Синдром раба (замість рецензії)

Заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр"
Нещодавно в газеті «День» була надрукована стаття члена-кореспондента НАН України Олександра Власюка під назвою «Жонглювання стереотипами». У ній авторитетний вчений дає свою оцінку публікації Євгена Примакова «Украина: тяжелое сегодня и сложное завтра». Стаття цікава і в ній автор дає принципову оцінку поглядів відомого російського партійного і політичного діяча, який в СРСР та Росії займав найвищі щаблі в партійно-державних посадах.
 Я зацікавився статтею Є.Примакова і уважно прочитав її в інтернеті. Для українця – це стаття, що виражає погляди російського шовініста, хоча написана в спокійному тоні, на відміну від дугіних і Ко. І все ж. уже сама назва статті засвідчує, зі слів автора, що в України нема перспективи розвитку: ні сьогодні, ні в майбутньому. Отже, Примаков активно включився у Путінський антиукраїнський оркестр, що виграє набридлу усім мислячим людям, застарілу імперську мелодію. Я не буду характеризувати весь цей антиукраїнський опус, але, на відміну від п.Олександра Власюка, хочу різкіше і принциповіше дати свою оцінку кільком абзацам цим думкам академіка Росії.

Євгеній Примаков трактує події на Майдані і в східній частині України виключно через криве дзеркало російського агітпропу і путінської пропаганди.

Отже, академік Є.Примаков і колишній кандидат в члени Політбюро ЦК КПРС пише: «Как это было?.. Положение на майдане оседлали молодчики профашистского, националистического и антироссийского толка. Начались кровавые столкновения». Отак цей маститий комуністичний функціонер аналізує початок нашого Майдану. Нічого дивного. Це типово радянсько-російський стереотип, що виробився під фарисейською маскою і ненавистю до національних рухів і процесів, що виступали і виступають проти культу російсько-більшовицького насильства. Нині цей стереотип добре заяложений і не сприймається ні в Україні, ні в Європі.

В самій Росії від реву фашистських молодиків і шовіністичних покидьків різного пошибу, аж заклинює! Дивує солодка примирливість п.Примакова до всезростаючого антисемітизму в Москві і по всій Росії. Ксенофобія зведена в ранг державної політики, нинішнього керівництва Росії, але ні Примаков, ні сотні представників російського культурного бомонду цього не «бачать», бо ж вождь може і «брови насупити».

На Київському Майдані фашистів не було, пане Примаков. Там стояли українські герої, які виступили з однією метою – зірвати сатанинський чортополох, що виріс в українських ешелонах влади і який активно підтримував параноїдальну ідею Путіна – знищити Україну, або, бодай, зробити з неї колонію і знову на 360 років попасти в обійми «старшого брата» та гойдатися у спільній колисці, про що так мріє Путін і Ко.

Є.Примаков, як академік, не відважився заперечити безприкладний цинізм Путіна, який в стилі деградуючого демонізму запропонував президентові Польщі поділити Україну, про що на днях заявив колишній глава МЗС сусідньої країни Р.Сікорський. Очевидно, Путіну не дають спокою і статті Андрусівського перемир’я 1667 р., які поділили навпіл Україну. Правда, потім Російська імперія поділила навпіл і Польщу.

Нахабна брехня від самого початку пронизує статтю цього, колись впливового партфункціонера. Цитуємо: «На сотрудников милиции и отрядов «Беркут» обрушились коктейли Молотова, камни, металлические трубы. Применялось и огнестрельное оружие. Силы правопорядка (!) использовали слезоточивый газ, водометы. Были жертвы с обоих сторон». Очевидно, брехня є однією із ідеологем вищих російських чиновників: забрехався ВВП (на міжнародному рівні – особливо), йому вторить Лавров і Медведев, а про «видатного правдолюба» п.Чуркіна писати не варто. Скромно мовчить колишній глава російського уряду про звіриний оскал беркутівців, про загибель Небесної сотні, про розгул покидьків під назвою «тітушки», про тиск Путіна на свого васала – Януковича, з вимогою залізною рукою навести лад в Києві і по всій Україні.

Ось цікава до реготу, цитата п.Примакова: «Были смещены со своїх постов президент, руководство парламента, МВД». Ніхто їх не «смещал», вони самі зрадивши свій народ, втекли до своїх ідеологічних та духовних покровителів. Як кажуть: «Свій до свого!». Диктатори, пане Примаков, завжди втікають, залишаючи по собі криваві і сліди. Курс на автаркію і диктатуру, яку вибрав для себе московський ренегат Янукович, було зірвано хвилею обурення українського народу на Майдані і поряд з українцями там стояли росіяни, євреї, білоруси, грузини, вірмени, татари та представники інших національностей, які є і ніколи не будуть носіями комуно-коричневих ідей, які нині розповзаються по Росії. Очевидно, Ви з вікна свого кабінету, могли бачити садистські фізіономії суб’єктів дегенеративного типу, молодчиків з російських фашистських та шовіністичних організацій, які допомагали каральним органам зривати нещодавно мирних демонстрацію в Москві, Пітері та інших містах Росії.

У своїй статті Ви, пане Примаков, приєднуєтеся до стадних дій так званої російської «інтелігенції», що так запопадливо по-холуйськи, вітала Путіна в часі загарбання Криму.

Ви захоплюєтеся думками Солженіцина, але він теж типовий російський шовініст, який мріяв по-іншому «обустроить Россию».

І далі: «Суть тех., кро захватил власть, стала очевидной по многочисленным выступлениям в защиту бандеровцев, других националистов, прислуживавших во время Отечественной войны фашистским оккупантам, и по антирусской риторике…» Очевидно, що академік Є.Примаков не знає, або не хоче знати ні російської, ні світової історії, бо ж у німецьких каральних органах і у вермахті росіян служило в десять раз більше, ніж українців. Армія генерала Власова, РОНА капітана Камінського, десятки батальйонів поліції, в кожній німецькій дивізії – один російський батальйон. Серед 91 тисячі полонених гітлерівців під Сталінградом – половина були росіяни і т.д. Російська Православна Церква в особі сумнозвісного патріарха Кіріла нині освячує тих, кого «за службу гітлерівців, знищив Сталін. У нинішній Москві, фашизм і реваншизм аж зашкалює! Червоно-коричневі російські нацисти нині в моді, бо це ж один із елементів «Русского мира».

Очевидно, Вам відомо, пане Примаков, що сьогодні в Україні більше російськомовних бандерівців, ніж з Галичини. І їх зробила патріотами російська агресія, звіриний оскал російських бойовиків, що щиро відробляють юдин гріш.

У своїй статті Є.Примаков підкреслює і те, що режим Януковича (дякуємо хоч за один об’єктивний термін) і він сам не боровся з корупцією, а відомо, що Янукович і його сатрапи та обслуговуючий їх ідеологічно-репресивний персонал, самі були носіями цієї корупції в гігантських розмірах, що роз’їдала державне тіло і викликала ненависть всього народу. Путін не зупинив Януковича, а навпаки, закликав до кривавої вакханалії над своїм народом.

Очевидно, що завчені чи набуті імперські стереотипи ніколи не звільнять від своїх обіймів сьогоднішню російську політичну думку та її носіїв від імперських та агресивних дій від агресивного минулого і сучасного Росії, від культу державного насильства, від підкупу чиновників і грошолюбних політиків інших країн, як це інтенсивно турується сьогодні.

Стереотипи по Примакову вже сьогодні зазнають краху. Мовно-культурний розкол не загрожує Україні. Нині на фронті проти російських агресорів і «русскомировского» шумовиння пліч-о-пліч стоять і українці і росіяни. І нема у них ніяких мовних проблем.

«Характерно, – пише Є.Примаков, – что сразу после начала демонтраций на майдане мир не услышал голоса Востока и Юга Украины». Отак і не інакше. Зате тепер чути звідси не голоси, а рев російських гармат, танків і градів, але про це у своїй статті автор мовчить.

А ще, за твердженням Примакова, Україна повністю залежна від США, що прагнуть встановити однополюсну гегемонію. Якби Україні повністю була б залежна від США, то схід України давно б був визволений від агресорів. Таке твердження одного із стовпів російського режиму є свідченням того, що російське суспільство перейшло у стадію стагнації перш за все політичної, що волюнтаризм, фюрерство і всеохоплююча геббелівська пропаганда стали яскравим атрибутом нинішньої Росії. Принцип етнічної ненависті до українців – «братів», як до інших народів, зведено у державний ранг і активно культивується серед населення Росії.

Я не буду повністю аналізувати всієї статті Є.Примакова. Вона повністю антиукраїнська і об’єктивністю тут і не пахне. До речі, вкінці 80-х років ХХ ст., аж до приходу до влади Путіна, автор зачислявся до когорти російських яструбів, але нині, в умовах культу державного насильства, в умовах союзу чекістів на чолі з Путіним, в умовах вакууму демократії над цим видатним російським політиком витає гасло: «Хто не з нами – той проти нас!» Епоха Путіна в нинішній Росії мало народжує героїв, а от рабів – хоч відбавляй!

Лакеї, лакузи, придворні євнухи, фельдфебелі і замовні борзописці хором вітають агресію свого метра в Україні, вигукуючи, як писав Т.Шевченко: «Ура, наш батюшка, ура!». В Росії душно.

Та на щастя стереотипи руйнуються, ціна на газ та нафту падає, українські «фашисти» нищать на фронті путінськких чоловічків, деградація економічно-соціальної системи – очевидна. Алогічність, анахронізм, авантюризм, авторитаризм, агресивність та атрофія є нинішніми епітетами російської влади і російської дійсності. А ще злиденність мислі, знедоленість мас, вульгаризм у міжнародній політиці, безапеляційна брехня, дух реваншизму, манія величі – все разом справляє гнітюче враження в цивілізованих суспільствах. В Росії запанувала епоха деградуючого демонізму.

 

 


КОМЕНТАРІ

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

волог.:

тиск:

вітер:

Завантаження...
RedTram