День Героїв, який відзначається в Україні сьогодні, як свято почало відновлюватися в Україні у 2014 році. Офіційно - це День пам'яті всіх українців, що присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність України. Тобто вояків усіх часів. Передусім це свято лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, опришків, українських січових стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН. Але з початком війни в Україні у 2014 році цього дня здебільшого вшановують пам'ять про загиблих на війні захисників України.
Це досі неофіційне свято, але День Героїв широко відзначається у Галичині. В інших регіонах свято також починає набувати ширшого значення.
Сьогодні багато уваги приділятиметься ветеранам російсько-української війни та військовим, тож «Вголос» запитав у наших захисників, хто для них є героєм у нашій країні, чому українці досі не навчилися шанувати живих героїв, та як було би правильно відзначати цей день.
«Уся країна має вшанувати пам’ять Героїв хвилиною мовчання»
Ветеран-доброволець, який попросив не вказувати його імені. Працює з ветеранами у групах підтримки і вважає, що з плинністю часу про справжніх героїв стане відомо більше.«Герої - це люди від волонтерів, бабусь, які в’язали шкарпетки, дітей, які малювали малюнки, до військових. Кожна людина, яка є свідомою, адекватною і небайдужою для мене є героєм.
Але «герой» - це відносне і дивне поняття. Наприклад, є багато історій, коли офіцери, командири, робили дійсно героїчні вчинки, та якби вони загинули, цілий підрозділ залишився без керівника.
У нашій країні герої, на жаль, не цінуються. Та про героїзм деяких людей потрібно розповідати, щоб прийдешні покоління мали на кого рівнятися.
Багато військових не вважають себе героями, вони роблять звичайну роботу. Це воїни і йдуть вони на війну, бо інакше не можуть. А коли людина повертається з війни, її не треба жаліти, ветеранів потрібно поважати.
У країні, в якій вже пішов восьмий рік, День героїв має відзначатися хвилиною мовчання по всій країні і службою Божою. Не вінки потрібно класти, а вшанувати пам’ять та цінувати і переживати за тих, хто живий, хто досі на сході. Героїв треба не виливати в мармурі, а розказувати про них дітям.
Серед моїх побратимів є дуже багато людей, гідних називатися героями. А однозначними історичними героями вважаю Коновальця, Бандеру, Шухевича.
Є вислів, який з латинської перекладається: «Хто не знає своєї історії, той не має майбутнього», а я перефразував: «Хто не хоче вчити історію, того історія вчитиме сама”.
«День Героїв може об’єднати всю країну»
Вероніка Арістова, санінструктор, доброволиця, 93 ОМБр теж вважає, що найкраще відзначення героїв цього дня - це вшанування пам’яті тих, кого більше немає.
«День Героїв дуже важливий, але через те, що нашу країну багато років розділяли, для східної частини України є свої герої, для західної – свої. Це створює проблематику стосунків між нами. Та завдяки цьому святу можна об’єднати країну, вшановуючи теперішніх героїв, які є з усіх куточків України.
Часто можна почути, що у нашій країні, щоб стати героєм, потрібно вмерти, але я так не вважаю. Серед моїх побратимів багато тих, хто і при житті ставав героєм. Наприклад, «Осу» (Володимир Цірик, командир роти у 93 ОМБР, загинув у 2016 році) ще при житті називали Генералом. Мисла (Мирослав Мисла, командир взводу у 93 ОМБр, загинув у 2016 році) також був героєм за життя. А коли вони загинули, всі були шоковані, бо ми не думали, що вони можуть помирати, думали, вони можуть все.
З історичних постатей для мене героєм був Роман Шухевич, а також Олена Степанівна та Леся Українка. Лесю Українку часто недооцінюють. В школі про неї розповідають досить банальні речі. А вона, до речі, була єдиною жінкою в історії України, яку, коли ховали, несли самі жінки. Вона - борець за права жінок і за українізацію відома у всьому світі.
Серед сучасників героїв для мене є багато. Але з особистого досвіду, першою героїнею війни для мене стала Катя Приймак (парамедик-доброволиця, «Госпітальєри», сьогодні одна з очільниць «Жіночого ветеранського руху»). Я її побачила, коли приїхала в Піски. Тоді в мене не було серйозних навичок в парамедицині, але я побачила, як за відсутності певних матеріалів і під час бойових дій працює Катя. Я настільки була захоплена її роботою, яку вона робила чітко і без емоцій. А потім виявилося, що в неї немає медичної освіти. Я була вражена».
«Ветеранам важливо, щоб їх цінували»
Олексій Кудінов, ветеран, який служив у Нацгвардії України, наголошує, що героїв потрібно поважати за їхні вчинки, бо справжні герої мовчать.
«Люди, які були на війні, можуть відкритися тільки серед своїх, і говорити душею. Ті, хто не був на війні, не зможуть зрозуміти наші переживання і болі.
Після повернення з війни я не проходив реабілітації, але в якийсь момент відчув, що не справляюся самотужки. Мені порадили Центр допомоги ветеранам АТО «Фенікс». І там дійсно мені допомогли. Вони хотіли почути цей крик душі і витягнули мене.
Ось таке ставлення є дуже важливим для тих, хто повернувся з війни. У День Героїв, і не лише цього дня, ветеранам важливо, щоб їх цінували. Важливо вносити хоч маленьку частку допомоги тим, хто має проблеми зі здоров’ям через війну, підтримувати дружин, батьків і дітей тих, хто не повернувся. Якщо це робитиме кожен в країні, - саме таким чином ми вшановуватимемо героїв.
Не виокремлюю нікого конкретного, бо всі, хто вніс свою частку в захист землі, матерів, дружин - для мене герої. Якщо ворог приходить з мечем, він загине від меча.
Можливо, колись ми День Героя відзначатимемо, як і День Незалежності. Це повинно бути на рівні держави - вшанувати полеглих воїнів, шанувати та підтримувати живих»
«Є «тихі» герої, які просто роблять свою справу»
Роман Дідера, 95 ОДШБр, гордий тим, що служив у бригаді, якою керував сучасний Герой України військовий, генерал-лейтенант Збройних сил України Михайло Забродський.
«Піти на війну - не героїзм. Це обов’язок. Це все в серці. Але героєм може бути не лише ветеран, а й волонтер, журналіст, який висвітлює правду на фронті. Є тихенькі герої, які роблять справу ділом, а не словом.
Повагою у мене користуються всі, хто боровся за нашу країну. Але для себе виокремлюю беззаперечну героїню Яну Зінкевич, а також Михайла Забродського. З історичних постатей - Степана Бандеру та Євгена Коновальця. Ці люди - приклад.
Цього дня варто влаштовувати заходи по вшануванню героїв. Варто провідати загиблих побратимів. Але, щоб цей день відзначати, героїв потрібно поважати. На жаль, наші люди не сприймають слова «теперішній герой». Цей день не просто вихідний з концертами. Потрібно пам’ятати, завдяки кому є цей вихідний і ці концерти».
Наша країні має великий бонус, який вказує на розвиток і на майбутнє - ми дійсно живемо у час, коли справжні герої серед нас. Вони часто непримітні на вулиці, але нам є на кого рівнятися. Бо якби ми мали лише історичних персонажів, це було б сигналом того, що народу немає ким пишатися в теперішньому часі.
А в нас є Вони. Герої нашого покоління. Нашого життя. І плекання культу героїв - це розвиток нас як нації, виховання у наших дітях справжніх борців за країну, національність і справедливість.
ІА "Вголос": НОВИНИ