Нещодавно в МЗС анонсували зустріч Володимира Зеленського з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. З експрезидентом Порошенком відносини в Угорщини не склалися, тому перемогу Зеленського угорська влада сприйняла як надію на вирішення наявних конфліктів.
У вересні 2017 Верховна Рада ухвалила Закон «Про освіту», який угорський уряд назвав «напівфашистським». Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто тоді заявив, що Україна встромила Угорщині в спину ножа, і це, мовляв, ганебний вчинок для держави, яка прагне розвивати тісні відносини з Євросоюзом.
Наприкінці жовтня 2019, через два роки після ухвалення Закону «Про освіту», світова преса зарясніла заголовками про те, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан у травні, під час зустрічі з президентом США Дональдом Трампом, налаштовував останнього проти України – у критичний для неї час. Буцімто українська влада ухвалює напівфашистські рішення, які суперечать європейським цінностям. Тоді вже Трамп пригадав, що українці – «жахливі люди», які «намагалися повалити» його під час президентської кампанії 2016 року.
«Напівфашизм» по-українськи
«Ножем у спину» Угорщини стала сьома стаття закону, у якій значиться: «Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова. […]Особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини».
«Напівфашистський» закон передбачив навчання мовою національних меншин лише в дитячих садках і 1-4 класах школи, опісля – освіта має здобуватися державною мовою, тобто українською. Угорська влада забила на сполох: мовляв, цим законом Україна порушує права меншин та обмежує використання ними власної мови. Закон розкритикували як частину антиугорської кампанії, яка має на меті наступ на угорську мовно-культурну ідентичність. Одним словом – українці – фашисти, що здійснюють насильницьку українізацію. Їм не місце в демократичній Європі. Такою є позиція Угорщини.
Мова ультиматумів
Далекого 1991 тоді ще УРСР підписала з Угорщиною Договір про дружбу, згідно з яким українська сторона гарантує «свободу віровизнання та проведення релігійних обрядів національною мовою, а також освіту національною мовою».
Ігор Тишкевич з «Українського інституту майбутнього» зазначає, що помилкою нашої молодої дипломатії було те, що ми забули прописати, що гарантуємо саме релігійну освіту національною мовою.
Після здобуття незалежності Україна підписала новий договір з Угорщиною, у якому є стаття, відповідно до якої договір 1991 року залишається чинним. Формально Угорщина може апелювати до цього документа. Він же гарантує «освіту національною мовою».
До 2014 року Україна й Угорщина жили в мирі та спокої. Так тривало до анексії Криму. Тоді, навесні 2014, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив, що угорці Закарпаття (а їх 200 тисяч) мусять отримати право на подвійне громадянство та власну автономію. Це був перший прецедент часів незалежної України, який створив напруження у двосторонніх відносинах.
Тієї ж весни 2014 тодішній кандидат у президенти Петро Порошенко підписав декларацію з Товариством угорської культури Закарпаття, яка передбачала захист мовних прав угорської меншини в обмін на підтримку Порошенка на виборах.
У 2017 Верховна Рада ухвалила Закон «Про освіту». Попри те, що декларація з угорським Товариством мала символічний характер, офіційний Будапешт розпочав хвилю звинувачень у бік Києва та персонально Порошенка: «Ми так не домовлялися».
Далі ситуація перейшла в площину угорських погроз та ультиматумів. Мовляв, Україна має відкликати закон, інакше:
- Угорщина вимагатиме перегляду Угоди про асоціацію України з ЄС.
- Угорщина буде домагатися введення штрафних санкцій Євросоюзу проти України.
- Угорщина блокуватиме проведення засідань комісії Україна-НАТО.
- Угорщина буде звертатися до міжнародних інстанцій з метою оскарження закону, який порушує права нацменшин.
«Якщо Київ відкличе закон, Угорщина знову стане найбільш голосно висловлюватися на підтримку європейських і євроатлантичних прагнень України».
Угорщина тим часом продовжувала роздавати на Закарпатті угорські паспорти (подвійне громадянство в Україні заборонено). Аж поки у 2018 не вибухнув паспортний скандал: у мережі з’явилося відео, на якому видно, як у Береговому (Закарпаття) угорська сторона роздає українцям паспорти з вимогою приховувати акт набуття громадянства Угорщини від української влади. Скандал призвів до того, що Україна вислала угорського консула. Угорщина тоді не просто відмовилася визнати порушення Віденської конвенції про консульські зносини, а й продовжила заявляти про утиски та залякування угорської нацменшини й погрожувати блокуванням європейських і євроатлантичних прагнень України.
У квітні 2019 Верховна Рада ухвалила Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Угорщина продовжила погрози.
Реакція України
Угорські закиди щодо «напівфашистського» освітнього закону українська сторона вважає політизованими. Так, тодішній міністр освіти й науки Лілія Гриневич зазначила:
«Ми зі свого боку виконуємо зобов'язання, у той час як в Угорщини неймовірно політизована позиція... Угорщина неймовірно перекручує поточну ситуацію».
Українська сторона наголошує: закон спрямований на інтеграцію, а не на асиміляцію нацменшин. Інакше як меншини, зокрема угорці, можуть здобувати вищу освіту й працевлаштовуватися в Україні, якщо вони не володіють українською мовою?
Через критику закону Україна звернулася до Венеціанської комісії, яка, проаналізувавши документ, оприлюднила свій експертний висновок. Зокрема, у ньому йшлося про те, що «сприяння посиленню державної мови та її обов’язковість для всіх громадян є законною і навіть похвальною метою держави».
Комісія рекомендувала Україні законодавчо надати гарантії щодо освіти мовами меншин у ході консультацій із ними, подовжити перехідний період імплементації мовної статті до 2023 року (замість 2020, як було ухвалено законом), а також звільнити приватні школи від виконання мовних вимог.
14 лютого 2018 Кабмін схвалив законопроєкт, який передбачає подовження перехідного періоду імплементації 7-ої статті до 2023 року. Після ухвалення у 2017 закон пройшов ще три редакції. На черзі – вирішення питання з приватними школами та ухвалення закону про середню освіту.
До чого тут Тріанон?
Після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні було укладено Тріанонський договір (1920), за яким Угорщина втратила ⅔ своєї території та ½ населення. Коли до влади прийшли націонал-консерватори з «Фідес» (на чолі яких – прем’єр Орбан), в угорській конституції закріпили відповідальність держави за долю етнічних угорців, які проживають за кордоном. У результаті було спрощено процедуру надання громадянства угорцям, які проживають за кордоном. З 2012 року вони мають право голосу на угорських виборах. Й угорці Закарпаття в тому числі. Виникає питання: для чого Угорщині етнічні мадяри? Можливо, усе-таки для збільшення електоральної підтримки? Або робочих рук, які ніколи не будуть зайвими? Як-не-як громадянство Угорщини як члена ЄС дає змогу працювати в країнах Союзу.
У 2018 році вибухнув скандал: угорська влада створила посаду спеціального міністра, який «відповідає за розвиток Закарпатської області». Тоді Україна вимагала цю посаду перейменувати.
Що вже казати про ехо Тріанону, коли в Угорщині процвітає так званий «тріанонський бізнес» («мадярські» магазини, ностальгійні поїздки в Трансільванію) і створено музей Тріанону.
Видається, що угорська влада за жодних обставин не відмовиться від курсу на захист угорської ідентичності. У такому випадку «фашистами» будуть усі ті, хто потенційно «загрожує» цій стратегії. Освіта етнічних мадяр угорською мовою – один із ключових пунктів програми націоналістів із «Фідес». Годі й чекати, що Орбан передумає.
Що далі?
Зараз, коли готується зустріч Зеленського з Орбаном, який покладає надії на нову українську владу, ми маємо реальний шанс сісти за стіл переговорів і спрямувати діалог у конструктивне, вигідне для всіх русло.
Для України вигідне таке, що, з одного боку, відповідає національним інтересам, а з іншого, ‒ не суперечить внутрішньому законодавству та взятим на себе міжнародним зобов’язанням.Угорщина не має на меті анексувати Закарпаття. Перебування в ЄС і НАТО просто унеможливлює такий сценарій. Мета угорських націоналістів – відновити «Велику Угорщину» культурними засобами, бо захист нацменшин – конституційний обов’язок угорської влади з 2011 року.
Відповідати Угорщині її ж методами – помилка. Орбан, якому закидають авторитарні тенденції управління та дружбу з Кремлем, на таку відповідь зреагує ще жорсткіше. У ситуації, коли західний світ підтримує Україну в конфлікті з Росією, важливо дотримуватися правових рамок і не допускати втручання у внутрішні справи.
Оборонна позиція Києва не вихід із ситуації. Те, що робить Угорщина, є наслідком бездіяльності української влади, яка погоджується на порушення державного суверенітету.
Крапля здорового націоналізму (не шовінізму – як у випадку орбанівської Угорщини), що виходить із первинності національного інтересу, має стати дороговказом для української влади. Час думати про українську ідентичність.
ІА "Вголос": НОВИНИ