатріантів З'їзд вирішив скерувати своїх делегатів до Києва.

Тим часом російські большевики, що повалили Тимчасовий Уряд Керенського, швидко захопили владу на території Сибіру і зробили спробу закріпитися в Зеленому Клині. З цією метою вони розпочали повстання у Благовіщенську, де зазнали поразки.

Тими днями у Владивостоці висадився десант японських "миротворців", які фактично захищали місцеве населення від большевицького свавілля. Окрім двох японських військових кораблів, з "миротворчою місією" до Владивостока прибули також американський та англійський крейсери.

Водночас, китайці прогнали російських большевиків із території Маньчжурії, що дало змогу генералу Дмитру Хорвату - українцеві за походженням - зорганізувати в Харбіні українські антибольшевицькі військові підрозділи. Також у Харбіні розгорнула діяльність Маньчжурська Українська Окружна Рада, що видавала свій офіційний «Вісник» та заснувала там українські школи.

7 квітня 1918 року у Хабаровську відбувся Третій Всеукраїнський з'їзд, на якому було прийнято рішення про створення Української держави на узбережжі Тихого океану і формування Української армії Зеленого Клину. Організацію цього процесу доручили Крайовому Секретаріату на чолі з Юрієм Глушко-Мовою, призначеним на цю посаду Далекосхідною Українською Крайовою Радою ще у січні 1918 року.

Верховним командиром українських загонів самооборони Далекосхідна Рада призначила полковника Слищенка. Однак дальше призначень керівництва справа мілітаризації Української Далекосхідної Республіки тоді не просунулася.

Також на Третьому з'їзді було розроблено теритиріально-адміністративну систему УДР, згідно якої територія країни поділялась на 10 округів. Для виконання розпоряджен центральної влади було створено Український Далекосхідній Секретаріат.

Процес творення української державності та національних збройних сил на Зеленому Клині зрушився з «мертвої» точки після Четвертого «Надзвичайного» Всеукраїнського з'їзду, який відбувся 24 жовтня 1918 року у Владивостоці. З'їзд виробив проект Конституції Українства Далекого Сходу і виніс рішучу ухвалу про створення регулярного Українського Війська.

Секретаріат доручив розпочати процес творення українськоїармії генерал-лейтенанту Борису Хрещатицькому, який з листопада 1918 по серпень 1919-го проходив службу в армії Колчака і безпосередньо брав участь у війні з большевиками. Борис Хрещатицький приступив до формування українських дивізій на залізничній станції Ехо, однак непохитний прибічник «єдіной і нєдєлімой» Росії адмірал Колчак заборонив йому творення окремої Української армії, а вже сформовану дивізію наказав відправити на фронт, де її підрозділи мали бути включені до складу білогвардійських військ для боротьби з большевиками. З тієї ж причини не була здійснена також ідея українців Галичини і Буковини, які потрапили у російський полон під час Першої світової війни. Колчаківський уряд не дозволив їм створити окремий курінь на зразок Українських Січових Стрільців та використати його для захисту національних інтересів населення Зеленого Клину. 

Протягом 1918 року Далекий Схід перебував у вирі громадянської війни та іноземної інтервенції, яка продовжувалась до жовтня 1922 року і закінчилась російсько-большевицькою окупацією краю.

Майже чотири роки Амурська область та Приморський край були ареною збройної боротьби з'єднань Червоної армії, Чехословацького легіону, армії адмірала Колчака, збройних формувань отамана Семенова, англійських, канадських, французьких, американських, китайських та японських регулярних військ.

Десять років по тому, після окупації у 1931-1932 роках Маньчжурії японськими військовими підрозділами, українці Далекого Сходу розпочали підготовку до другої спроби утвердження національної державності на землях Зеленого Клину.

Вже у 1934-му році в Харбіні на правах філії берлінської організації гетьмана Скоропадського була створена Українська військова організація «Січ», а при ній - Українська військова школа.

Наступного року українці колишньої Маньчжурської Української Окружної Ради домовилися з новою японською владою про створення Української національної колонії "Харбін". З цього часу у місті легально діяли українські видання, об'єднання, організації та україномовна радіостанція.

В Харбін емігрували українські ветерани визвольних змагань 1917-1921 років, політичні та культурні діячі. Колонія нараховувала майже 20 тисяч осіб. (Приблизно така ж кількість українців мешкає сьогодні на території Мадридської автономії в Іспанії - авт.)

Покладаючи надії на земляків, які фактично створили легальну українську базу на Далекому Сході та налагодили зв'язки з японцями, Харбін таємно відвідав засновник Організації Українських Націоналістів, полковник Євген Коновалець. У 1937 році, за участю емісарів ОУН, делегованих Проводом із Галичини, на основі місцевих пластунських організацій в Харбіні був створений батальйон «Далекосхідна Січ» - з метою підготовки до звільнення території Зеленого Клину від радянсько-російської окупації та відновлення Української Далекосхідної Республіки.

Там же було сформовано склад майбутнього уряду, який після визволення Зеленого Клину мав стати на чолі відновленої держави. Також були підготовлені спеціальні агенти, які мали таємно перейти радянсько-маньчжурський кордон, підняти повстання і залучити до нього українців з СССР.

Відчувши великий національний підйом українців та, ймовірно, побоюючись самостійних військових дій з їхньої сторони, японська влада розпочала перші репресії. У 1937 році були закриті більшість українських товариств, але колонія Харбін не ліквідовувалась. Є підстави вважати, що однією з причин зміни ставлення до українців могла бути підтримка Японією колишніх білогвардійців - росіян, кількість яких сягала в Харбіні до 100 тисяч осіб.

Велике пожвавлення серед українців Маньчжурії викликала звістка про проголошення у 1939 році незалежності Карпатської України. До "Далекосхідної Січі" масово вступали навіть ті, що були раніше інертними у політичному житті колонії. Вояки вимагали видачі паспортів і надання підданства Карпатської України. Але ейфорія швидко завершилася - внаслідок угорського вторгнення українська держава на Закарпатті була потоплена в крові.

Проте, українці Харбінської колонії чекали вдалого моменту для початку повстання на Зеленому Клині, а саме - оголошення Японією війни Радянському Союзові.

Однак, з часом надії на швидке визволення Зеленого Клину поступово вичерпалися. Через несприятливі зовнішні чинники, не судилося українцям в роки Другої світової війни втілити свій план по відновленню Далекосхідної України. Батальйон «Далекосхідна Січ» проіснував до 1943 року і був розпущений через недостатню фінансову та політичну підтримку урядових кіл Японії, яка була надто зайнята війною із США.

9 серпня 1945 року Радянський союз оголосив війну Японії і підрозділи Червоної армії розпочали наступ у Маньчжурію.

Українська Національна Колонія Харбін проіснувала до 19 серпня 1945 року. З приходом радянський військ її ліквідували, частину українського населення колонії примусово депортували, усі українські установи і організації закрили, а провідні діячі були розстріляні. 

Чергова, вже третя спроба українців Зеленого Клину створити після розпаду Радянського Союзу національно-культурну автономію радше нагадувала фарс, який зазвичай відбувається тоді, коли історія повторюється вдруге. Та все ж навіть той фарс засвідчив живучість Української Національної Ідеї на Далекому Сході. 
19 березня 1993 року у Владивостоці відбувся П'ятий Всеукраїнський Далекосхідний з'їзд, на якому було створено об'єднання «Зелений Клин» та обрано новий Секретаріат. З'їзд надіслав звернення до Президента РФ Бориса Єльцина та органів місцевої влади щодо визнання названої організації. Однак Об'єднання так і не було зареєстроване й фактично не змогло розгорнути своєї діяльності.

Це була остання спроба у ХХ столітті відновити українську державність на Зеленому Клині.

Сьогодні - через століття після доленосних подій на Далекому Сході - історія знову дає українцям шанс одержавити колонізовані прадідами благодатні землі Зеленого Клину. 
Бо розпадеться вже невдовзі наскрізь прогнила остання імперія світу, що виросла на ординській заквасці, приправленій візантійщиною! 

І піде переможне військо руїнами "тюрми народів" на схід сонця! 

І помиють українські вояки, загартовані в боях на Донбасі, свої запорошені в поході чоботи у теплих водах Тихого океану поблизу Владивостока! 

І замайорить на Далекому Сході синьо-жовтий, із зеленим клином біля древка, прапор перемоги!

І сонце ясне знов для вас засяє! 
І волю вам відвага принесе! 
І гордий клич лунатиме над краєм: 
"Нам Україна вище понад все!" 

 


КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm