Національна Ідея

Національна Ідея

Економіст, економічна безпека України
В полоні міфів
 Вибір України – псевдоміфи чи здоровий глузд?

 

Міф – це оповідь, яка пояснює походження певних речей, явищ, всього світу, через емоційно чуттєві образи. Міфи існують тому, що вони допомагають осягнути буття через естетичне начало.

Міфотворча участь не оминула й сучасної України, зокрема - в новітню епоху відродження державності України.

Відновлюючи свою прадержаву, український народ розумів, що йому цілком природно бракує сучасного суспільного досвіду державного управління.

За таких обставин українці інстинктивно звернулися до суспільних механізмів державного управління, які існували на нашій прадавній етнічній території в часів держав антів, а згодом - Київської Русі. Першим таким механізмом стало відновлене віче, яке з 1988 року в умовах стерильного радянського інформаційного вакууму слугувало нам джерелом та місцем обміну донедавна забороненої, прихованої окупантами правдивої інформації.

Саме багатомільйонне київське віче 24 серпня 1991 року було каталізатором руйнування юридичної складової московського окупаційного ярма через проголошення Верховною радою України Декларації про незалежність України.

  Але віче – це лише один з елементів нашого прадавнього державного механізму. Більшість складових цього механізму за сім підяремних окупаційних століть не лише не  еволюціонували, а були знищені окупантами.

Цей вакуум суспільного досвіду потребував свого заповнення. І цілком природно, що уявлення пересічного українця про власний державний устрій, про управління державою, її господарством почали відновлюватися та формуватися на рівні міфів, які виникають в усі історичні епохи на певному етапі розвитку свідомості. В цей міфотворчий процес активно включилися агенти гібридної війни проти України.

Вчорашні окупанти не лише не змирилися з відновленням незалежності Україною, але системно взялися за формування для українців чергового окупаційного ярма. А щоб ми смиренно зросталися з цим, то новітнє ярмо стали прищеплювати нам як благо. І механізмами такого навіювання стали міфи, зокрема - про природну необхідність для України олігархів.

Починаючи з 1994 року нас з усіх джерел інформації невпинно переконували, що лише олігархи зможуть вистояти у сучасній глобальній конкурентній боротьбі та захистити економічні інтереси України.

Під полудою цих навіювань олігархи нагромадили мільярдні статки розграбувавши чи придбавши фактично за безцінь більшість національного надбання українського народу через механізм роздержавлення. Вигода окупантів у тому, що їм набагато простіше домовитися з півсотнею підконтрольних їм олігархів, ніж з сотнями тисяч середніх підприємців, які досить часто готові віддати життя за Україну.

Більшість нинішніх олігархів  в Україні – ставленики Москви, які реалізують кремлівські проекти не лише в економічній, але й в релігійній, освітній, культурній та інших сферах.

Життя усе розставляє по своїх місцях. В умовах московської агресії українській громаді самотужки довелося нести на своїх плечах увесь тягар оборони держави.

Саме простий народ благословив та скерував своїх братів та сестер, синів та дочок на захист батьківщини.

Саме пересічна українська родина поділилася з захисниками України всім що мала, часто й останнім, зокрема віддавши на оборону свої заощадження на “чорний” день.

За цих вирішальних та героїчних обставин боротьби українського народу з агресором, олігархи не лише фінансово не підтримали Україну, а цинічно продовжують грабувати український народ та співпрацювати з окупантами. Через офшорні махінації олігархи уникають сплати до державного бюджету України податків на суми, які щороку сягають понад вісім мільярдів доларів США. Офіційна прибутковість їх підприємств є мізерною, що вкотре ставить під сумнів доцільність олігархічної структури управління економікою.

Ще одним ошуканством є фейк про виняткову роль тирана, який прийшовши до влади вмить наведе порядок та забезпечить добробут в Україні.

Українцям вистачило снаги та розуму зупинити найпотужнішу в світі армію. А от згідно тиранського псевдоміфу - ми неспроможні демократичним шляхом навести лад у власній хаті й нам тут може зарадити лише диктатор. Більше того, цим фейком одночасно лякають російськомовних українців, що такий диктатор, прийшовши до влади, весь свій гнів обрушить саме на них. Зокрема, такі залякування безперервно активно тиражуються й вбиваються в голови на окупованих агресором українських територіях Донбасу та Криму.

І неофіти піддаються впливу цього пмевдоміфу, незважаючи на те, що ця брехня суперечить самому єству, ментальності українців. Український народ ніколи добровільно не терпів диктаторську наругу та не обожнював своїх катів. І переконливим підтвердженням цього є приклад з колишнім президентом Віктором Януковичем.

В той же час через засоби інформації, домашнє радіо новітні гібридні шпіони інтенсивно зомбують нас, щоб ми смиренно чекали міфічного тирана-месію. При цьому нас наполегдиво переконують, що безвідповідальність та безкарність політиків та владоможців є “природною” складовою демократичного механізму.

Цей псевдоміф, як і брехня про необхідність олігархів створені в один і тих же кабінетах ворогів української державності.

Жоден з загальновідомих видатних діячів нашого народу – ні Ярослав Мудрий, ні Петро Сагайдачний, ні Богдан Хмельницький, ні Степан Бандера – диктаторами не були.

Чи кожному з нас так складно на два-три дні відмовитися від засобів масової інформації, відмежуватися від суспільної суєти, піти помолитися до українського храму та почати послуговуватися не навязаними міфами, а природнім здоровим глуздом?

Усім людям доброї волі в Україні слід чітко зрозуміти, що чуда в Україні не станеться.

Що кожну окрему українську родину до взаєморозуміння, взаємоповаги та добробуту приведуть не олігарх чи тиран, а перевірені часом та підтверджені життєвим досвідом прадавні українські традиції.

Що віче, громада, громадянське суспільство повинні не просити владоможців, а мають законне право зобовязувати обраних нами високопосадовців систематично виконувати дані народу обіцянки.

Що якщо ми сьогодні не навчимося зобов’язувати діючого президента планомірно та якісно виконувати його передвиборчі обіцянки, то й наступний президент нашої держави буде чинити аналогічно, як і всі його попередники.

Суспільство, яке немає довіри ні до кого – приречене. Причина пануючої недовіри в українському суспільстві – тотальна несправедливість, яка, в першу чергу обумовлена:

{C}1)    {C}сваволею суддів;

{C}2)    {C}нещадним, цілком безкарним грабунком української держави олігархічними групами.

Згідно досліджень міжнародних експертів - у 2016 році рівень тіньової економіки України склав 46 % від офіційного ВВП та досяг 1-го трильйону 95-ь мільярдів гривень.

Сьогодні саме всевладність та повна безкарність олігархату є основною загрозою й гальмом для позитивного розвитку українського суспільства.

Ситуація, за якої працівник в Україні за ту саму роботу отримує зарплату в 5-6 разів меншу, ніж його колега в Чехії чи Польщі створена з метою доведення до зубожіння основної маси населення й вигнання економічними методами найбільш активних громадян з України. Решту жителів України планово ведуть до зубожіння, бо бідними найлегше маніпулювати.

Вкрай низькі зарплати в Україні періоду 1992-2004 та 2014-2017 років створені тими самими ідеологами і так само штучно, як і голодомор 1932-33 років.

Щоб стати сильнішою, українська держава повинна усунути основні суперечності внутрішнього розвитку.

Чи в світі існують системні державні механізми, спроможні швидко та ефективно зменшити рівень всевладності та ліквідувати безкарність олігархату в Україні?

Так! Зокрема, таким механізмом є розроблена «Великою двадцяткою» і Організацією економічного співробітництва та розвитку система щодо протидії БЕПС - розмиванню бази оподаткування та переміщенню точки прибутку в низькоподаткові юрисдикції. Приєднання до стандартів протидії БЕПС з січня 2017 року було безпосередньо передбачено положеннями про дотримання вимог належного управління в сфері оподаткування відповідно до ст.350 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. До цієї системи вже приєдналося 89 цивілізованих держав світу.

Щоб система БЕПС ефективно працювала в Україні, нам також необхідно запровадити діяльність антикорупційних судів.

Антикорупційні суди та принципи БЕПС – це ті два крила, які дадуть змогу українській мрії піднятися над багном корупції та рушити до ідеалів справедливості й довіри в українському суспільстві.

Закономірними наслідками на цьому шляху будуть зростання ВВП по 15-20 % впродовж кількох років, обмеження інфляційний процесів до нормативів ЄС, швидке збільшення реальних доходів пересічних українців. Вже через шість-вісім місяців реальних реформ український хлібороб, будівельник чи вчитель стане отримувати в Україні вдвічі більшу зарплату, а через три-чотири роки - таку ж, як і його колега в Чехії чи Польщі.

Усе це цілком досяжна реальність, яка стане дійсністю, якщо президент України почне сумлінно виконувати свої обіцянки, які він дав як українському народу, так і нашим партнерам з ЄС. Зокрема - щодо впровадження в Україні антикорупційних судів та приєднання України до принципів БЕПС.

Україна – фантастично багата держава. Український народ своєю жертовністю довів, що він достойний мати власну державу. Питання за малим – чи українці послуговуватимуться навязаними нам псевдоміфами, а чи ми діятимемо згідно здорового глузду!

Українське суспільство вже доросло до свідомості самоорганізації. Це створює перспективу влиття нової реально патріотичної генерації в діяльність громадських організацій. Слід наголосити, що гібридним шпіонам агресора не реально контролювати усі громадські організації України (подібно партіям) через надто велику їх кількість.  

Цілком зрозуміло, що за багатомільярдні тіньові доходи олігархат спроможний купити більшість парламенту та урядовців в Україні.

За існуючих обставин саме найбільш активні патріоти спроможні поставити заслін безкарному всевладдю олігархів. Для цього через громадські організації нам слід вимагати від депутатів обласних рад розглянути на черговій сесії обласної ради питання крайньої необхідності приєднання України до принципів БЕПС та започаткування в державі роботи антикорупційних судів з подальшим прийняттям обласними радами вимоги до президента щодо приєднання України до принципів БЕПС та забезпечення впровадження в Україні антикорупційних судів.

Знехтувати думкою та значною активністю громади президент не посміє.

За таких обставин не колись у майбутньому й не фейкові діячі, а сьогодні та більшість української громади долучиться до початку наведення порядку й реального забезпечення добробуту в українському домі. Як це є в сучасних Чехії чи Німеччині.

Проблем у нас багато. Розумних патріотів, які знають як розбудовувати могутню, заможну Україну в нас предостатньо.

Хай і поодинокі, але вагомі успіхи нас все більше окрилюватимуть на подальші звершення!

 

 


КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram