Ми вчимо людей розуміти польську реальність, - історія створення першого україномовного телебачення в Польщі

Як подруги з Києва допомогли створити перше україномовне телебачення в Польщі – розповідь із перших вуст.

Історії відданості українців рідній землі навіть за тисячі кілометрів від дому вражають. Одні влаштовують мітинги, інші – збори допомоги співгромадянам, благодійні концерти тощо. Та зрештою чого тільки не роблять наші неймовірні люди!

Маргарита Степанюк, Ольга та Анастасія Глущенки – три подруги, яким довелося покинути домівки в Києві через війну. До початку повномасштабного вторгнення вони мали улюблені роботи й насичені подіями будні: Анастасія розвивала свою маркетингову агенцію, Ольга працювала SMM-менеджеркою, Маргарита – графічною дизайнеркою.

Зараз Ольга та Анастасія готують матеріали для TV Regio Україна – першого україномовного телеканалу в Польщі, а Маргарита монтує випуски та режисує ефіри. Подруги з допомогою мистецтва слова й пера допомагають українцям адаптуватися в новій країні та піклуються про те, щоб російське вторгнення не стало для іноземців чимось звичним.

Журналісти ІА «Вголос» поспілкувалися з українками та довідалися більше про телеканал та внесок киянок у його розвиток.

Засновник TV Regio Україна, як мені відомо, поляк з міста Познань. Як вам вдалося знайти одне одного? З чого розпочалася ваша співпраця?

Анастасія: Так, засновник поляк Пйотр Барельковський - дуже цікава особистість. Він, до речі, був помічником режисера фільму «Вогнем і мечем», який знімався в Україні у 1999 році. Пйотр розповідав, що його велика місія зараз – створити інформаційне поле для українців.

Пйотр Барельковський – засновник TV Regio Україна

Фото: Piotr Barelkowski/Facebook

Маргарита: А потім Пйотр сказав, що йому потрібна команда, і ми з Олею з радістю приєдналися. Нам облаштували студію в Познані, дали обладнання й гідну заробітну плату. Ось так почали співпрацювати. Спершу я зайнялась брендингом. Ми запропонували новий логотип, адже дуже хотілося зробити щось символічне.

Логотип телеканалу TV Regio Україна

Розкажіть, будь ласка, детальніше про сам телеканал. Про що розповідаєте? Яких гостей запрошуєте?

Ольга: Зараз у нас вже є 24 випуски, але починали з малого - запрошували знайомих, які вимушено переїхали з України. Вони розповідали свої історії. А згодом почали знаходити контакти керівників волонтерських центрів, різних експертів: психологів, юристів, викладачів мов. Також усі випуски зараз робимо з польськими субтитрами, адже ми шануємо мову країни, в якій перебуваємо і прагнемо бути цікавими зокрема й для поляків.

Анастасія: Об’єктивно спочатку в нас було завдання створити три рубрики: новини, українці в Польщі та інтерв’ю з експертами. Тепер ми також маємо інформативну рубрику, де даємо практичні поради, які допоможуть легалізуватися й адаптуватися в новій країні. Розповідаємо про все, що може знадобитися: починаючи тим, як оформити документи, отримати медичну допомогу, закінчуючи інформацією про те, чому в неділю у Польщі все зачинене і як з цим бути. Є випуск про те, як влаштувати дитину в дитячий садочок та багато іншого. Також з’являються нові ідеї. Плануємо додати цікаву рубрику про історію України. Ми вчимо людей розуміти польську реальність та пояснюємо, як у ній жити.

YouTube-канал TV Regio Україна

То чому ж у неділю всі заклади зачинені?

Маргарита: Тут на законодавчому рівні забороняється працювати в цей день тижня. Ми живемо в туристичному районі, тому хоча б один продуктовий магазин працює, а в інших місцях і того немає. Я якось запитала у Пйотра: «Чому тут усе зачинено в неділю? В Україні все по-іншому. Коли ви ходите по супермаркетах?» І він відповів, що 12 років тому в Польщі теж так було, але потім у людей змінилися пріоритети: «Ввечері треба бути з сім’єю, зранку – спокійно збиратися, а на вихідних відпочивати».

Де і коли можна переглядати ваші випуски?

Ольга: Наші випуски транслюються на регіональному телеканалі TV Regio о 21:00 протягом години у будні. Ми раді, що Міхал Нікарц, співвласник телеканалу, дає нам цей час, адже в Польщі значно більше людей дивляться телевізор, ніж в Україні. Відтак наші співгромадяни, які живуть у сім’ях поляків, можуть дізнаватися корисну інформацію. І також ми маємо наш YouTube-канал TV Regio Україна.

Які труднощі траплялися й трапляються досі на вашому шляху?

Маргарита: Іноді боги техніки воюють зі мною. У перший день перестала працювати камера, потім перегоріли лампи, ще були ситуації, коли зник звук у записах й ми знову перезнімали. Курйозних випадків вдосталь.

Ольга: Це точно. Одного разу нас ледь не заарештували. У Польщі не прийнято працювати допізна, а ми засиділися в студії до 22:00. Як виявилося, там з 21:00 вмикається автоматична сигналізація, тому коли ми виходили, спрацювала система охорони й приїхала поліція. Також траплялися непорозуміння через мовний бар’єр з нашим оператором Міхою, але тепер усе вирішилося: ми навчаємо його української, а він нас польської.

З ліва на право: Ольга, оператор Міха, Анастасія

Фото: приватний архів дівчат

Анастасія: Ще був кумедний випадок, коли ми домовилися знімати в Центрі захисту прав кобіт(жінок). Їдемо і бачимо, що навігатор веде нас до приватних будинків, але представниця центру попереджала, що вони знаходяться за містом. Дісталися до гарненького спального району, обійшли всі будинки, але не знайшли жодної обіцяної вивіски. Як виявилося, центр розташований у Варшаві, а ми знайшли таку ж адресу в м.Познань і поїхали туди. Цей випуск таки буде згодом, але тоді ми добряче посміялися.

Вимушений переїзд, мабуть, для всіх людей – сильний стрес. Тим паче коли мова йде про зміну не лише міста, а й країни. Як вам вдалося не тільки опанувати себе, а ще й набратися сил, щоб допомагати співгромадянам?

Ольга: Насправді цей телеканал дуже підіймає бойовий дух, адже ми розуміємо, що тут, у безпеці, робимо корисну справу для українців. Це наш внесок у перемогу.

Анастасія: У мене трохи інакше. Для мене цей телеканал про можливість підтримувати зв’язок з усіма й «будувати мости». Якось я брала інтерв’ю в дівчинки з аутизмом та її мами. І от остання розповідала про те, що дочка дуже довго навчалася читати і писати, але коли вона була в Дніпрі і чула вибухи – навіть забула як говорити. Проте зараз дівчинка відвідує спеціальну музичну школу для діток з особливими потребами тут, у Польщі, й навіть навчає своїх однолітків співати.

Також нещодавно я спілкувалася з представниками волонтерського штабу «Варто разом» і мені розповіли, як до них подзвонила полька, яка плакала. Вона побачила історію про молоду дівчину, яка захистила собою дитину від куль. Жінка просила, щоб їй привезли цю дівчину й дитину. Казала, що дасть їм житло, їжу і все необхідне. Коли ти слухаєш ці історії, то розумієш, що не сам у цій війні. Це дає сили.

Маргарита: Так. Поляки – неймовірні! У нас відчуття, наче ми приїхали до рідних і дуже близьких людей. І я згодна з Олею, завдяки роботі відчуваєш те, що приближуєш перемогу. Навіть не уявляю, ким би могла працювати зараз якби не тут. Хіба що в поліграфії розробляла б листівки з інформацією про те, як донатити на ЗСУ.

Війна змінила багато чого, але як писала Ліна Костенко: «Життя іде і все без коректур». Тож які у вас плани на майбутнє?

Маргарита: Перемога й повернення додому. От і все.

Ольга: Так, згодна. Але поки це повернення неможливе, буду намагатися жити й розвиватися. Використовувати всі можливості тут для того, щоб потім повернутися в Україну і бути ще більш корисною рідній землі.

Анастасія: Раніше я хотіла дуже багато подорожувати і навіть пожити певний час в Європі. І зараз ці бажання здійснилися, але розумію, наскільки хибними вони були. Немає гіднішої країни для українця, ніж Україна. Ми так багато всього недооцінювали раніше. Україна настільки швидка, динамічна, розвинена і відкрита до нового. Наші парки, музеї – витвори мистецтва, а таких місць безліч від Харкова до Львова. Європа чудова, Америка неймовірна, але повернемося додому і будемо робити те, що від нас потрібно.

Дійсно, в Україні прекрасним є все, але найкраще – люди, і це головний аргумент на користь нашої перемоги. Віддані, вдячні й готові завжди прийти на допомогу одне одному - саме такими є українці, й історія Анастасії, Ольги та Маргарити яскравий цьому приклад.