«Ознайомившись із особистістю Блаженного священномученика Еміліяна Ковча я був приголомшений, - каже Володимир Кожан. - Це ж як треба любити Бога і людей, щоби не шкодуючи віддати за це своє життя. Він воістину святий. Аналізуючи його постать я ще і ще раз переконуюся, скільки нам треба ще вчитися, щоби стати жертовними та моральними. Коли до мене звернулися за допомогою, ні на мить не завагався. Свою історію ми просто зобов'язані вивчати щоденно, щомиті. Бо саме вона ідентифікує нашу націю та народ», - наголосив депутат обласної ради.
У 1999 році Єврейська рада України присвоїла о.Еміліяну звання «Праведник України», а через два роки, під час приїзду до Львова, Папа Іван Павла ІІ проголосив о.Еміліяна Ковча Блаженним священномучеником. Прах священномученика перевезено до Перемишлян.
Пермишлянська земля гідно шанує свого пароха. Його іменем названо храм у центрі міста, а нещодавно на високому державному та церковному рівнях було вшановано 65 річницю з дня смерті душпастиря. Одним з основних ініціаторів виступила місцева района державна адміністрація, головою якої є Олег Паска.
«Я хочу, щоб ми зрозуміли, наскільки величезною є ця постать не лише в нашій історії, - наголошує Олег Паска. - Ми зобов'язані зробити все можливе, аби презентувати світові цього визначного Українця. Тому окрім інших заходів ми маємо зробити все можливе, щоби документальний фільм про отця Еміліяна Ковча польською мовою було перекладено українською, а його демонстрація відбулася не лише на Львівському телебаченні, а й на усіх центральних каналах. Переконаний також, що моє звернення до депутатського корпусу обласної ради та голови Мирослава Сеника з пропозицією створити оргкомітет та спорудити у Перемишлянах пам'ятник о.Еміліяну, буде реалізовано. Бо ганебно, якщо такий постамент з’явиться в Польщі, а ми, українці, не спроможимося цього зробити.Отець Еміліян Ковч заслуговує на те, щоб бути належно вшанованим на рідній землі», - підкреслив голова Перемишлянської райдержадміністрації Олег Паска.
Нині о.Еміліяна Ковча шанують не лише в Україні. Він вже давно став «своїм» і для євреїв та поляків. І, здається, найудаліше його подвиг охарактеризував Блаженнійший Патріарх УГКЦ Кардинал Любомир Гузар: «Це син одного народу, що загинув на землі іншого народу, а відібрано йому життя, що хотів допомогти третьому народові. Це постать, котра об'єднує. Там, де святі вже немає кордонів».
Еміліян Ковч народився у с.Космач Косівського повіту у сім’ї священника. Успішно закінчив Львівську гімназію, а згодом і римську колегію Сергія і Вакха. Єрейські свячення о.Еміліян отримав з рук Владики Григорія Хомишина у 1911 році. Одразу ж розпочав душпастирську діяльність. Чотири роки перебував у Югославії, а у 1916 році повернувся в Галичину, працював на парохії Серники-Горішні. Згодом протягом трьох років отець був польовим духівником Української Галицької Армії. З 1922 і аж до арешту гестапо у 1942 році Еміліян Ковч – настоятель храму святого Миколая у м.Перемишляни. 1944 року душпастиря не стало. Він – жорстоко замордований у німецькому концтаборі «Майданек», що був розташований у Польщі.
За свідчень очевидців, о.Ковч був взірцевим душпастерем. Перебуваючи у Перемишлянах він постійно опікувася бідними та сиротами, брав активну участь у духовному й громадському житті, за що й був наділений загальною пошаною і симпатією парохіян. Під час другої світової війни о.Еміліян активно та безстрашно поставися до своїх священичих покликань. Він висвячував не лише українців, але й євреїв, переховував їхні сім’ї від смерті та фашистських переслідувань, за що був заарештований та піддавався поневірянням.
Будучи батьком шістьох дітей, о.Еміліян Ковч не переймався власною долею, а постійно та настирливо виконував душпастирський обов'язок у концтаборі, дбаючи про душі полонених, підтримуючи їх психологічно, готуючи до життя вічного. Зберігся лист з концтабору «Майданек» Блаженного Еміляна до своєї родини. Читаючи його, дивуєшся силі духу цієї людини, його жертовному служінню Господеві, безмежній любові до ближнього.
«Я розумію, що ви стараєтеся про моє визволення, - пише з концтабору о.Ковч – Але я прошу вас не робити нічого. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хото допоможе їм перейти ці страждання? Вони б пішли у вічність з усіма своїми гріхами й у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими головами, залишаючи свої гріхи позаду себе. І так вони переходять міст вічності.
Я дякую Богові за його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі є рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латиші та естонці. З усіх присутніх я є одиноким священником. Не можу навіть уявити собі, що було би тут без мене. Тут я бачу Бога, який однаковий до всіх незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви є різні, але у всіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі моляться…
Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, котрий Господь міг покласти на мою голову? Саме так. Дякую Богові тисячу разів на день за те, що він послав мене сюди. Я не прошу його нічого більше. Не турбуйтесь та не зневіряйтесь моєю участю. Натомність радійте зі мною. Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони ж є одинокими, хто потребує молитов… Нехай Господь помилує їх».
Цього року минає 65 років з часу смерті визначного духівника та 125 років з дня його народження. Рішенням сесії Львівської обласної ради 2009 рік визнано роком о.Еміліяна Ковча.
ІА "Вголос": НОВИНИ