21 листопада 2013 року розпочалася Революція Гідності. У цей день один малесенький допис у Facebook із закликом вийти на вулицю проти тогочасного режиму зібрав на майдані тисячі українців. Відтоді ми зрозуміли: соцмережі можуть бути не лише майданчиком для комунікації, а й справжнім рушієм для змін. Проте інколи й навпаки – вони здатні розкидати нас по різні боки барикад.
Чому соціальні мережі відіграють таку значну роль в розвитку українського громадянського суспільства, а також – у чому їхня небезпека, читайте у матеріалі ІА «Вголос».
Коли соцмережі нас згуртували
Під час Революції Гідності соцмережі справді стали чинником багатьох змін в українському суспільстві. З їхньою допомогою ми навчились чітко координувати свої дії, збирати медикаменти для активістів та блискавично поширювати потрібну нам інформацію.
Із початком війни саме завдяки соціальним мережам ми збирали кошти для українських військових, підтримували наших політв’язнів та привертали увагу світу до злочинів російських найманців під Іловайськом, у Волновасі та в Донецькому аеропорту.
У той же час популярність здобула й так звана громадянська журналістика та блогерство. Тепер, аби дізнатися якусь інформацію, нам достатньо просто прочитати стрічку у Facebook.
Лідерами думок стали не політики з телеекранів, а українські блогери, які в своїх «інтернет-щоденниках» почали ділитися новинами та висловлювати власну позицію щодо тих чи інших подій.
Онлайн-флешмоб як символ єдності
Ми «мобілізувались» до інформаційних військ та демонструємо свою єдність і зараз, вже на 8 році війни.
Зокрема, звернімо увагу на онлайн-флешмоб, який виник нещодавно на тлі ймовірного повномасштабного вторгнення російських військ на терени України. Так, у соцмережі Facebook українці масово почали встановлювати на аватарки рамки із синьо-жовтим прапором.
Віртуальну національну символіку прикріпили собі українські політики, громадські діячі та громадяни з усіх областей України. А це насамперед демонструє одне: ми згуртовані та єдині як у житті, так і в мережі. Незалежно від партій, політичних переконань та місця народження.
«В наш час сторінка у соціальній мережі стала фактично цифровим аватром людини 21 століття. Тож якщо у цифровому просторі українці масово декларують патріотизм та готовність захищати Батьківщину, хіба це не чудово?! Головне – не забувати, що світ віртуальний своєї природи не змінює і залишається віртуальним», – зазначає політолог за освітою та редактор ІА «Вголос» Євген Домашин.
Тож недооцінювати значення соціальних медіа у суспільно-політичному житті українців справді не варто. Передусім, вони мають консолідуючу роль. Друге, на що варто звернути увагу, – вони відображають те, що нас болить.
«Не варто недооцінювати значення соцмереж. Людська історія за останні 20 років стає все більше віртуальною, і ті чи інші тренди в інтернеті або масові флеш-моби в соціальних мережах є, за великим рахунком, цифровим відбитком того, що дійсно турбує суспільство. Це є частково відповіддю на запитання «Що його болить?» і, очевидно, явним мірилом того, що та чи інша подія викликала резонанс», – підкреслює він.
Соцмережі як дієвий інструмент впливу в руках ворога
Утім й надавати соцмережам надто великого значення теж не слід. В епоху інформаційної війни Росії проти України нам потрібно ставитись до будь-якої інформації дуже обережно. Адже у соцмереж є один великий мінус – там її досить складно перевірити.
«Заглиблюючись у споживання інформації з електронних ресурсів, треба втричі уважніше обирати джерела, аби не бути обманутими. Тим паче, не потрібно каталізувати поширення інформації, яка може піти на шкоду національній обороноздатності, а зокрема, й інформаційній», – зазначає ветеран російсько-української війни та депутат ЛМР Ігор Шолтис.
До прикладу, у соцмережах можна легко маніпулювати громадською думкою та поширювати фейкові новини. І цим вправно користується ворог, маючи власні бото-ферми, фабрики тролів та профінансовані кампанії з «розгону» тої чи іншої інформації серед української аудиторії.
Російські спеціальні інформаційні підрозділи навмисно запускають різноманітні фейкові новини. Зазвичай це робиться для того, аби розпалити в українському суспільстві ворожнечу, сформувати у нього якісь політичні розбіжності.
Нерідко брехню поширюють й українські, але не зовсім надійні агрегатори новин, метою яких є тільки заробіток. Усі ці видання мають кілька характерних рис: насамперед вони спеціалізуються на скандальних матеріалах, плітках та дешевих сенсаціях.
При цьому, якщо частина користувачів соцмереж таки відсортовує контент, що споживає, то інша частина – зовсім не усвідомлює, що той чи інший допис може бути брехнею, взятою із невідомого джерела.
Таким чином фейкова інформація поширюється і стає ідеальною «поживою» для російської пропаганди. Тож ми й самі, в тому числі, граємо ворогу на руку.
Як протистояти зараженню наших інформаційних каналів неякісним продуктом?
Найефективніший метод захисту від шкідливої інформації – критичне мислення, вміння ставити під сумнів не лише інформацію, що отримуєш, а й власні переконання.
Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ (англ. The International Federation of Library Associations and Institutions, IFLA) наводить правила, що можуть допомогти у критичному читанні новин як у соцережах, так і у інформаційному просторі загалом:
- Вивчайте джерело;
- Читайте новину повністю;
- Перевіряйте автора;
- Перевіряйте наявність посилань та джерел;
- Перевіряйте дату;
- Переконайтесь, чи інформація, подана в матеріалі, – не жарт;
- Оцінюйте неупереджено.
ІА "Вголос": НОВИНИ