Нещодавно політичні партії України представили власні списки кандидатів у депутати. Серед них є артисти, так звані нові обличчя, старі політики та доволі одіозні особи. ІА «Вголос» запитало у політологів Олеся Донія, Василя Мокана, Юлії Соловйової, Андрія Міщенка, Юрія Романенка та Ігора Когута: чому списки мають саме такий вигляд, як себе, імовірно, проявлять шоумени та недосвідчені політики і які ризики cупроводжують дострокові вибори до Верховної Ради України.
Чому, на вашу думку, партійні списки різних політсил виглядають саме так?
Для початку варто сказати, що списки кандидатів ще не оприлюднено, цього часто не розуміє суспільство. Згідно із законом, до 10-го червня мали відбутись з’їзди, на яких мали бути затверджені ці списки. Натомість партії показали лише верхівки своїх списків. Це при тому, що списки насправді є дуже великі, у них можуть бути до 250-ти осіб. Тут виникає питання: якщо не оприлюднили списки, то вони досі формуються? Як бути із законом? Чому показують лише частину списків, якщо подадуть їх повністю? Очевидно, що це дає всім партіям люфт для кулуарної діяльності, і вони оприлюднили лиш ті частини, які затвердили піар-технологи.
Перший тренд - це запит на щось нове. Цим шляхом пішла партія «Слуга народу», яка у перелік не поставили жодного відверто проросійського кандидата, так само, як і жодного українського націоналіста. Тут є представники, які раніше були в команді Порошенка, Саакашвілі чи тих, хто відверто виступав проти Майдану. От їх усіх і можна поєднати у складі команди «нового». Чого нового – ніхто не знає, тому невідомо, кого ми ще знайдемо у списку цієї партії. Інакше кажучи, це зібрання хороших організаторів, не законотворців.
Таким же шляхом пішла партія «Голос». Там є люди, які критикували Порошенка, і є й такі, що його підтримували. Умовно нові обличчя, за якими є менший слід їхньої діяльності, який можна трактувати по-різному. Також «Голос», незважаючи на рейтинги, може мати проблеми з електоратом, якщо вибори відбудуться у липні, коли роз’їжджаються студенти. У жовтні такої проблеми б не було.
Решта політсил пішли більш традиційним шляхом. Вони існували вже як партії, тому зобов’язані орієнтуватись, окрім виборців, на внутрішньопартійну бюрократію. Тому зрозуміло, що у їхніх списках багато людей, які пов’язані з партією.
Тому наразі лише дві фракції забезпечили собі місце в уряді – це «Слуга народу» та «Опозиційна платформа». Решта буде залежати від дати виборів.
Зараз усі партії намагаються реагувати на запити суспільства під час формування партійних списків, тому уникають одіозних і скандальних осіб. Загалом ці списки можна охарактеризувати як продуктивні, не беручи до уваги списки деяких відверто проросійських політсил. Я вважаю, що до підбору як мінімум перших двох десятків партії підходили дуже ретельно, і ті люди, які представлені у списках лідерів, є відносно пристойними. Проте є один підводний камінь, а саме мажоритарники. Тут є більша сфера відповідальності, бо саме на мажоритарних округах намагались «пролізти» у рейтингові партії дуже одіозні корупційні особи. Вони пропонують і фінансові ресурси, і різноманітні впливи, тому саме мажоритарні округи зараз є загрозою потрапляння у парламент не зовсім добросовісних людей.
Юлія Соловйова:
Єдине, що я вважаю негативним у формуванні цих списків – це те, що багато чинних народних депутатів знову опинились у перших десятках чи двадцятках цих списків. Я вважаю, що після президентських виборів, коли в суспільства є запит на оновлення влади (обрання Зеленського це показало), політичні партії мали б це врахувати. Також часто депутати від різних старих політичних сил з’являються у списках нових партій і це подається під маркою ребрендингу, хоча ми розуміємо, що це одні й ті ж самі люди.
Позитивна тенденція полягає в тому, що є все-таки молоді незаангажовані обличчя, хоча, на жаль, вони переважно не на перших місцях. Я вважаю, що вони більше для відводу очей, ніж для реальних змін складу парламенту.
Андрій Міщенко:
Я вважаю, що найкращою новиною українського політикуму за останні роки є об’єднання в одній партії усіх націоналістичних та правоцентристських рухів. Кожна права сила чи партія має власне коло прихильників та якісних людей, відповідно, коли такі люди об’єднуються, виникає добра синергія. Ця енергетика дає сили для того, щоб, по-перше, зайти в парламент, а по-друге, щоб створити силу правого спрямування, яка зможе впливати на політичні процеси в Україні. Україна має величезні виклики, серед яких війна з Росією і позиціонування себе у світі. На мою думку, якби націоналістичні сили мали повноту влади, то вони могли б створити передумови перемоги у війні та укріплення позицій України у світі. Кожен із людей, які йдуть у списку «Свободи», звісно, мають багато своїх прихильників. Проте цього було б не досить, щоб пройти в парламент, тому об’єднання є дуже розумним рішенням.
Представники шоу-бізнесу в політиці – норма чи провал?
Ігор Когут:
Артисти в політиці не є новим явищем ні для України, ні для світу, тому не варто робити з цього грандіозну подію. Це, перш за все, стосується того суспільства, де популізм взяв гору над політикою. Таке навряд чи сталось би, наприклад, у Німеччині, але коміки обирались на високі посади в Ісландії. Відповідно, політичні середовища намагаються отримати додаткові двигуни у власному просуванні завдяки упізнаваним обличчям, від чого часто страждає якість.
Юлія Соловйова:
Така кількість артистів серед кандидатів у депутати, на мою думку, зумовлена терміновістю виборчих кампаній. Це люди, яких знає народ, і їм легше перемогти на мажоритарних округах сталих олігархів, які роками займали певні позиції. Молодим політикам дуже важко з першого разу «посунути» таких людей. А шоумени вже себе «зробили», їхні обличчя впізнають, їх знає населення України. Тому цей етап боротьби впізнаваності проходить дуже швидко.
Не можна поділяти людей в уряді за категоріями їхніх професій. Головна мета, яка має вести людину до влади, – це бажання вдало і кваліфіковано виконувати доручення виборців, а не просто сидіти в Раді «для галочки» чи для власних бізнес-інтересів.
У партій «Слуга народу» та «Голос» є дуже багато представників шоу-бізнесу, президентом став комік, а Поплавський взагалі очолив Аграрну партію. Це говорить лише про те, що це є політичним ходом для популяризації власної партії. Це – можливість залучення для підтримки партії сотень, тисяч і навіть мільйонів людей (як вийшло із Зеленським), які раніше політику ігнорували взагалі. Якщо артист виконує функцію політичної мобілізації виборців, то він виконує всі свої функції.
Важко сказати, як вони себе проявлять у політиці. Зараз ми спостерігаємо, як Володимир Зеленський перекваліфіковується із коміка у президента, роблячи перші свої кроки у політиці. Невідомо, яким буде Притула в політиці, якими будуть інші. Наприклад, Гаврилюк був успішним політиком? Він – герой Майдану, а в політиці від нього було мало ініціатив. Зрештою, він як політик, мабуть, кращий від багатьох. Він принаймні не нашкодив, а за сучасного стану речей це вже добре характеризує цю людину.
«Нові обличчя» – це брак досвіду чи надія на незаангажованість депутата?
Василь Мокан:
Чинна Верховна Рада формувалась із 52% нових тоді політиків, проте, на жаль, якість українського парламентаризму не зросла
Усі політичні партії реагують на суспільний запит, який вже є сформованим. Цей запит має орієнтацію на нові обличчя і тут йдеться не про нових людей, а людей із новим баченням сучасної політики. Чинна Верховна Рада формувалась із 52% нових тоді політиків, проте, на жаль, якість українського парламентаризму не зросла. Залишились проблеми «кнопкодавства», поганої дисципліни, відвідуваності засідань і низки інших проблем.
Зараз я вважаю, що для роботи у раді не є необхідним досвід політичної діяльності. Люди, які є фахівцями у фінансах, антикорупційній діяльності чи правознавстві, необов’язково мають бути політиками, це діло «наживне». Політика – це, насамперед, вміння домовлятися, і якщо ти не маєш цього досвіду, то в партії завжди є досвідчені люди, які мають професійні здібності до переговорів.
Я не сподівався, що після Майданного припливу громадських активістів і журналістів до Верховної Ради, які не мали жодного політичного досвіду чи досвіду роботи в парламенті, таке знову повториться. Вигляд списку найрейтинговішої політичної сили «Слуга народу» свідчить про те, що приплив нових недосвідчених у парламентській роботі кадрів буде дуже великий. Це, з одного боку, дає шанс, що ці люди не мають досвіду корупції, але, з іншого боку, це дуже велика слабкість з погляду компетенції. Найкраще, коли ці речі є збалансованими і в політику приходять нові обличчя, які вже мають досвід громадської діяльності.
Юлія Соловйова:
Я побачила у цих списках дуже багато депутатів місцевих рад, обласних рад, депутатів громад, а це вже досвід. Якби усі наші депутати мали досвід роботи у місцевих радах різного рівня, це вже було б дуже добре. Саме на місцях людина себе проявляє, і стає зрозуміло, чи може вона відстоювати інтереси виборців. Ми трішки забули, що саме це і є основним обов’язком будь-якого депутата. Розумні, хороші, досвідчені люди, які не задіяні в корупції, які є поза схемами і в них горять очі, дійсно хочуть щось змінювати. Я вважаю, що молоді треба давати шанс. Людина, яка пройшла шлях депутата місцевої ради чи громадського активіста, вже має розуміння того, як формується бюджет і як треба писати закони. Навчитись можна будь-чому, головне мати бажання.
ІА "Вголос": НОВИНИ