Їй легше забратися на високу гілку та спостерігати за тим, що відбувається внизу, при цьому, відмовляючи усім в допомозі.
На 27-му державному році життя ми все ще здатні проявити потенціал, проте часто спроби прорватися вперед сильно стримують фактори, котрі нівелюють здобутки ще на перших етапах. Наполовину з радістю додають й суму молоді науковці, котрі, розчарувавшись в українській науці, виводять вперед інші держави.
То як себе почуває наука в сучасній Україні? Чи можна назвати її притомною та конкурентно спроможною? Яка роль держави в розвитку нових технологій та де шукукати ту саму “білу пляму”, котру потрібно заповнити, щоб прорватися вперед?
ІА “Вголос” запитало про це в голови Міжнародного комітету при НАН України, академіка, доктора фізико-математичних наук Ярослава Яцківа.
То що сьогодні з наукою в Україні, які у нас сильні та слабкі сторони?
«Якщо на науку виділяється фінансування менше, ніж 0,7% ВВП, то вона не розвивається, а деградує»Стан науки в Україні плачевний тому, що при такому ставленні вищої влади до неї, яке ми маємо сьогодні, наука деградує з кожним роком. Зменшується кількість вчених. Якщо порівнювати з початком 90-х років, то кількість науковців скоротилося в три рази, така ж ситуація і з фінансуванням. Коли я працював в Міністерстві освіти й науки, то обсяг внесків був 1,2% від ВВП. Зараз на науку виділяється 0,2-0,3%. Давно відомо із наукознавства, що якщо на науку виділяється фінансування менше, ніж 0,7% ВВП, то вона не розвивається, а деградує.
Як саме розподіляють ці 0,2-0,3%?
Це треба питати в заступника міністра, але я б сказав, що переважна більшість цих грошей йде на фінансування Національних академій наук - аграрну, правову, медичну і так далі. Але і туди надходять дуже маленькі суми. Країни, які зрозуміли роль науки в розвитку економіки і держави, фінансують галузь до 3% ВВП - це такі гіганти, як Сінгапур, Японія, Ізраїль тощо. Вони усвідомили, що не можна користуватися чужими науковими доробками, треба мати власні, і тоді буде поштовх в розвитку високотехнологічної промисловості, можливість переходу на п'ятий уклад промисловості. А те, що Україна є переважно сировинною країною, не приведе її до розвитку економіки.
На жаль, майже не фінансується наука в університетах. Лише з цього року передбачена можливість, що вищі навчальні заклади матимуть певне фінансування на таку галузь. Це не нормально, що в університети не вкладали грошей досі, окрім Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Як в цілому недостатнє фінансування впливає на вищу освіту?
Якщо взяти статистику і подивитись, скільки в нас наплодилося різних економічних, юридичних і тому подібних університетів, то можна зробити висновок, що це біда. Це велика біда України, що ми створили стільки вищих навчальних закладів, які непотрібні. Є люди, котрі можуть працювати в освіті чи в науці, а є такі, які потрібні для технічних професій. Колись були професійні технічні коледжі, училища. Це дуже важливі фахи, зараз на будь-якому заводі чи установі важко знайти нормального токаря чи слюсаря, нема тих людей.
Як правильно реформувати освіту в університетах?
Тут непочатий край роботи. Є рада ректорів, які повинні подумати, що зробити. Є Закон “Про вищу освіту”, який взагалі не виконується. Університети України видають більше тисячі наукових видань, які непотрібні, це макулатура. Потрібно створювати гарні, високого рівня журнали, які читатимуть й за кордоном. Треба думати про підвищення кваліфікаційного рівня тих людей, які закінчують університети. Чого гріха таїти, у нас є десятки вищих закладів, куди люди йдуть, щоб просто купити диплом...
Яке місце в науці посідає Україна сьогодні?
Україна зберігає свої дві “фішки” в науці - це старі здобутки радянської школи і старше покоління, які мають світовий рейтинг. Якщо взяти кількість публікацій, які друкують в престижних журналах українські вчені і порівняти їх із зарубіжними, то ми попереду всієї планети. Ми відомі люди при такому низькому фінансування. Є ще наукові школи в Україні, які також займають передові позиції. Я представник астрономічної науки і можу сказати, що в галузі декаметрової радіоастрономії Україна ведуча країна, її ще не наздогнала жодна держава світу. У нас є гігантський радіотелескоп під Харковом, по всій країні збудовані ще за радянських часів елементи цього радіотелескопу, створена система “Уран”. Ось приклад, де ми ведемо вперед завдяки тому, що було зроблено колись.
Знову ж таки, я представник астрономічної науки, і в радянські часи ми створили найбільш високогірну обсерваторію при Ельбрусі з унікальним астрокліматом. Встановили там 2-метровий телескоп, котрий оснащений відповідною апаратурою. І зараз ми пожинаємо ці плоди, маючи можливість вести там спостереження. Але повторюю, всі великі інфраструктурні проекти були створені за радянських часів. В незалежній Україні майже жодного такого прикладу немає, окрім випадку, коли в Харківському фізико-технічному інституті було створено джерело нейтронів за спонсорські гроші інших держав світу.
Чому, порівняно із радянськими часами, рівень української науки так сильно впав? Тоді ми були першими ледь не у всьому, що сталося пізніше?
«Нещодавно я розглядав програми кандидатів в президенти України, вивчив 39 документів і лише в двох знайшов розуміння ролі науки»Спад повинен був бути, економіка України не перебудувалась на вищий уклад. Сучасна наукова сфера більш потужна, ніж та, яку б витримала наша економіка, а ми ще не дійшли до такого стану, щоб працювати на народне господарство світу, де є багато контрактів. Тут не можна робити революції, все має відбуватися поступово, крок за кроком, але ці кроки повинні бути. Ми всюди запізнюємося, і це одна з бід нашої держави. Некваліфікований вищий чиновницький апарат, який не розуміє роль освіти... Нещодавно я розглядав програми кандидатів в президенти України, вивчив 39 документів і лише в двох знайшов розуміння ролі науки...
Не новина, що вищі керівні посади в сфері науки займають професори дуже поважного віку. Чому молодих вчених немає при кермі?
Старші професори потрібні, вони повинні передати свій досвід молоді, але треба залишати перших на посаді консультантів. Не потрібно доручати їм керівні місця, треба робити так, як це практикують на Заході - у віці 65-70 років відправляти людину на поважну посаду консультанта. Якщо вона зможе ще працювати, то хай працює, але треба залучати молодь. На жаль, все менше й менше людей хочуть йти працювати в науку, навіть якщо вони талановиті. Всі йдуть в бізнес, економіку, державне управління і ми маємо зараз проблему, коли в Україні скоро не буде абітурієнтів на фізико-технічні та математичні спеціальності. Всі хочуть бут багатими бізнесменами.
Як ставитесь до того, що все більше молодих вчених виїжджають за кордон?
Ми маємо дуже талановиту молодь, яка справді працює не в Україні. Вона тільки й мріє, як би поїхати, знайти собі там місце, лишитися там на роботі... Знову ж таки з власного досвіду знаю: всі мої талановиті учні за кордоном. Так що маємо те, що маємо. Поки держава не подумала, як створити такі умови, щоб люди хотіли тут працювати, нічого у нас не буде.
Яку позицію мала б зайняти держава, щоб повернути талановитих вчених?
Перші кроки вже запропоновані. Наприклад, в НАН створені молодіжні лабораторії, де можна виграти зі своїм проектом мільйон гривень. Бо на зарплату, яку отримують науковці в Україні, ніхто нормальний не прийде. Тут треба було б подумати про спеціальні фонди, які б дали можливість на основі конкурсу фінансувати інтелектуалів. Успіхи у нас є, просто все хороше реалізується дуже повільно.
Як стимулювати молодь ставати науковцями?
Тут не треба відкривати Америку. Колись, коли ти йшов вчитися в інститут, були стимули йти навчатися на технічні спеціальності, там були вищі стипендії. Так, туди було складніше вступити, але той, хто хотів мати якісь гроші та гуртожиток, намагався це зробити. Треба дати молоді такий стимул, щоб вона розуміла, що отримає вигоду для себе. Такого зараз немає. І, на жаль, наразі не передбачається.
ІА "Вголос": НОВИНИ