Проте зараз, не відчувши суттєвого покращення справ у країні, на яке вони так сподівалися, оптимістами залишаються далеко не всі.
Так, нові дані соціологічного дослідження Центру Разумкова засвідчили: кількість українців, які вважають, що справи в Україні розвиваються у неправильному напрямку, за пів року зросла у тричі – до 53% порівняно з 17% у вересні 2019 року. Також в українців суттєво знизилася довіра до Уряду – команді Гончарука довіряють лише 28 % опитаних.
Чому ж на стільки впав рейтинг довіри українців до влади? Чи знаємо ми, в якому напрямку рухається наша країна? Про це «Вголос» поцікавився у політтехнолога Андрія Золотарьова, політолога Валерія Димова, економіста Володимира Компанійця та дипломата, голови правління Міжнародного центру перспективних досліджень Василя Філіпчука.
Чому на стільки впав рейтинг довіри українців до влади?
Андрій Золотарьов:
Надвисокі очікування завжди обертаються дуже великим розчаруванням. Згадаймо 2005 рік, коли до влади прийшла помаранчева команда: не минуло й року, як ми отримали реванш «Партії регіонів», яка скористалася ситуацію. Тому цей рейтинг - це виклик команді Президента Зеленського, хоча його персональний рейтинг залишається доволі високим. Та й, власне, на його рейтингу все і тримається, бо рейтинг Кабміну та Ради просто покотився вниз. І це для влади дуже політично ризикована ситуація. Тому Президентові зараз вкрай необхідно продемонструвати якісь позитивні зрушення у країні. Якщо ж цього не буде, то ситуація із падінням рейтингу тільки набиратиме обертів.
При цьому варто зазначити, чому такі цифри: «посприяли» падінню рейтингу такі питання як, зокрема питання «війни та миру», адже українці вкладають різний сенс у врегулювання ситуації на Донбасі - одні бажають миру за будь-яких умов, інші – мир через перемогу у війні. По-друге, хоча й не відбулося суттєвого падіння рівня життя в Україні, але все ж українці очікували виконання обіцянок, зокрема щодо зниження тарифів. Також всі дуже добре пам’ятають слова Президента: «Весна прийде – саджати будемо». Натомість бачимо – пройшла вже і осінь, і зима, а нікого так і не посадили. З корупціонерами й надалі продовжується риболовля на телеканалі «Діскавері»: впіймали, показали, відпустили. А це дратує суспільство.
Валерій Димов:
Влада сама не знає, куди рухається країнаЯ вважаю, що це абсолютно прогнозовані цифри і був би дуже здивований, якби підтримка влади та оцінка того, куди і як рухається Україна, залишалася на рівні виборчих даних. Хоча таке катастрофічне падіння таки є похідною того, що ні Уряд, ні влада загалом, не знає, куди рухається. Бо, якщо проаналізувати економічні показники країни після приходу до влади Зеленського та нового Уряду, то в Україні відбулося падіння показників ВВП, зросла заборгованість щодо зарплат та знизились показники промислового виробництва. Загалом здобутків у країні де-факто не було, лише падіння.
Також суттєвим чинником є те, що чим вищий був рівень довіри до влади перед виборами та очікування від неї, тим більше люди вимагають від Президента виправдати ці очікування і відповідно часто розчаровуються. І якщо нашому Президентові зараз вдається перекласти відповідальність на Уряд, то поки саме Кабмін є цапом-відбувайлом.
Володимир Компанієць:
Парадокс: економічні показники в Україні значно гірші, ніж у Польщі, а зарплати в топчиновників уже значно вищіУкраїнці періодично змінюють владу з надією лише на одне – швидкі зміни в країні. Тим більше під час президентської кампанії 2019 року Зеленський весь час підігрівав ситуацію за всіма напрямами життєдіяльності країни. Але скоро буде рік його президентства, а люди бачать, що реальних суттєвих змін не відбулося. Як не було посадок, так і нема, Зеленський же особисто розповідав про масову корупцію в Укроборонпромі, а в результаті ніхто там досі й не покараний. Чинний Президент також обіцяв підвищити зарплати людям, а в результаті прості люди, як отримували фактично «рабські» зарплати, так і продовжують отримувати, а ось керівники державних підприємств/державних органів влади і справді отримали суттєве підвищення зарплат, які тепер перевищують зарплати в Польщі на аналогічних посадах. Тож виходить парадоксальна ситуація: економічні показники в Україні значно гірші, ніж у Польщі, а ось зарплати в топчиновників та деяких керівників державних підприємств уже значно вищі. Це тільки ще більше розлютило людей.
Тому безглузді заяви, невиконані обіцянки, скандали у владі та в її партії, усе це по краплі вбиває рейтинг чинної влади. Наприклад, Зеленський обіцяв, що нардепа Романа Іванісова позбавлять мандату та виключать із партії, якщо підтвердиться факт його засудження за зґвалтування. У результаті Іванісов спокійно ходить у Верховну Раду й заявляє, що й далі буде нардепом, незважаючи на те, що хтось каже. Або, навіть простий приклад про те, що Зеленський обіцяв щотижня звітувати про досягнення та плани у відеозверненнях, а в результаті ця проста обіцянка також не виконана. І таких невиконаних обіцянок у Зеленського вже десятки.
І якщо подивитись результати останніх соціологічних опитувань, то можна побачити, що люди хочуть найбільше те ж саме, що й рік тому: 50 % опитаних наприкінці січня заявили, що бажають змін. А 33 % заявили, що на цей момент відчувають розчарування.
То у якому напрямку рухається Україна?
Василь Філіпчук:
Ситуація в Україні покращиться лише в тому разі, якщо Президент зробить висновки з допущених помилок, перезавантажить урядову команду і почне робити швидкі кроки до врегулювання ситуації, тоді рівень його підтримки принаймні не знижуватиметься. Адже минулого року українці просто випромінювали оптимізм, сподівалися на зміну влади. Багато хто хотів позбутися Порошенка і отримати нового Президента, і саме це дозволяло людям побачити світло у кінці тунелю і вірити, що в Україні будуть зміни на краще. Але вже минуло 9 місяців з часу обрання нового Президента та пів року з часу функціонування нового Уряду, проте, на жаль, усі ці сподівання нашого суспільства поступово починають розвіюватися. Очікування від нової влади таки були надвисокі. До того ж чинний Президент займався експериментами з Урядом, а Кабмін на сьогодні не спроможний забезпечити ефективне управління країною і немає жодного стратегічного бачення щодо масштабних змін та реформ у країні. Також люди очікували, що Президентові вдасться швидко завершити війну на сході України. Тому зараз суспільство вимагає відповідей і результатів.
Валерій Димов:
На порядку денному України постане розвал більшості, а невдовзі і розпуск ПарламентуВідсутність відповідей на конкретні питання, зокрема на питання: «Куди потрібно йти і як?» на виборному етапі розколювало би електорат. А Зеленський просто конвертував антирейтинг минулої влади у свою підтримку, тому куди рухатися Україні він і сам не знає.
Але тут варто пам’ятати: якщо минулу Верховну Раду розпустили не у відповідності до Конституції, а тому, що до неї була недовіра, таким чином влада поклала в основу на майбутнє такий же рівень довіри до себе. Вона сама заклала не раціональні, а маніпулятивні показники, тому нехай не дивується, якщо спрацює правило: сієш вітер - пожинаєш бурю. Хоча, якщо рівень довіри до влади таки спуститься до катастрофічного рівня, на горі знайдуть крайніх: спочатку переформатують Уряд, зроблять винними міністрів, а потім ми побачимо взагалі відставку всього Кабміну. А згодом, якщо не знайдуть чергових «відбувайлів», постане питання і про розпуск Парламенту.
Алже Зеленський казав на початку каденції, що може розпустити Раду через рік, хоча зараз, коли бачить, що йому потрібні голоси, розуміє, що у наступній Верховній Раді він не отримає таку монобільшість. І багато депутатів з його фракції це також розуміють, тому шукатимуть можливості «вижити» у Раді – і звертатимуться до олігархів. Тож, думаю, розвал більшості, а невдовзі і розпуск Парламенту постане на порядку денному України, а опісля, можливо, український народ ставитиме питання і щодо долі чинного Президента.
Андрій Золотарьов:
Якщо говорити про те, чи може повторитися ситуація 2005 року із реваншем – скажу так: електоральний реванш неможливий зараз. Адже електорально той же Порошенко зі своєю «ЄС» підріс лише за рахунок «Голосу» Вакарчука, але суттєво підтримка екс-президента не виросла. Адже старим політикам не довіряють – і рейтинг персональний Зеленського, хоча і знизився, але тримається на доволі високих позначках через те, що інші політики в Україні, на думку громадян, ще гірші.
У якому напрямку, на вашу думку, мала б рухатися держава?
Андрій Золотарьов:
За таких умов, які є зараз, Україна буде просто країною-невдахою, країною 404Перш за все, якщо ми кажемо, що Україна – європейська країна, то потрібно змінювати не таблички назв вулиць, а якість доріг. Треба змінювати перш за все суспільні стосунки, якість життя у країні, зокрема, все це стосується освіти, охорони здоров’я, безпеки на дорозі тощо. Та й якщо в Україні підвищать зарплати до польського рівня, люди все одно виїжджатимуть з нашої країни. Бо за таких умов, які є зараз, Україна буде просто країною-невдахою, країною 404. Бо теперішній перебіг подій штовхає Україну саме в цей бік. А наша держава повинна стати країною-переможцем, а переможені - залишитися за її кордонами.
Тому, якщо ми хочемо створити конкурентоздатну країну, треба не вигадувати велосипед, а покращувати, як мінімум, економіку і суспільні відносини. Але перш за все – таки реанімувати економіку, бо така модель України, яку нам запропонували – модель аграрної України – ніколи успішною не буде. От минулий Президент казав про те, що в Україні – найсильніша армія у Європі. Та не може бути у найбільш корумпованій і бідній країні Європи найсильніша армія. Це нонсенс.
Володимир Компанієць:
Безумовно, частина українців може сказати, що за такий короткий час неможливо досягнути змін у країні, але це не так. Якщо подивитися, наприклад, на Вірменію, то можна побачити, що після приходу до влади Пашиняна економічні показники стрімко зростають, а корупція стрімко знижується, тобто люди відчувають кардинальні зміни в країні. І це те, чого зараз нема в Україні й чого очікують українці. Можна сказати навіть більше: у IV кварталі 2019 року Україна покаже п’ятнадцятиквартальний мінімум за показником приросту реального ВВП, а масова корупція на низовому рівні, як була, так і залишається.
Василь Філіпчук:
Україна у плані розвитку могла б взяти приклад з наших західних сусідів. От у тій же Польщі у 90-хх рр. буквально за два-три роки успішно реформували країну. Угорщина і Словенія також додали у розвитку, щоправда за рахунок членства в ЄС. Проте, якщо проаналізувати світові тенденції, то не так багато країн за 1-2 роки різко покращили ситуацію. Для цього, як свідчить досвід, потрібно 5-10 років, аби повністю змінити свою економіку, соціальні, економічні і політичні інституції. Як приклад - Південна Корея або Чилі. Хоча тут варто пам’ятати, що у нас інша ситуація і ми не можемо автоматично йти шляхом іншої держави. Все ж для того, аби повернути економічний ріст і відновити в українців впевненість у майбутньому країни, достатньо півроку – рік. Головне – бажання. При цьому варто врегулювати два основних питання: домогтися закінчення війни на Сході та відновити економічне зростання країни. Але це неможливо без підвищення рівня кваліфікації чинного Уряду. Бо ми корупцію так і не подолали, а тут ще й додалася проблема низької кваліфікації представників влади.
Марія Волошин, ІА «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ