Попри «успішні» реформи уряду, українці, які мали на батьківщині виробляти «реформований» внутрішній валовий продукт, масово їдуть за кордон й економічний рівень країни від цього аж ніяк не покращується. А ВВП є одним із найважливіших показників розвитку економіки та дозволяє оцінити загальний добробут нації.
До слова, ВВП за даними 2017 року в Україні становив 112,2 мільярда доларів, а ВВП на душу населення — 2,6 тисячі доларів.
ВВП на душу населення в Україні впродовж років
У той час, як у сусідній Польщі — 524,5 мільярда доларів, а на душу населення — 13,8 тисячі доларів. І це ще не найкращий показник як серед країн ЄС, так і серед країн СНД. А якщо говорити про економічних гігантів, то ВВП лише одного американського Нью-Йорка, у 15 разів більший, ніж ВВП України.
У Мінекономрозвитку передбачають: 2021 року зростання української економіки становитиме вже 4,1 %. Але у держбюджеті на 2018 рік ВРУ заклала прогноз зростання ВВП на рівні 3 %.
Натомість у МВФ зробили власні прогнози: за підсумками 2018 року ВВП на душу населення в Україні становитиме 2 820 доларів. Хоча середній показник у країнах, що розвиваються, цього року очікують у 5 490 доларів, в розвинених — 48 970 дол. Проте МВФ усе ж прогнозує Україні оптимістичне майбутнє: до 2023-го ВВП на душу населення в Україні може сягнути аж 4 220 доларів, тобто зросте практично на 50 %.
То ж від чого залежить показник зростання ВВП в Україні? Чому в інших європейських країнах він виглядає недосяжним для українців? Завдяки чому можна досягнути збільшення ВВП України вже у наступні роки? А може варто очікувати його зниження? Про це та інше «Вголос» питав у виконавчого директора Економічного дискусійного клубу Олега Пендзина та в економістів Олександра Охріменка і Бориса Кушнірука.
Які головні чинники впливають на формування ВВП України? Від чого залежить його ріст/падіння?
Олег Пендзин:
ВВП — це те, що створюють упродовж року у державі. Він визначає заможність країни. ВВП залежить від того, хто його створює, —торгівлі, виробництва, сфери послуг. І чим більше створюють внутрішнього валового продукту у країні, тим багатшим є її населення.
Якщо порівнювати ВВП на душу населення, то виходить, що найбагатші європейські країни, як-от Швейцарія, Австрія, мають близько 40...50 тисяч доларів в рік на душу населення (Україна за даними 2017 року — 2,6 тисячі доларів. — Ред.). Україна, на жаль, на сьогодні є найбіднішою країною на європейському континенті. Відверто кажучи, ми навіть бідніші зараз за Молдову. Тобто валовий внутрішній продукт на душу населення в Україні є менший, ніж у Молдові.
«Україна перетворилася у сировинний придаток для високорозвинених країн»
І те, що зараз відбувається у країні — низький ріст ВВП, низькі доходи населення — пов’язане з тим, що ми перетворилися у сировинний придаток для високорозвинених країн. Адже аграрні країни багатими не бувають. А лише ті, що виробляють кінцевий продукт. Бо ВВП — це те, що створюють упродовж року людськими руками. А у сировині частка людської праці є малою, у кінцевому ж продукті — висока. Тому, якщо ви виробляєте кінцевий продукт, у вас частка людської праці і, як наслідок, величина заробітної плати, вкладеної у цей продукт, є високою.
Борис Кушнірук:
Найбільш суттєвий фактор, який у нашій країні впливає на ВВП, — це ситуація з цінами на сировину на зовнішніх ринках. Якщо ціни на сировину зростають, тоді зростає й її експорт та кошти, які ми отримуємо. І навпаки. Є й інші фактори. Ми мали доволі значний експорт т. зв. інвестиційних товарів до Росії: труб, локомотивів, вагонів і турбін. Та кілька років тому у цій країні попит на інвестиційні товари з Україною «обвалився». І вже 2013 року більш ніж на третину впав експорт до Росії. Це теж впливало на падіння обсягів ВВП. І протягом наступних років експорт ще скорочувався.
Олександр Охріменко:
Дуже суттєво впливають на показник ВВП ті кошти, які наші заробітчани надсилають в Україну. У нас цьогоріч показник зростання ВВП становить 3 %. Якби не було цих грошей, це зростання було б на рівні 1...1,5 %. Тому на сьогодні так склалося, що гроші заробітчан «штовхають» ВВП. Також, якщо поглянути на структуру ВВП, то він зростає в Україні завдяки внутрішній торгівлі. Бо в енергетиці — колосальний провал, ця сфера «тягне» показники вниз. Також є великий провал у машинобудуванні. Й якби не було цих провалів, зростання показника ВВП становило б понад 5 %. Тому виходить, що заробітчани підтягують показник ВВП, а наша промисловість його обвалює. Дуже негативно впливає й явище монополізму. В енергетиці взагалі жах: високі тарифи, дуже низька якість електроенергії тощо. При цьому у нас імпорт переважає над експортом. Купуємо багато енергетики, імпортних автівок — і це також негативно впливає на показник ВВП.
Якщо порівнювати Україну з іншими пострадянськими країнами, у Білорусі, до прикладу, ВВП на душу населення минулоріч становив 5,7 тисяч доларів, у Польщі — взагалі 13,8 тисяч доларів. А в Україні — 2,6 тисячі доларів. Чому такі показники?
Борис Кушнірук:
Варто враховувати фактор глибокої девальвації гривні. Він зараз суттєво недооцінений. Крім цього, у нас значна частина економіки перебуває в тіні. Білорусь, яка довго отримувала від Росії нафту та газ за заниженими цінами, мала можливість свої кошти спрямовувати у розвиток промисловості.
Щодо Польщі, то у цій країні просто здійснили реформи. У них немає дискусій щодо ціни на енергоресурси тощо. І того, що у них забезпечувало приріст економіки, у нас не було. Також варто зазначити, що поляки — в ЄС і лише на розвиток дорожньої інфраструктури вони сукупно отримали понад 100 млрд доларів за відповідні роки. Відтак кошти, вкладені в інфраструктуру, дали приріст ВВП. Ці активи залишились у країні, що дозволило наростити ВВП.
Олександр Охріменко:
Звісно, було б добре, якби ми за показниками були десь на рівні Польщі. Але відрив нашого сусіди — доволі суттєвий. По-перше, ця країна — член ЄС. По-друге, у Польщі не було революцій. При цьому Польща як член ЄС дуже активно включилася у виробничу кооперацію Європи.
Росію, яка має великі запаси нафти та газу, певна річ, важко обігнати. Білорусь ми обігнали, якщо порахувати й узяти до уваги кількість авто на душу населення, депозити на душу населення та скільки українців їздять за кордон.
До прикладу, Туреччина не досягає показників Польщі, але сьогодні дуже багато виробничих потужностей цієї країни працюють на Європу. Й якщо Україна найбільше експортує продуктів харчування — 40 %, то експорт Туреччини (майже 50 %) — це продукція машинобудування. Причому, зазвичай, до Європи.
Хоча у нас також є успішні приклади таких виробничих кооперацій, але їх критично мало. До прикладу, в Україні 80 % сфери легкої промисловості працює на Європу. Дуже багато брендів одягу, відомих у світі, шиють в Україні. У нас виробництво продукції легкої промисловості, якщо говорити про 2013-й і 2018 рік, зросло майже у чотири рази. Але є одна проблема: частка легкої промисловості у ВВП України — менша за 2 %.
Олег Пендзин:
Якщо вже казати про те, що поляки мають 12,5 тисяч доларів на рік ВВП на душу населення, а українець має близько 2,6 тисячі доларів, це означає, що поляк має дохід практично у п’ять разів більший, ніж українець.
Що варто робити для того, аби цю ситуацію змінити?
Олег Пендзин:
Нам треба проводити таку промислову політику, яка б створювала в Україні робочі місця для висококваліфікованої робочої сили. Поки, на жаль, упродовж останніх чотирьох років влада не спромоглася створити у державі зрозумілу промислову політику. Немає навіть Програми розвитку промисловості України. Тому й у нас низький дохід на душу населення. Причому у країні величезна міграція висококваліфікованої робочої сили, адже для неї просто немає робочих місць. Щорічно країну покидає мільйон українців, котрі в інших країнах створюють ВВП. І за це повністю відповідальна влада.
«Весь світ сьогодні пішов шляхом економічного націоналізму і підтримав власного товаровиробника»
Бо, здебільшого, нормальні країни намагаються той продукт, який вони споживають самі, створювати на своїй території. Намагаються свій внутрішній ринок насичувати вітчизняними товарами. У нас були такі спроби, але дуже кволі. Хоча й готували проект Закону «Купуй українське, плати українцям». Але іноземні кредитори категорично не хочуть, щоб так було, бо тоді ми не пустимо їхні товари в Україну. Адже інтерес будь-якої країни — захопити сусідні ринки, заповнити їх високотехнологічною продукцією, а звідти брати сировину. А не ходити з простягнутою рукою за грошима та слухатися кредиторів, як це є в Україні. Тобто весь світ сьогодні пішов шляхом економічного націоналізму і підтримує лише власного товаровиробника.
Борис Кушнірук:
По-перше, потрібні реформи. Адже, чим менше корупції та чим привабливіші умови ведення бізнесу в Україні, тим більше у нього готові вкладати кошти. І у цьому випадку інвестиції формують попит на товари, і відповідно — можливості для розвитку.
Також необхідно «перевести» на ринкові рейки ситуацію з цінами на тарифи, зокрема на газ. Якби у нас, як в усьому світі, весь газ продавали за ринковими цінами, номінальний ВВП виріс би, а «живі» гроші можна було б роздати малозабезпеченим верствам населення. Вони б отримали значно більше, ніж зараз, коли гроші отримують у вигляді занижених цін на газ. А відтак спрямували б їх на придбання товарів і послуг. І таким чином країна зіграла б на підвищення ВВП.
Також фактор, який може суттєво вплинути на зростання ВВП, — велика приватизація. Адже в Україні дуже мало підприємств за часи незалежності продали за реальною конкурентною ціною. Тому, якщо у нас малу та середню приватизацію проводитимуть на реальних аукціонах і бізнес платитиме за них реальну ціну, то інвестуватиме у них кошти, щоби ці підприємства приносили прибуток. І це дуже важливий фактор, який міг би прискорити інвестиції та збільшити ВВП.
Ще один фактор — земельна реформа. У нас ціна оренди на землю в рази нижча, ніж мала б бути. Як тільки виросте ціна, відразу виникне попит на неї та зросте її вартість. Адже наші аграрні олігархи грають за рахунок масштабу. Чим більше у них обсяг земель, тим більше вони виграють, адже їм не потрібно інвестувати у цю землю. А коли земля й її оренда стане дорогою, то тримати таку велику кількість землі стане невигідно. Зараз же цих магнатів ми не стимулюємо до інвестицій у землю. А підвищення орендної плати змусить їх це робити, адже тільки за таких умов вони будуть конкурентними. А пересічний український селянин, котрий здає в оренду землю (і здає у кілька разів дешевше), отримав би у рази більшу орендну плату. І за ці кошти купував би товари. І це також стимулювало б зростання ВВП.
До цього всього проблемним в українській економіці при правлінні цього і попередніх урядів, є відсутність бачення, як ми хочемо вийти з сировинної залежності в економіці. Навіть якщо в Україні є цікаві наукові розробки, треба, аби було серійне виробництво продукції. А у нас цього немає. Навіть якщо науковці запропонують цікаву розробку, то її немає де реалізувати. Тільки продати за кордон. Що вони і роблять.
Тут варто згадати альтернативну енергетику. Можна налагодити, до прикладу, і виробництво електромобілів і забезпечити внутрішній попит на цю продукцію в Україні. І таких сфер у нашій країні може бути кілька. Це також може суттєво впливати на зростання ВВП в Україні. Варто лише змінити модель економіки.
Відповідно до базового сценарію прогнозу Мінекономрозвитку, схваленого Кабміном, зростання ВВП України 2019 року сповільниться до 3 % із прогнозованих 3,2 %. При цьому до 2020-го зростання української економіки прискориться до 3,8 %, а 2021 року становитиме вже 4,1 %. Це реалістичні прогнози?
Олег Пендзин:
Це дуже оптимістичний прогноз. І на такі прогнози досить сильно впливає оцінка ситуації на тих ринках, на які Україна постачає свої товари. Зараз на світових ринках сировина починає трохи дорожчати. І, в основному, ріст ВВП відбувається тому, що ціна на світових ринках на нашу продукцію росте.
Є надія й на те, що в Україні трохи зменшать частку тіньового ринку. Бо ми сьогодні маємо 36 % тіньового сектору. Загалом пояснити, звідки візьмуться додаткові доходи, аби збільшити ВВП, теоретично можливо. А наскільки це буде виправдано — зовсім інше питання. І залежить від політичної складової, зокрема, від виборів наступного року та складу Кабміну. На жаль, наступного року на нас очікують вибори, що не сприяє, аби в Україну приходили інвестори та створювали тут робочі місця. При цьому всьому ще й треба реформувати судову систему, захищати приватну власність. Адже з таким порядком, що є сьогодні, інвестор просто боїться приходити в Україну.
Якби у нас змінили промислову політику та підтримували національного виробника, яким був би ВВП на душу населення?
Олег Пендзин:
По-перше, однозначно більший. По-друге: якщо глянути на динаміку росту ВВП протягом минулого року, то в Україні він становить 2,8 %, у Польщі — 5,8 %. 2013-го ВВП України був близько 180 млрд доларів. 2017-го — 106 млрд доларів. А 2016-го — взагалі 92 млрд доларів. Тому у цьому плані Україна дуже сильно впала. І на тлі такого падіння ми з вами дораховуємо лише 2,8 % росту ВВП. Це падіння насамперед пов’язане з військовими діями на Сході України, з утратою територій, із тим, що основний промисловий центр країни був на Донбасі.
У нас реально обвалився фактичний обсяг високотехнологічної продукції, яку ми виробляємо. Бо частина аграрного експорту у структурі експорту України ніколи не перевищувала 25 %. А зараз становить 46 %. Так, ми втратили величезні ринки, територію, але війна — не виправдання. Ізраїль же розвивається, воюючи десятиліттями.
Олександр Охріменко:
Проблема — у відсутності стабільності, яка дуже важлива для розвитку бізнесу. Аби у нас зростав показник ВВП, треба, щоб у країні забезпечили кредитування бізнесу. А воно фактично не працює.
Борис Кушнірук:
Україні, аби за показниками досягнути рівня хоча б центральноєвропейських країн, потрібно, аби показник зростання ВВП упродовж наступного десятиліття становив щонайменше 5...7 % щороку. Це цілком реально, якщо буде політична воля влади.
ІА "Вголос": НОВИНИ