У неділю, 28 лютого, на Львівщині (Підкамінська ОТГ), біля Меморіального пам’ятника загиблим у Гуті Пеняцькій, що встановлений на території колишнього села, спаленого фашистськими загарбниками цього дня 77 років тому, відбулися поминальні заходи із вшанування пам’яті жертв трагічних подій.
Розпочалась скорботна церемонія із Богослужінь за душі убієнних мешканців села Гута Пеняцька, які відслужив єпископ-помічник Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні Леон Малий спільно із ксьондзами Римо-Катольцької Церкви в Україні та місцевими священниками Української Греко-Католицької Церкви із сусідніх до Гути Пеняцької сіл.
Завершивши молитовну частину поминальної церемонії, єпископ Леон Малий у своїй проповіді наголосив на тому, що народи мають поєднатися і вибрати дорогу життя, і в цьому нехай допомагає нам Бог, який є Богом живих. «Бог піклується про життя, про людину. Бог є паном життя», – сказав владика Леон.
Після Богослужінь відбулося громадське віче, на якому виступили представники владних структур Польщі та України.
Як і в попередні роки під час поминальних заходів тут, польська сторона вчергове вдалася до звинувачення українців у трагедії, що сталася в Гуті Пеняцькій у часі Другої світової війни. Держсекретар канцелярії президента Республіка Польща Адам Квятковський зачитав послання від Президента Анджея Дуди, акцент якого був спрямований на те, що майже тисяча мешканців села Гута Пеняцька 28 лютого 1944 року були знищені українськими «жовнірами» під командою німців та українськими націоналістами, що це один із найжахливіших проявів (увага – авт.) волинської різні.
Тим часом, слухаючи черговий опус Дуди, присутній на поминальному заході бродівський історик, краєзнавець, письменник Дмитро Чобіт вигукнув: «Та то – неправда!». Але на його ремарку, окрім представників поліції діалогу, які відразу насторожили слух і – не більше, ніхто чомусь не відреагував – ні представники преси, ні представники громадськості – усі продовжували слухати.
Посадовиця високого рангу польського парламенту Малґожата Гошевська – віце-маршалок сейму Республіки Польща, у своїй промові наголосила, що Гута Пеняцька — це місце конкретного, кривавого злочину. Саме тут 77 років тому – 28 лютого 1944 року поліційні формування, які складались з українців і управлялись німцями, вбили понад вісімсот чоловік. «Гута Пеняцька — це символ смерті моїх співвітчизників, вбитих українськими інтегральними націоналістами на території південно-східних воєводств ІІ РП. Вона також є символом багатовікової (??? – авт.) присутності поляків на цій землі. Так, поляки були тут меншістю але численною меншістю і такою, що жила тут впродовж століть, вони не були окупантами чи колонізаторами (??? – авт.). Сьогодні в Україні використовують певне поняття щодо кримських татар, називаючи їх корінним населенням. Тут, в цьому закутку України, поляки також були корінним населенням (??? – авт.). І це не означає піддавання під сумнів територіальної цілісності нинішньої України — це заклик до справедливості і правди», – зазначила пані віце-маршалок польського сейму Малґожата Гошевська.
Проте, промови представників з української сторони, зокрема Львівської обласної влади, були надто примітивними та ні про що. Саме так оцінили їхні промови окремі присутні на вічу українці, зокрема голова Підкамінської ОТГ Богдан Бутинський, письменник Дмиро Чобіт та інші присутні. Першому заступникові голови Львівської ОДА Андрію Годикові, який підходив до мікрофона для виступу, депутат Львівської обласної ради Олег Панькевич привселюдно сказав: «Андрію, скажи правду!». Але Андрій Годик у своїй промові лишень апелював до того, що сотні людей Гути Пеняцької загинули у період боротьби між двома імперіями – радянською і німецькою, що наші країни (Польща та Україна – авт.) мають складну історію взаємовідносин, яку необхідно залишити для істориків, що ми повинні пам’ятати минуле і рухатися спільно у майбутнє, і т.п. і т.д.
Однак, що хотів донести до людей інший промовець від української сторони – перший заступник голови Львівської облради Євген Гірник, присутнім на вічу збагнути було важко. Тому його промову подаю дослівно: «Сьогодні ми вшановуємо пам’ять сотень невинних загиблих людей. Ідуть роки і сучасному поколінню важко уявити, що у 20-му столітті відбувалися такі жахіття. Це – важлива сторінка історії, це – лихо Другої світової війни, це – моторошна трагедія. Життя людини – це найвища цінність дарована Богом. Люди, які тут мешкали, працювали, любили, мріяли. Трагедія в Гуті Пеняцькій – це лихо, яке об’єднує наші народи проти зла війни, це – урок для примирення, щоби спільними зусиллями не допустити повторення в майбутньому. Світла пам’ять».
Також під час заходів щодо вшанування жертв загиблих людей в Гуті Пеняцькій в часі Другої світової війни, Дмитро Чобіт – письменник, історик, краєзнавець, головний редактор журналу «Пам’ятки України: національна спадщина», дарував багатьом присутнім свою об’ємну книгу «Загибель Гути Пеняцької 28 лютого 1944 року», в якій, більш ніж на 600 сторінках, розповідається про знищене німецькими загарбника село та про те, що українці жодного відношення до трагічної долі мешканців Гути Пеняцької не мають. Ця книга, як зазначає сам автор, написана на основі матеріалів з українських архівів та музеїв, раніш опублікованих історичних документів, свідчень польських та українських очевидців, мемуарів радянських партизанів і висвітлює передумови і причини трагедії галицького села Гута Пеняцька та перебіг подій, пов’язаних із його знищенням німецькими окупантами. У цій книзі детально, майже погодинно, відтворено основні події, які відбувалися у Гуті Пеняцькій в останні два дні її існування.
Того ж дня свій друкований фоліант Дмитро Чобіт подарував представникам Інституту пам’яті народової Республіки Польща, єпископу Леону Милому, місцевим сільським старостам для шкіл та бібліотек. Однак, пані голова польського товариства «Гута Пеняцька», Малґожата Госьньовська категорично відмовилася брати з рук Дмитра Чобота його книгу, шарахнувшись від неї, як кажуть галичани, наче дідько від ладану, заявивши, що не бере до рук таких книжок і не читає таких публікацій.
Завершилися поминальні заходи, покладанням квітів до кам’яного хреста Меморіалу жертвам села Гута Пеняька та запаленням лампадок – вогників пам’яті про людей, які загинули тут 77 років тому.
Михайло Шишка, журналіст.
Фото автора.
ІА "Вголос": НОВИНИ