З 60-ти прожитих літ Михайло Сорока був 34 роки в'язенем таборів СРСР.
Швидкі факти:
- Арешт НКВС (березень 1940). 8 років на Воркуті;
- 3 роки заслання в Красноярський край;
- 1952-й. Смертна кара, замінена на 25 років;
- Повстання в Кенгірі (1954);
- Мордовські табори. Смерть в ув'язненні (16 червня 1971).
Член ОУН. Після арешту 1934 року найактивніших членів ОУН провід на чолі з Євгеном Коновальцем посилає на рідні землі Михайла Сороку із завданням формувати нові когорти бійців. Уведений у склад Проводу він стає провідником Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ).
9 січня 1937 року його арештовують і ув'язнюють у Чортківській, Станіславській («Діброва») і Гродненській тюрмах, а згодом у концтаборі в Березі Картузькій. У вересні 1939 року після чергового поділу Польщі виходить на волю і в листопаді одружується з Катериною Зарицькою.
У 1940 року М. Сорока став членом Крайового Проводу ОУН.
22 березня 1940 року щасливих чотири місяці подружнього життя М. Сороки і К. Зарицької знову обриває арешт і тюрма, але цього разу здійснені новими окупантами Західної України — більшовиками. Більше в житті вони не зустрінуться.
Всіх, хто був поляками репресований чи тільки взятий під нагляд польською поліцією, більшовики вважали небезпечними і ненадійними для СРСР. Таких чекісти «викликали на розмову», а тоді заарештовували і підбирали статті радянського кримінального кодексу, за якими звинувачували і судили. З польських архівів довідались про судимість Катерини Зарицької і прийшли її заарештувати. Михайло Сорока заступився за дружину і його теж заарештували, а коли перевірили його за польськими архівами, то причиною арешту М. Сороки стало те, що «был одним из активных деятелей ОУН». Це ж звинувачення стосувалося і К. Зарицької. М.Сороку відправили у 2-гу Львівську тюрму, а К. Зарицьку — в тюрму «Бригідки». Згодом, так і не дізнавшись, що він був членом Крайової Екзекутиви ОУН, М. Сороку засудили на 8 років концтаборів і відправили етапом у Владивосток, а потім у Воркуту.
У пересильній Замарстинівській тюрмі Михайло довідується, що у Львівській тюрмі — «Бригідках», де була ув'язнена дружина, народився син Богдан (нині — відомий художник-графік).
На Воркуті знання М. Сороки використовують для роботи в геологічних розвідках. Маючи змогу пересуватися, він утворює підпільну організацію «ОУН-Північ». Одним із головних завдань її було моральне та фізичне збереження українців у таборах та поселеннях.
Навесні 1949 року М. Сорока повертається до Львова, але вже у червні був схоплений органами НКВС просто на вулиці і засуджений «особым совещанием г. Москвы» на поселення в Красноярський край за зв'язок з ОУН.
Там 1952 року його знову арештують і звинувачують у зраді батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечувано жорстокого слідства (деякі в'язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато оббрехало себе, не витримавши знущань), М. Сороку засуджують до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.
1954 року — Сорока, перебуваючи у Степлагу, брав участь у Кенгірському повстанні політв'язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану».
Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в'язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв'язнів радянських концтаборів. Помер Михайло Сорока у Мордовії 17 червня 1971, на 34-му році ув'язнення.
З 60-ти прожитих літ Михайло Сорока був ув'язнений 34 роки.
За останньої Незалежності України прах Михайла Сороки перепоховали з Мордовії в Україну, у Львові на Личаківському цвинтарі.
ІА "Вголос": НОВИНИ