Про Європейські ігри в Баку «Вголосу» розповів головний тренер збірної України з боксу Дмитро Сосновський.
Дмитре Дмитровичу, чи правда, що Баку «купається в золоті»?
Востаннє був у Баку 2011 року, коли там проходив чемпіонат світу. Відтоді столиця Азербайджану дуже змінилася. Ще чотири роки тому це було вбоге місто, яке населяли бідні люди, всюди була розруха. Тоді розбудова Баку тільки починалася, тому всюди кипіли будівельні роботи, багато було розритих місць, люди видавалися втомлені тим палючим сонцем, нещасними. Усе було не так. А тепер, погоджуюся з тобою, місто «купається в золоті». Всюди ідеальні дороги, багато зелені, квітів, гарні будинки. Прогрес очевидний. Причому місцеві кажуть, що такий поступ відбувся у всьому Азербайджані, а не тільки в Баку. Великі й маленькі міста розбудовують. Чотири роки тому на дорогах Баку були переважно старенькі, дешеві автомобілі: «Жигулі», «Волги», «Москвичі». А тепер дуже багато престижних іномарок, а «Жигулі» – велика рідкість, «Москвичів» узагалі немає. Помітно, що добробут людей в Азербайджані суттєво поліпшився, вони краще вдягнуті. Середня заробітна плата в цій країні – 400-500 доларів.
Ви були не на одній Олімпіаді. Інфраструктура на Олімпійських іграх та Європейських у Баку приблизно на одному рівні?
Так, безперечно. Олімпійське селище, харчування, палаци спорту – приблизно на одному рівні. Єдина відмінність – на Європейських іграх менше людей, ніж на Олімпіаді. А так усе те саме. Тепер Баку хоче прийняти Ісламські ігри, а 2022 року – Олімпіаду.
До речі, наступні Європейські ігри мала приймати Голландія, але від цієї затії там вирішили відмовитися, бо дуже дорого…
Справді, це проблема, адже йдеться про величезні затрати. Президент Азербайджану Ільхам Алієв любить свій народ, спорт. Він дуже часто відвідував турнір, а коли були фінали, то постійно перебував змаганнях за участю земляків, усіх переможців з Азербайджану нагороджував особисто. Як нам розповідали, на відкритті будинків національних федерацій різних видів спорту Алієв був присутній. Можливо, є сенс проводити Європейські ігри тільки в Азербайджані, адже ця країна має можливість витрачати на це гроші.
Як ви оціните результат своєї команди?
Дуже радий, що українські спортсмени, не тільки боксери, так вдало виступили й довели, що в нас спортивна держава, спортивна нація. Усі в Баку були дуже дружними, підтримували одне одного, вболівали, переживали. Це тішить. Перед від’їздом у Баку я сказав хлопцям, що ми їдемо на війну, вирушаємо прославляти свою Батьківщину. І я радий, що в Баку побачив команду, а не набір індивідуальностей. І, що головне, на ринзі вони були воїнами, показали хороший бокс, із характером. Результатом я задоволений, п’ять медалей – непоганий показник.
Як зустріли в Києві? Це правда, що без ложки дьогтю не обійшлося?
Так, не обійшлося. Спершу все було дуже гарно. В аеропорту нас зустрічав міністр спорту Ігор Жданов, президент НОКУ Сергій Бубка, керівники спортивних товариств, профспілок, тренери, було багато журналістів. Увечері була неофіційна зустріч на олімпійській базі в Кончі-Заспі. Не було жодних запрошень, могли прийти на цю зустріч усі любителі спорту. Тому прийшло чимало людей, десь 300 осіб. Мені сподобалася ця зустріч. Я вже хотів їхати додому у Львів, але змушений був залишитися, оскільки наступного дня мала відбутися зустріч із Президентом України Петром Порошенком. Але на саму зустріч мені та ще деяким наставникам через незрозумілі причини не вдалося потрапити.
Я зустрічався із трьома останніми президентами України, завжди все відбувалося нормально. Ми, наставники, виконуємо свою роботу і не напрошуємося до високих чинів на прийом. Звісно, коли відбуваються такі зустрічі – це приємно, адже розумієш, що твоя робота непоміченою не залишилася, але ніколи туди не напрошуємося. А тут нас не пустили на зустріч із Порошенком буквально на порозі. Хтось викреслив 18 запрошених зі списку, причому ніхто нічого не пояснив. Не говорю про себе, але прикро, що так зневажили заслужених наставників, які прославляють Україну у всьому світі.
На Європейських іграх у Баку прапор України піднімали 46 разів (стільки нагород здобули наші спортсмени) і вісім разів лунав гімн України. Це немало для одного турніру. Серед тих, кого не пустили на зустріч із Порошенком, були наставники із Луганська, Донецька, які тепер дуже успішно працюють на благо України. Так ось, наставниця із Луганська, підопічні якої вибороли 7,5 кілограма «медального металу», в автобусі сказала: «Усе зрозуміло. Кого не пускати до Президента? Луганськ, Донецьк». Я спробував пом’якшити її враження, сказав, що не пустили і мене, львів’янина. А так було прикро це чути, усі кажуть про єднання країни, той же Президент про це говорить. Ось так і злять людей, через таке може бути розбрат. Хотів би подивитися в очі Петрові Порошенку, за якого голосував. Він із трибун повторює, що це його країна, його сім’я, його люди. Хіба можна так ставитися до своїх людей? Такої охорони не було в жодного іншого президента, до того ж Януковича ми проходили, показуючи тільки паспорт. А тут – списки, ніхто нічого не пояснює, не вникає. Щиро кажучи, ось цим вони нас принизили.
Олег Петренко, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ