«Сказати «трагедія» – це не сказати нічого», «ми втратили все», «завдяки Захарченку моя сім’я не побачила війни», «мій герой, мій батя», «осиротіли ми»…Так донеччани пояснювали журналістам, що для них означає смерть ватажка.
«Я хочу до цього падлюки звернутися, - каже на відео донеччанка середніх літ. - Він дуже хотів, щоб наші діти в підвалах сиділи, щоб не ходили в школу і дитячі садочки. А наш Захарченко, Захарушка, зробив все для дітей. А ця тварюка, падло, що для дітей зробив?..Хто ти для нас такий, «президент миру»? Але ми взялися в руки і завтра-післязавтра тисячі наших діточок підуть в ряди захищати нашу республіку. Те, що задумав Захарушка, ми виконаємо, всю його любов пронесемо, і дітям розкажемо, що ти для нас зробив. Що ж ти робиш з нами, тварь?! Будь ти проклятий, Порошенко!».
У цій ситуації напрошується аналогія з подіями у Чехословаччині під час Другої світової війни. Як сьогодні Путін захопив Крим і частину Донбасу, так і Гітлер у вересні 1938-го загарбав чеську Судетську область. Як ерефія роками знищувала українськість на українському Донбасі, так і Гітлер заздалегідь формував собі «співвітчизників» у сусідній країні.
У 1938-му, пронацистська Судетська німецька партія зорганізувала масштабні заворушення у прикордонних Німеччиною районах Чехословаччини і попросила допомоги у Третього Рейху. Після цього Гітлер послав німецьку армію «визволяти» «прищемлених побратимів».
Парадокс у тому, що судети не були власне німцями. Як етнічна група вони сформувалися не у Пруссії, а в іншому культурному і політичному світі – в імперії Габсбургів. Розмовляли вони діалектом, значно віддаленим від німецької.
Разом з тим, варто звернути увагу на умови, в яких німецька меншина проживала у Чехословаччині. Вони мали свої школи, вищі навчальні заклади, пресу, представництво в парламенті і навіть свої лікарні. Чехословацька влада завжди йшла на поступки меншині – забезпечувала широке представництво у Національних зборах, розширювала права місцевого самоврядування і навіть дозволяла провадити свою національну політику. Історики зазначають, що тоді чехи і словаки у своїй Чехословаччині фактично були людьми «другого сорту», адже будь-який німець вважав за норму звертатися до представників влади німецькою і вимагати від них відповіді тією ж мовою.
Із 1933-го в Чехословаччині діяв «Німецький патріотичний фронт», основною вимогою якого була автономія Судет у складі Чехословаччини. У 1934-му там відбувся перший масовий мітинг, у якому взяло участь близько 20 тисяч судетських німців. Ще через три роки почалися масові безлади в Судетській області, організовані нацистами.
Тодішні гаранти недоторканності Чехословаччини – Франція та Британія вирішили не встрявати в конфлікт і спробували розв’язати його «мирно» - за Мюнхенською угодою віддали Судетську область Гітлерові.
Самі судети, роками топлені у німецькій античехословацькій пропаганді, зустрічали «визволителів» зі сльозами щастя і букетами квітів.
Нічого вам не нагадує такий розвиток подій?
На щастя, повернути свої території Чехословаччині таки вдалося – після краху гітлерівської Німеччини у 1945-му. І тоді ж, аби убезпечитись від подальших проблем із цим регіоном, влада держави вчинила зі зрадниками досить жорстко - усіх судетських німців позбавили громадянства, їхню власність конфіскували, а самих вислали в закритих вагонах на «вєлікую родіну».
Донбас Україна, звісно, поверне. Інше питання – коли? Але вже сьогодні перед нами стоїть надважливе питання: що з ним робити? Що робити із мільйонами «насєлєнія», яке квітами зустрічало убивць-«визволителів», а сьогодні проклинає державу, що поклала тисячі життів своїх вірних синів задля відновлення його ж свободи?
Коментарі для «Вголосу»
Людмила Филипович, доктор філософських наук, завідувач відділу філософії та історії релігії Інституту філософії ім. Сковороди НАНУ:
Я вважаю, що немає сенсу вкладати сили, гроші і час в те, щоб перебудовувати, змінювати свідомість того «насєлєнія». З мого погляду, це соціально відпрацьований матеріал. Краще ці зусилля вкласти в нове покоління, навчаючи його в нових українських школах, західних університетах, формуючи у них патріотичну і професійну позицію. Абсолютно безперспективна справа щось на щось змінювати. Тим більше, людей, які живуть давнім совковим уявленням про щастя – ковбаса за 2.20, хліб по 16 копійок. Це вже позавчорашній день. Можливо, це у стосунку до жителів Донбасу і жорстко, але ті здорові сили, які там залишились і свідомо ставляться до свого життя, нехай вибираються звідти. От погано було українцям наприкінці 19 століття проживати на території західної України, як вони не любили свою неньку, але взяли і забралися до Канади. А там блискуче влаштувалися і продовжили своє українське життя. Для мене Донбас – мертвий регіон. В абсолютно усіх позиціях: і в соціальному, і в економічному, і в духовному плані.
«Якби це населення повернулося в Україну – це була б п’ята колона, постійний супротив, партизанська війна, постійне невдоволення»
Якби це населення повернулося в Україну – це була б п’ята колона, постійний супротив, партизанська війна, постійне невдоволення. Навіщо це молодій державі? Воно відтягає величезну кількість зусиль. Так, зараз мені заперечать, що це певна сегрегація, дискримінація, переслідування…але, на мою думку, кожна людина має нести відповідальність за свій вибір. Вони зробили вибір.
Близько двох мільйонів людей звідти вже виїхали – ті, які не погоджуються з нинішніми умовами проживання там. Вони зараз розкидані по всій Україні. А решта? Ну то мусять понести покарання за свій вибір. Вам хотілося Росії? Нате вам Росію.
«На початку 20 століття це були повністю українські регіони, а потім відбулося заміщення - силова міграція, насадження чужих, абсолютно непритаманних тому регіону традицій»
Їхню свідомість не зміниш, бо спричинена вона багатьма факторами. Основний, звичайно, ідеологічний вплив Росії на цей регіон, зокрема формування якоїсь «окремішності». Ви ж пам’ятаєте, що «Донбас кормит всю Украину», що у нього особлива «месіанська» роль. Це промивка мізків, яку здійснювали там протягом дуже тривалого часу. Всі українські сили звідти вижили, всі українські церкви відправили у ГУЛАГи. На початку 20 століття це були повністю українські регіони, а потім відбулося заміщення - силова міграція, насадження чужих, абсолютно непритаманних тому регіону традицій. От і виростили такого монстра у вигляді совкового чи надсовкового особливого конгломерату людей, які уявили про себе неймовірні речі.
«Їм подобається сидіти по підвалах в МГБ - то хай сидять. Але не за рахунок життів українців»
Якщо вони не погоджуються із Захарченком, нехай думають, як розвивати політичну структуру свого суспільства, які партії там засновувати, як добиватися свободи. Їм подобається сидіти по підвалах в МГБ - то хай сидять. Але не за рахунок життів тих українців, яких загинуло вже біля 20 тисяч. От скажіть мені, чого повинен хлопець із Верховини захищати свободу хлопця з Донбасу? Абсолютно не повинен.
Будемо молитися, щоб це «насєлєніє» не повернулося до України. Нехай це буде якась перехідна зона на найближчі 30-40 років. Бо молоде покоління, яке там виховане, зараз на Захарченка молиться, як в Союзі молилися на Маркса, Енгельса і Леніна. Вивітрити і викинути це з голови тих молодих людей вже неможливо. Вони будуть рости, жити з тим і народжувати дітей.
Сергій Дацюк, філософ:
Теза про те, що «Донбас годує всю Україну» - це наслідок не стільки російської, скільки ще радянської схеми. Так, на Донбасі добувають важливі для економіки України вугілля і метал. Але зараз процес зупинено. Зараз вони не годують Україну. І всі ми бачимо, що Україна без Донбасу чудово обходиться.
Уже сьогодні це «насєлєніє» - загроза для Української Держави. Якщо вони таки повернуться, то має пройти процес розслідування і санітарний період. Люди мають розібратися, з ким вони діють і кого вони підтримують. По обидва боки кордону. Допоки там, на Донбасі, є російська пропаганда, ця загроза існуватиме.
Потрібно буде цю територію вивести в окремий автономний статус, хоча б на 5 років, допоки російська пропаганда не буде там знищена. Чітко треба на цьому наголосити: або ви входите в Україну і позбуваєтеся роспропаганди, або виїжджаєте на територію РФ, якщо вона вам так подобається. На території України російської пропаганди існувати не може.
Андрій Холявка, історик, політичний аналітик:
Жителі Донбасу відрізняються від решти країни структурою соціального характеру. Філософ і психоаналітик Еріх Фромм розробляв теорію соціального характеру, суть якої у тому, що великі групи людей, які живуть поряд і займаються подібною діяльністю, з часом набувають характерних спільних рис у сприйнятті світу, самооцінці і зовнішніх реакціях.
Якщо говорити про Донбас, то, за типологією Фромма, типовий тамтешній житель має яскраво виражений авторитарний характер.
Основні риси цього характеру – любов до сили і така ж зневага до слабкості. Авторитарні люди розуміють і зважають тільки на силу. Якщо ж влада не проявляє до них належної брутальності, то таку владу вони відмовляються визнавати. Такі люди просто закохані в чобіт, який їх копає.
Без розуміння цього ми ніколи не знайдемо відповіді, що робити з Донбасом.
Їм притаманна також авторитарна агресія – навик колективно ненавидіти тих, на кого вкаже начальство, стільки, скільки буде потрібно начальству, і за першим свистком переносити свою ненависть на новий об’єкт. Коли у свій час Салтиков-Щедрін описав персонажа, що «по повеленію начальства познал істєннаго Бога», він описав саме авторитарну людину.
Такі люди потребують чітких директив зверху та обов’язкових животворних копняків. Тільки в такому випадку вони відчувають, що все нормально, що світ рухається в правильному напрямку, їх тривожність зникає і вони беруться до конструктивної діяльності. «Б’йот, значіт любіт» – каже дуже показова євразійська народна мудрість.
«Вони давно мріяли про чобіт, про колючий дріт, про картки на харчі, про комендантську годину, про приниження, катування і масові розстріли»
Влада кривавих упирів, яка зараз є в цих бандитських утвореннях, діє терором і брутальним насиллям, але саме це й викликає у частини тамтешнього населення непідробні сльози радості і задоволення. Вони давно мріяли про чобіт, про колючий дріт, про картки на харчі, про комендантську годину, про приниження, катування і масові розстріли. Тепер їхні вологі фантазії стали реальністю. Якщо люди просто не мислять себе без начальства, яке дає по писку, то рано чи пізно їх відвідає Санта з автоматом і таки вдовольнить їх бажання.
Носії авторитарного характеру підсвідомо жадають, аби їм жорстко вказували на їхнє місце у світі. Коли ж вони відчувають ввічливе ставлення інтелігентної влади, то таку владу вони сприймають як слабаків і лохів, і, відповідно, роблять те, що їм заманеться, творячи хаос чи підпалюючи власну хату.
Перша причина формування цього авторитарного характеру у народу Донбасу - етнокультурний бекграунд. Відсоток носіїв євразійської політичної культури там доволі великий. Другою причиною є сама організація великої індустрії – коли величезні маси пролетаріату повністю залежні від начальників і директорів, привчені думати і діяти за звуком гудка.
«Якщо б Київ один раз просто дав по «кумполу» – донецьким авторитаріям відразу було б зрозуміло, хто в хаті господар, що дозволено, а що – ні»
Проблема України в тому, що Київ не враховував соціальний характер Донбасу, завжди поводив себе з Донбасом занадто ввічливо і м’яко, а це тільки підштовхувало носіїв авторитарного характеру на різного роду виходки. Якщо б Київ один раз просто дав по «кумполу», - то донецьким авторитаріям відразу було б зрозуміло, хто в хаті господар, що дозволено, а що - ні. Натомість, не отримуючи належних, гаряче очікуваних копняків, у цього населення росло і зміцнювалося відчуття, що влада в Києві якась «несправжня». Що «царь нє настаящій». От, врешті, і сталося те, що сталося.
Тому, ми мусимо усвідомити: лише самим добрим словом ми не те, що не наведемо лад на визволеному Донбасі, ми ризикуємо через якийсь знову отримати величезну загрозу українській державності.
Україна зобов’язана взірцево покарати тих, хто чинив злочини, тих, хто взяв в руки зброю, і тих, хто до того закликав. Якщо винні в достатньо масовій кількості не будуть показово покарані, це буде сприйнято як слабкість, а значить – повториться знову.
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ