Наскільки актуальною та перспективною нині є ця ідея та хто з українських політиків зацікавлений у розвитку цього геополітичного союзу, з’ясовував кореспондент «Вголосу».
В електронній петиції, зареєстрованій 2 червня, Порошенка закликають підтримати створення Балто-Чорноморської конфедерації держав Литви, Польщі, Грузії, Молдови, України, Латвії, Естонії, Чехії, Словаччини та Угорщини на офіційному рівні. До того ж зробити такий намір офіційною, публічною стратегічною метою України. Однак чи через непоінформованість, чи не повне розуміння, що це і для чого потрібне, українці надто мляво голосують за петицію.
Що стоїть за Балто-Чорноморським союзом?
Провідний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Волович пише, що перші спроби розробки Балто-Чорноморської геополітичної концепції здійснили ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть українські політичні та громадські діячі Юліан Бачинський, Микола Міхновський, Степан Рудницький. За часів УНР голова Центральної Ради Михайло Грушевський виклав ідею створення Балто-Чорноморського альянсу у своїй праці «Орієнтація чорноморська». Згодом ідеолог українського націоналізму Юрій Липа створив геополітичну «Чорноморську доктрину», в якій вказував на історичну спільність народів, що населяють узбережжя Балтійського й Чорного морів. Юрій Липа схилявся до створення Балто-Чорноморської федерації у складі України, Польщі, Литви та Білорусі.
Упродовж усіх цих років так чи інакше тема «Міжмор’я» звучала на політичній арені. Значний внесок у розробку проекту Балто-Чорноморського союзу (БЧС) зробили польські політики й урядовці. 2015 року ідея створення Балто-Чорноморського альянсу набула нового звучання після того, як новообраний президент Польщі Анджей Дуда неодноразово заявляв, що має намір запропонувати главам держав Центрально-Східної Європи створити «партнерський альянс держав» від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів. Напередодні інавгурації 6 серпня 2015-го він висловився за створення Балто-Чорноморського альянсу держав у складі Польщі, України, Білорусі, Латвії, Литви, Естонії, Молдови, Угорщини, Румунії, Болгарії, Словаччини, Чехії та шести країн колишньої Югославії.
Власне, Дуда продовжив справу, яку розпочав президент Польщі Лех Качинський, який незадовго до своєї загибелі в авіакатастрофі під Смоленськом пропонував провести міжнародну конференцію про «Міжмор’я», зважаючи на зміни в Україні, пов’язані з Помаранчевою революцією 2004 року. Загалом, на думку польської партії «Право і справедливість» та її прибічників, до якої входить й Анджей Дуда, результати Нормандського саміту в червні 2014 року, а також перші та другі мінські домовленості показали основні риси такої стратегії «геополітичного компромісу» між Берліном, Парижем та Москвою за рахунок України. Нині президент Польщі Анджей Дуда намагається реалізувати давню ідею про створення Балто-Чорноморського альянсу в умовах, коли агресія Росії проти України показала всю неспроможність сучасної системи європейської безпеки, попри наявність НАТО, ОБСЄ, ООН та ЄС, в умовах, коли США й Велика Британія не виконали своїх зобов’язань щодо захисту суверенітету України відповідно до Будапештського меморандуму 1994 року і жодна із західноєвропейських держав не має наміру зупиняти силовими методами російську військову агресію проти України.
«Зволікання Заходу з прийняттям України в ЄС та НАТО вимагає від нашої країни пошуку союзників для захисту своєї незалежності й суверенітету від російської агресії. Такими потенційними союзниками є передусім Польща, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Молдова і Грузія, які, як й Україна, не раз ставали жертвами імперської політики царської, радянської та путінської Росії», – каже науковець.
Чи є нині перспективи Балто-Чорноморського союзу?
Які ж нині перспективи цієї конфедерації, зважаючи на російську агресію, фактичний провал мінських домовленостей, коли Україна опинилася сам на сам з ворогом? Військовий експерт Інституту Євроатлантичного співробітництва Ігор Козій у коментарі «Вголосу» наголосив: петицію до Президента однозначно слід підписати, адже ця тема з’явилася не просто так. «Її викликала недовіра країн, які пережили тоталітаризм, комуністичне та соціалістичне минуле і зрозуміли, що, опинившись у лаві демократії ЄС, вони побачили інший відтінок, який існує там через вплив Російської Федерації. Остання проводила серйозну роботу й у Франції, і в Іспанії, Італії, Німеччині. Я маю на увазі Саркозі, Шредера, Берлусконі. І це навіть за наявності санкцій, які є. Це все довело, що Європа, на жаль, не настільки об’єднана в межах Європейського Союзу і НАТО є більш перспективним з погляду захисту національних інтересів. Але й тут є прогалини, які викликало те, що фактично США втратили своє лідерство. Чи свідомо це зроблено, чи ні, складно сказати, як і те, чи тут є вплив російських спецслужб. Хоча добре, що парламентська сила, я маю на увазі Сенат, Конгрес США, демонструють серйозну потужну підтримку Україні. На жаль, ми не бачимо того, що очікували від інституту президентства США. Хоча ми добре пам’ятаємо, що підписи під Будапештським меморандумом стоять саме США, Великобританії та інших країн, яких нині навіть ганебно назвати гарантами.
Тому й виникла через цю недовіру необхідність створення такого союзу, який би дозволив цим посткомуністичним країнам спільно розвиватися, вибудовувати економіку, разом пробувати не просто протистояти агресії з боку Російської Федерації, а посилювати свою економічну, інформаційну безпеку. До речі, цей союз був би корисним з того погляду, що міг би захистити стару Європу, стару демократію, які втратили вже свою орієнтацію і почали рухатися в абсолютно незрозумілому напрямку. І це виклик для суспільства, для європейської спільноти загалом. Саме тоді, можливо, Західна Європа зрозуміє, що таке «шредерщина», «саркозівщина», «берлусконщина» та інші ганебні явища, які призводять до руйнації Європи й демократії», – каже Ігор Козій.
Аналітик-стажер Free Voice Information Analysis Center А. Наськін пише, що війна в Україні та Сирії, ескалація карабахського конфлікту, проблема мігрантів і тероризм продемонстрували всьому світові безпорадність Брюсселя у вирішенні цих питань та нездатність міжнародних організацій, як-от ООН чи ОБСЄ, протидіяти викликам часу. Країни Балто-Чорноморського регіону, які виконують роль енергетичного транзитера між Росією та Заходом, мають повне право диктувати свої умови і бути суб’єктом, а не об’єктом політичної гри ЄС і РФ. На геополітичній карті Європи Балто-Чорноморська вісь є величезним простором від Скандинавії до Туреччини. Водночас проект «Міжмор’я» цілком може знайти собі союзників у вигляді США, Канади та Великобританії, які будуть зацікавлені в такій альтернативній силі в Європі, що буде стримувати як Росію, так і Німеччину. На сьогодні вже можемо чітко побачити вісь «Польща – Литва – Україна», партнерами якої виступають Латвія, Естонія, Грузія і Туреччина. Українське питання тут якраз займає центральне місце, оскільки без нашої країни такий союз неможливий, але поки що Україна сама більше потребує допомоги, ніж може дати цьому проекту.
Чи є в Україні політсили, зацікавлені в розвитку цього союзу?
Ігор Козій вважає, що перед тим як красуватися зовні, треба навести лад всередині. «Насправді це виклик для суспільства сьогодні. Чи зможемо ми у своєму домі відмовитися від цього олігархату, який панує при владі, пробує диктувати, як суспільству нормально розвиватися? Пробує в основу будь-якого законопроекту вставити свої економічні інтереси, а не інтереси народу і держави? Чи є в нас бажання протистояти застарілими технологіям, поглядам, які домінують? Чи зможемо ми довести свою гідність, створивши цей союз, – це питання. Але не все так погано. Є таки талановита молодь, яка прагне серйозних зрушень, змін, що повинні відбуватися в економіці держави, які стосуються європеїзації, лібералізації економічних процесів, розвитку загалом. Адже вже навіть ті ж країни-члени НАТО заявляють не про кількісний компонент присутності в Європі, а якісний компонент присутності Збройних сил. Це нові підходи до зброї. Чи зможе наша влада це зрозуміти, коли вона ніяк не може відійти своїм розумом від старих технологій і танків, у той час, коли у світі вже давно є робототехніка і лазерна зброя? Питання технологій, трансформації суспільства, нових підходів до економіки вже давно назріли. На жаль, старий корупційний формат досі домінує і йому потрібно ламати хребет», – каже Ігор Козій.
Військовий експерт погоджується, що в передвиборчих програмах українського політикуму Балто-Чорноморський союз навіть не згадували. Єдиною силою, яка відстоювала ці зміни в геополітичному напрямку, була ВО «Свобода». У своїй передвиборчій програмі «свободівці» пропонували спрямувати зовнішньополітичні зусилля на побудову тісної політичної та економічної співдружності з природними союзниками – країнами Балто-Чорноморської геополітичної осі.
«Нині Україні потрібно зосередитися на серйозних речах, з економічного погляду нам доцільно було б подумати про реалізацію Балто-Чорноморського союзу. Однак для нас основний виклик – це виклик з погляду безпеки в державі, тому, на мою думку, НАТО повинно стати пріоритетом у цьому. На жаль, у програмі Президента я не бачив не те що розмов про Балто-Чорноморський союз, а й навіть того, що ми набудемо членство в НАТО під час його головування. Навіть члени коаліції не говорять про інтеграцію, вони кажуть про поглиблення співпраці, але тільки не про набуття членства в НАТО», – зазначає Ігор Козій.
Що це дасть Україні?
Олексій Волович вважає, що проект Балто-Чорноморського союзу міг би сприяти реалізації, зокрема, таких завдань, як нейтралізація спроби Росії розглядати пострадянські країни як сферу своїх особливих інтересів і відігравати месіанську роль у пострадянському просторі; протистояти намаганням законсервувати Східну Європу як традиційний сировинний придаток або ринок збуту продукції Західної Європи та Росії.
Ігор Козій переконаний, що потрібне хоча б створення єдиної транспортної системи з Балтійськими країнами, з якими навіть немає короткого сполучення. Так само і створення єдиних трубопровідних енергетичних систем. На думку певних експертів, такий союз мав би велику полiтичну вагу через своє географiчне положення, перекривши шлях з Європи вiд Балтiйського i Чорного морiв до Азiї. Загалом, за умови об’єднання 8 країн: України, Польщі, Румунiї, Угорщини, Словаччини, Бiлорусі, Хорватiї, Чехiї i, можливо, Молдови – сукупна кількість населення становила б майже 150 мiльйонiв осіб, що більше за населення Росiї. За рiвнем ВВП такий союз також став би на рiвнi РФ та Бразилiї – приблизно 2,3 трильйона доларiв проти 2,5 i 2,3 трлн.
«На жаль, нині внутрішня оболонка не дозволяє все це зробити, аби думати про розвиток. Згадаймо цю розпіарену агенцію інновацій Віктора Януковича, якою через Каськіва і його команду взагалі було дискредитовано новітні погляди, а інвестиції пішли в приватні кишені. Україну поставили в певну залежність від того ж Китаю. Це потрібно зрозуміти, перш за все суспільству, бо влада цього вже не здатна усвідомити. Суспільству потрібно щодня контролювати владу, бо буде те, що буде… кількість магазинів «Рошен» лише зростатиме, незрозумілі хлопці з російськими паспортами керуватимуть на українських підприємствах, потім їм дадуть українські паспорти і буде подвійне громадянства. Такі речі, на жаль, налаштовують не сприяти тому, хто повинен очолювати цей механізм змін, а навпаки…» – підсумував експерт Інституту Євроатлантичного співробітництва Ігор Козій.
Загалом гуртування України та інших країн у Балтійсько-Чорноморському регіоні в єдиний блок дозволило б захистити власні національні «Я» кожної з держав.
Олена Янковська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ