Днями головний рабин Кривого Рогу Лірон Едері заявив, що чинний Закон України «Про освіту» лише частково враховує потреби нацменшин під час освітнього процесу.

І запропонував його «покращити». Зокрема, євреї вважають:

До слова, претензії до України через два закони, ухвалені у 2017 (Закон «Про освіту») і 2019 (Закон «Про функіонування української мови як державної») роках виставляла вже і Угорщина. Претензії були також і у болгар. Вже не кажучи про нардепів від «Опозиційної  платформи – За життя», які реєстрували проєкт постанови щодо скасування закону «Про повну загальну середню освіту».

Тепер він не зовсім подобається і євреям.

Тож «Вголос» поцікавився у дитячої письменниці та захисниці державної мови Лариси Ніцой, директора Інституту української мови Павла Гриценка та  мовознавця і професора Ірини Фаріон, чому вкотре ми чуємо від представників нацменшин такі заяви і як варто на них реагувати.

Чим прийняття таких вимог може для України обернутися і як на них реагувати?

Лариса Ніцой:

Закон «Про освіту» не дискримінує права національних меншин - навпаки: дискримінує в Україні українців. У цьому законі має бути написано: «Усе навчання в Україні повинно бути українською мовою, але щоб зберегти і забезпечити інтереси національних меншин, вони можуть вивчати свою мову, історію та культуру. Вивчати!». У законі ж «Про освіту» написано, що «нацменшини можуть здійснювати все своє навчання мовою національних меншин». Та ніде у світі таких преференцій немає для представників нацменшин, як в Україні. А чому ж тоді раз по раз відбуваються ці всі сплески зі словами про дискримінацію? А вони й будуть відбуватися, бо українці – слабаки, бо українці дозволяють собі сісти на голову, бо українці мовчать, як телята. Тому такі «наїзди» продовжуватимуться ще і ще.

Українці сидять і мовчать, стоять у яслах і мовчки ремигають. Ось хто такі українці в Україні, тому меншини і вилазять на голову
Після тих же євреїв можуть сказати, що їм не подобається закон «Про освіту» представники яких-завгодно нацменшин. Наприклад, роми. А чому не можуть? Можуть. Румуни піднімалися, угорці піднімалися, поляки теж. От нова хвиля, до прикладу, буде з румунами, якщо вже угорцям дозволили свою етнічну громаду створювати, а румунам відмовили. В Україні меншини й далі наступатимуть. А ви десь чули виступи українців, які піднялися, прийшли вимагати? Ні, українці сидять і мовчать, стоять у яслах і мовчки ремигають. Ось хто такі українці в Україні, тому меншини і вилазять на голову.

Павло Гриценко:  

Будь-яка меншина, яка є в Україні, – це меншина, яка підпорядковується загальним законам, що діють в Україні. На що зорієнтовані закони нашої країни? На інтеграцію, об’єднання всіх народів і українців як титульної нації у єдине державне, політичне ціле. Для того, аби досягти такої єдності, необхідно, щоб були відповідні важелі впливу. І одним з таких важелів є саме мова - українська мова як державна, яка є інтегратором усіх народів в Україні. Відповідно функції державної мови полягають і в тому, що це мова міжнаціонального спілкування. Тому виводити будь-яку меншість із дії цього закону - означає створити національне гетто, протиставлене державі як цілості у протиставленні до інших народів, які населяють Україну.

Мова йде не про мову євреїв, не про угорську, тут інше головне: йдеться про посилення через оцю формулу ролі російської мови. Тобто повернення до старої радянської схеми домінування російської мови в Україні. А воно неможливе як на рівні законодавчому, так і на рівні логіки. По-перше, етнічних росіян в Україні значно менше, ніж це намагаються представити апологети цієї реконструкції минулого стану. А розуміння російської мови українцями – це набуток русифікації. Але здебільшого так зване російськомовне населення – це населення,у якого за радянських часів забрали його рідну мову і замінили її мовою російською. Тому зараз повернення до цієї доктрини – це подарунок нашому недругові Путіну. Тому ці кроки нібито боротьби за права національних меншин – це ніщо інше, як кроки завуальованої реставрації давнішого стану домінування російської мови.

І саме зараз актуалізована ця проблема, вона набирає і буде набирати обертів. І спрацьовує одночасно з різних позицій – з позиції угорців, румун, болгар, а тепер і євреїв. Ну і звичайно – російськомовних. І те, що ставлять питання відновлення ролі російської мови в освіті, забезпечення викладання тієї ж російської мови, відновлення її ролі як офіційної у Парламенті, а відповідно і в інших державних структурах, - це є руйнування всіх досягнень України як незалежної держави.

Натомість влада не може реагувати на такі побажання, бо вона це підтримує. Вона виявилася заслабкою у відстоюванні власних національних інтересів, а мала би відразу покласти цьому край, але от, наприклад, Разумков підтримує ідею перегляду закону «Про мову». От такі речі і створюють загальне тло функційного поля української мови. І це означає, що ми можемо опинитися у ситуації 2012 року, коли функціонував закон Ківалова-Колісниченка. Але всі такі закони мають одного автора – «товариша Кремля».

Тут навіть не йдеться про усвідомлення привілеїв нацменшин, бо ніхто ці громади не питав - це просто маніпулювання буцімто думкою громад національних меншин, які хочуть ніби розширення своєї статусності, розширення функцій своєї мови. Це все політичні маніпуляції, які не мають нічого спільного з реальністю: ані мовою, ані програмою утвердження України як держави і з державотворенням.

Ірина Фаріон:

Через те, що чернь у нас голосує за ворогів народу і за ідіотів, то країну виставляють як абсолютно слабку. А на слабку країну кидаються зусібіч гієни, тому і з боку євреїв, і з боку болгар та інших національних меншин висувають абсолютно неадекватні вимоги. Натомість закон «Про освіту» дискримінує тільки одну єдину мову – українську; жодні інші мови цей закон не дискримінує. Тому, якщо закон «Про освіту» і потребує змін, то лише в частині утвердження української мови. Адже відповідно до цього закону нацменшини у початковій школі навчаються своєю мовою, у середній ланці мають української мови всього лише від 40 до 60%, а потім 80%. А це повна дискримінація мови титульної нації.

Тому, якщо євреям, болгарам і всім іншим не подобається наш закон «Про освіту», навіть такий ліберально недолугий, то які проблеми? Чого вони тут живуть? Кордони відкриті! Нехай «пиляють» на свою історичну батьківщину і там реалізовують своє право.

Відтак, на всі ці заяви українська спільнота має реагувати абсолютно агресивно і наступально та у жодному випадку не віддавати свого національного пріоритету. Хоча за президентства Зеленського це зробити буде складно. Але це хороший сигнал для всього суспільства: якщо воно далі буде такий недолугий вибір робити, то нас просто роздеруть на шматки ті, які називають себе національними меншинами, хоча насправді такими не є. В Україні існують тільки українці, тому я не знаю, з якої каналізації лунають ці голоси. Хоча нацменшинам будуть йти на поступки, бо у нас немає української влади – у нас є колоніальна адміністрація, квазідержава на чолі з ліліпутіним.

Розмова з ними має бути надзвичайно жорстка і коротка, так, як вони розмовляють з нами у цілому світі
А до українського суспільства не доходить, що треба демонструвати агресивність і радикальність у захисті своїх інтересів, а воно натомість демонструє лише свій колоніальний мозок. Тому висновок: якщо людина - громадянин України, то має виконувати її закони; не подобається – спакував валізи і виїхав на свою історичну батьківщину. Розмова з ними має бути надзвичайно жорстка і коротка, так, як вони розмовляють з нами у цілому світі. Слабких ніде ніхто не поважає.

Чи мають загалом право на життя ті пропозиції, які пропонують євреї, чи навпаки?

Лариса Ніцой:

Всі питання з приводу економії треба оцінювати з точки зору користі для України і зважати на те, чи це їй не шкодить. Заклад може обирати програми і предмети навчання, які хоче, але є принципові і основоположні речі. Наприклад, скільки відсотків державної мови повинно бути у кожній школі, навіть якщо вона приватна. Відсотків державної мови у приватній школі не може бути менше, ніж мови меншин - ні у приватній школі, ні у державній школі. І це має бути записано раз і назавжди у законодавстві. Українці раз і назавжди повинні поставити крапку у цьому питанні, а меншини повинні погодитися, бо вони живуть в Україні. І українська мова повинна домінувати у всіх галузях. Тобто: ми дозволяємо представникам нацменшин вивчати їхню мову, вивчати предмети своєю мовою, але цієї мови не має бути більше, ніж державної. Бо так у кожній країні світу. І якщо закон «Про освіту» буде одним для всіх, то нічого страшного не станеться, якщо приватна школа стане державною.

Щодо преференцій у зв’язку із національними святами: у представників меншин є право взяти вихідний за власний рахунок і йти святкувати. У чому проблема? І взагалі: українців в інших країнах на День незалежності чи Великдень з роботи відпускають?

А щодо змін у підручниках - а чому ні? Нічого страшного у цьому немає. Нехай кожен народ описує свої подвиги на користь України. Це наша спільна країна, вони теж впливають на її розвиток та мріють про її процвітання, вони теж мають своїх героїв, народжених в Україні, які помирали за цю країну. Ми всі – народ України. Єдине, є таке застереження, щоб раптом не вийшло так, що українців десь затерли і їх ніби немає, а Україну збудували інші народи.

Загалом влада на такі заяви повинна реагувати спокійно, підходити до цього питання ґрунтовно і у влади повинен бути до цього всього один-єдиний критерій: «Україна». Тобто: підсилює та чи інша пропозиція інтереси України – ухвалювати, шкодить, не приймати. Перш за все пропозиція не має дискримінувати український народ, бо Україна – це країна українців. Тільки у такому разі можна робити кроки взаємопорозуміння. Але ця влада цього робити не буде, вона не буде  враховувати інтереси українців. Вона будує якусь країну для якогось народу, але не українську Україну, не для українського народу і перш за все, звісно, у пріоритеті інтереси меншин.

Павло Гриценко:  

От маємо приклад: хіба на Закарпатті окремі університети працюють на утвердження української ідеї? Вони працюють на утвердження угорської ідеї. А потім їх прирівнювати до державних установ в Україні? Вийде, що Україна сама своїми руками і законами руйнує основи творення держави. Тому такого допустити не можна, бо тут криється велика загроза.

Далі: у нас є одна Україна зі своїми державними святами, а не п’ять держав. Потім ще, не дай Боже, хтось захоче день Росії і російського прапора святкувати і ще їм вихідні давати та оплачувати їх? Це неможливо. Є одна держава, яка утверджує свої пріоритети, а хто хоче жити за законами іншої держави – той їде в іншу державу і там живе за цими законами. Кому це незрозуміло?

У підручниках з історії єврейства, які використовують в Ізраїлі, нічого не написано про роль України і українців навіть у збереження життів євреїв. От якби у їхній системі освіти були аналогічні дзеркальні заходи, думаю, можна було би і в нас розглядати, а будувати новий Ізраїль в Україні не треба, починаючи вже зі школи. Це ще комусь незрозуміло: якщо буде історія написана під євреїв, з особливим акцентом на їхній ролі, інші подумають: «А чому не кримських татар чи інших народів, які жили і працювали  на території України»? Інше питання: якщо людина була героєм незалежно від національності, то вона - Герой України, чи то єврей, чи угорець, чи поляк.

ІА "Вголос": НОВИНИ