Про це 29 грудня 2013 року під час свого виступу на львівському Майдані сказала народний депутат України від ВО "Свобода", відомий мовознавець Ірина Фаріон, інформує прес-служба Львівської обласної організації ВО.
«Там ми оголосимо лауреатів цьогорічної премії ім. С. Бандери, там ми започаткуємо премію для студентства. Ніхто, ніколи не відверне нас від наших провідників»,– наголосила націоналістка.
Народний депутат зазначила: «Ми не піднялися тоді, коли нам плюнули в душу, – гарячого липня 2012 року, коли ухвалювали закон Ківалова-Колесніченка. Ми не піднялись тоді, коли виривали сторінки із нашої історії табачники, ми не піднялись тоді, коли скасовували звання Героїв для наших провідників Бандери і Шухевича. Ми піднялися лише тоді, коли дістали по голові, дістали арматурним гумовим міліційним кийком 30 листопада 2013 р. Це свідчить, що дорога до визволення довга, бо похитнулася система наших пріоритетів. Бо якщо звучить гасло, що права людини це передусім, а правом нації – зневажено, то ця нація приречена на постійне змагання з українофобією і кримінальною ордою. Неможливо захистити права людей, коли зневажено право нації, право українця бути господарем на своїй Богом даній землі».
Звертаючись до львів’ян, Ірина Фаріон підкреслила: «Українська нація створилася не в 2004 році, як звучало у виступах із цієї сцени. Перший її найвищий лет у своєму націєцентричному усвідомленні був під час національно-визвольної революції на чолі з Богданом Хмельницьким. Де-факто ця революція закінчилася поразкою, але вона породила форму Української держави, що називалася Гетьманатом. Як можна говорити про народження нації в третьому тисячолітті, коли вона сягає у сиву давнину. Коли ми стоїмо на плечах наших славних предків, починаючи від Запорізької Січі і закінчуючи двадцятилітнім змаганням УПА. Те, що зараз відбувається на майданах, не народження чогось нового – це утвердження українського духу, його розпросторення на всі терени України. Це кузня кожного українця як людини, що одержима передусім не правами людини, а правом нації.
Ми з вами в Києві звели не матеріальні барикади - це барикади духу. Наше тривале стояння на майданах, і наша боротьба у різних формах – це насправді спосіб усвідомити долю України, як щось особистісне, як власницьке, обов’язково з духовним пріоритетом. Не випадково усі наші віча розпочинаються з української молитви. Життя нашої держави стоїть на двох китах: перший – це сила закону, яка на жаль не працює. Другий – сила нашої культури. Наша культура впакована у її величність мову, вона в нас одна – українська. Берімо нашу культуру, нашу історію, нашу мову на озброєння, бо вони є тим Франковим духом, що тіло рве до бою. Ми прокричали на весь світ, що ми унікальні, що ми самобутні, що ми самодостатні, що інтегруючись, ми ніколи не втратимо своєї серцевини, а завжди зостанемося з власною метою - українською».
ІА "Вголос": НОВИНИ