[media=133451,133452]
Меморіальну дошку встановили з ініціативи Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова, за сприяння Дрогобицької міської організація ВО «Свобода» (керівник Олег Хрущ).
На пам’ятній дошці встановлено напис: «У цьому будинку 3-го липня 1941 р. за керівництва Голови Проводу ОУН Дрогобиччини Василя Николяка-«Клена» відбулися народні збори Дрогобича, які прийняли Акт проголошення самостійності України 30 червня 1941 р».
Керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова Олег Баган зазначає, що таке ідейно-історичне означення певного місця на карті Дрогобича має подвійне культурне і національне звучання. По-перше, дрогобицька громада отримала важливу історичну відомість про державотворення на Дрогобиччині в дуже драматичний період Другої світової війни. Оскільки, про народні збори в колишньому Народному домі знали лише фахівці-історики і окремі краєзнавці. Громада міста в основному знала про велелюдне віче біля церкви Св. Юра 6-го липня 1941 р. і ця подія щорічно урочисто відзначається. Але визначальна подія була саме 3-го липня, коли обласне керівництво ОУН зібрало представників усіх політичних, громадських, культурно-просвітніх організацій міста і офіційно проголосило Акт 30 червня про відновлену державність України. Збори одностайно Акт підтримали. І тоді, власне, було прийнято рішення провести масове віче біля церкви Св. Юра.
По-друге, жителі Дрогобича більше знатимуть ім’я Василя Николяка (1912-1944) – визначного націоналіста краю, Голови Проводу ОУН Дрогобиччини, героя УПА. Постать є цікава і значуща для історії краю. Народився Василь Николяк у с.Гаї Нижні (присілок Бійничі) на Дрогобиччині. Здобув фах м’ясника у Дрогобичі. Є неперевірені усні відомості, що він навчався у гімназії, і в університеті за кордоном, став правником. На початку 1930-х рр. брав активну участь у діяльності «Просвіти», молодіжної організації «Сокіл». Згодом переїхав до Львова, де за завданням ОУН працював серед робітництва, спрямовуючи його класову боротьбу в національне річище, що було дуже важливо для послаблення впливів КПЗУ. Так, націоналісти створили робітниче товариство «Сила» (1936-1938) під орудою відомого діяча ОУН Юліяна Петречка із Самбірщини. Наприклад, однією з акцій «Сили» був розгром редакції газети профашистського Фронту національної єдності «Українські вісті» і побиття провідника Фронту національної єдності Дмитра Паліїва, за що Ю.Петречко потрапив до тюрми. Це було важливо, бо фашисти постійно критикували політику ОУН, тобто били у спину націоналістичному рухові.
Василь Николяк
У 1935 р. В.Николяк був засуджений за приналежність до ОУН і перебував у в’язниці до 1939 р. (точно встановити де саме – не вдалося). Відомо, що він співпрацював у 1930-і рр. із видатним діячем ОУН Мирославом Турашем (1910-1939) – провідником ОУН Дрогобицького повіту, згодом Стрийської округи, Провідником Крайової Екзекутиви ОУН Західної України у 1939 р. Власне, позиція М.Тураша як Провідника ЗУЗ була тоді визначальною для долі ОУН, оскільки в Організації почався відомий розкол на «мельниківців» і «бандерівців», тож дрогобичанин, підтримавши лінію С.Бандери, великою мірою визначив історію України. За це він і поплатився життям, виданий «мельниківцями», коли переходив кордон у Чехословаччині.
З початком 2-ї Світової війни В.Николяк опинився на Лемківщині, де в підпільних структурах ОУН проходив вишкіл військового, організаційного, ідеологічного планів. Тоді ОУН підготувала спеціальні похідні групи, які за першої нагоди дисципліновано і сплановано мали вирушити на територію України, окуповану СРСР. Відтак у червні 1941 р. В.Николяк прибув на рідну Дрогобиччину. Тут мережа ОУН була дуже ослаблена через совєтські репресії. Головою Проводу ОУН Дрогобицької області став Андрій Шукатка-«Шрам» (1918-1942) – уродженець Сколівщини. Його заступником – В.Николяк; ідеологічним референтом був славний дрогобичанин Володимир Кобільник (1904-1945). Очевидно, рівень ідейно-політичної підготовки В.Николяка був високим, бо саме він став «публічним обличчям» ОУН на Дрогобиччині: виступав перед громадою, організовував різноманітні акції, офіційно оголошував рішення Проводу ОУН щодо поточних політичних подій. Так, саме В.Николяк був організатором масового похорону жертв большевицької катівні на вул.Стрийській.
Те, що збори громадськості Дрогобича, на яких був підтриманий Акт 30 червня, відбулися вже 3-го липня, тобто на 4-й день після історичної події, свідчить, що Провід ОУН Дрогобиччини діяв дуже впевнено, наполегливо і професійно. Наприклад, у Стрию подібні збори відбулися на два тижні пізніше. В.Николяк відкрив і проводив народні збори, виголосив велику промову про значення Акту відновлення української держави. Так само чільною людиною був В.Николяк і на мітингу 6-го липня біля церкви Св.Юра, де він зачитав текст Акту 30 червня, виголосив емоційну промову, забезпечував порядок і спокій на велелюдній акції. В усіх своїх діях В.Николяк проводив лінію вірності і підпорядкованості головному Проводові ОУН на чолі зі С.Бандерою, що було дуже важливо з огляду на складну суспільну ситуацію, потребу єдиного твердого керівництва.
Восени німецька влада провела масові арешти серед оунівців. В.Николяк уникнув арешту. Згодом, у 1942 р. він очолив обласний Провід ОУН Дрогобиччини, коли А.Шукатка-«Шрам» вирушив на Чернігівщину в складі похідної групи ОУН, де й, очевидно, загинув (достовірних відомостей про нього немає).
Протягом 1942-1944 рр. В.Николяк діяв у глибокому підпіллі й історикові В.Ханасові не вдалося зібрати якихось фактів про цю діяльність. Від 1943 р. він діяв під новим псевдом «Морський». У липні 1944 р. одружився із Мирославою Сисак («Гайова») (1923-2007(?), яка була членкинею ОУН, закінчила медичний інститут, стала стрільцем сотні УПА. Власне, тоді на заклик ОУН В.Николяк сформував свою сотню. Діяв у районі с.Недільне (Старосамбірщина), можливо, брав участь в організації охорони Великого Збору УГВР у липні 1944 р.
У серпні сотня УПА «Морського» (В.Николяка) вступила у бій з передовими відділами Червоної Армії на Турківщині, була оточена. Щоб уникнути полону, В.Николяк, з яким воювала і його дружина Мирослава, вирішив прийняти смерть разом із нею: спочатку він вистрелив своїй дружині в голову, потім убив себе. Трагічно, але дружина Мирослава вижила, її після бою з іншими пораненими відвезли до Дрогобича. Після одужання Мирославу засудили і заслали в концтабори, де вона пробула 20 років (від 1946-го до 1966-го). Надалі проживала у Стрию.
Вартує відзначити, що подібних прикладів, як у Дрогобичі, є багато по всій Галичині: люди знають і пам’ятають місця, де 1941 р. відбувалися масові віча на честь Акту 30 червня, але не пам’ятають, в яких будинках перед тим відбувалися міські громадські збори, які урочисто приймали цей Акт. Тож ініціатива Центру Донцова і дрогобицького осередку ВО «Свобода» започаткувала добру напрямну з відновлення історичної пам’яті в масштабах цілого краю.
ІА "Вголос": НОВИНИ