Амністія Росії?

Повернення російської делегації до ПАРЄ, щотижневі взаємні візити російських та європейських політиків, регулярні зустрічі Путіна з Макроном та Меркель мають вигляд фактичної європейської амністії Москви за вчинені порушення міжнародного права та агресію проти України.

Росії, схоже, вибачають і збитий малайзійський боїнг з трьома сотнями вбитих, і 13 тисяч загиблих в інспірованому Москвою конфлікті на українському Донбасі, адже РФ не лише не понесла відповідальності, але й не змінила своєї поведінки. І всі ці російські злочини прикриваються формальним словесним осудом та символічними санкціями, які серйозно не вплинули на російську економіку. Захід явно виглядає готовим відкривати перед РФ зачинені раніше двері, не звертаючи жодної уваги ні на Україну, ні навіть на невиконання Москвою рішення Міжнародного трибуналу ООН щодо звільнення полонених українських моряків - що для будь-якої іншої країни, зокрема України, виглядало б неймовірним.

Енергетична співпраця Німеччини з РФ допомогла російській економіці вистояти в умовах санкцій
Дедалі більше медіа на Заході звинувачують Україну в корупції і говорять про «втому від російсько-українського конфлікту», який заважає Заходу спокійно вести торгівлю та бізнес, купувати дешеві енергоносії і заробляти гроші на співпраці з росіянами. Попри декларативні санкції, найвпливовіша європейська країна - Німеччина, зробила чи не найбільше за всіх в Європі для зміцнення російської економіки. Всебічна підтримка Берліна в спорудженні російського газопроводу «Північний потік-2» та поглиблена енергетична співпраця Німеччини з РФ допомогли російській економіці вистояти в умовах міжнародних санкцій.

Україну ж «європейські партнери» переконують погодитися на план Штайнмаєра (який чомусь більше подібний на план Швайнмаєра) і включити до свого складу контрольовані росіянами сепаратистські псевдореспубліки та оголосити амністію проросійським сепаратистам. План, який нам пропонують європейці, вигідний лише Росії та сепаратистам. Натомість Україна після його реалізації де-факто перебуватиме в російській орбіті впливу, будучи змушеною узгоджувати всі ключові державні справи з представниками Донбасу в українському парламенті, що фактично підвісить нашу державу на російський гачок. Такий «план миру» є фактичним реверансом та подарунком Заходу для Росії, яка нічого від реалізації цього плану не втрачає, а лише здобуває контроль над бунтівною Україною.

Світ стоїть на порозі війни між глобальним Заходом та Китаєм
Геополітичний баланс

Причина, чому Захід так багато вибачає Росії, криється в геополітиці та розстановці сил світових держав. Світ явно стоїть на порозі початку протистояння, чи навіть нової холодної війни, між глобальним Заходом та Китаєм, і торгові війни США з КНР є зайвим підтвердженням цього.

На відміну від застійного СРСР, Китай є значно небезпечнішим противником для Заходу: КНР стрімко модернізується, вчиться і запозичує в Заходу технології та створює аналогічні свої, а китайський бізнес глибоко проник в економіки західних держав. Вже сьогодні близько третини потужностей європейських портів контролюють китайські компанії, а частка Піднебесної в автомобільному, комп'ютерному, побутово-технічному виробництві західних корпорацій вже давно перевалила норми звичайного партнерства. На відміну від відсталого Радянського Союзу, модернізований Китай є значно більшою загрозою для Заходу, адже діє за допомогою західних корпоративних та економічних інструментів. Китай розпочав прокладання власного оптоволоконного кабелю по дну Тихого океану і загрожує підірвати американську монополію на світовий Інтернет, а китайські ґаджети вже сьогодні шпигують за своїми власниками смартфонів та комп'ютерів в західних державах.

Для Заходу китайський противник - це вже не Радянський Союз, який, напруживши всі зусилля країни, зумів запустити в космос Бєлку і Стрєлку й водночас не міг забезпечити свої села електрикою, а населення - взуттям, одягом, продуктами, м'ясом та предметами гігієни. На відміну від СРСР, який міг тримати конкуренцію із Заходом лише в двох сферах - космічній та воєнній, Китай став світовим лідером у всіх галузях виробництва та економіки, а більшість всього світового виробництва сьогодні здійснюється в Китаї.

У Вашингтоні, Брюсселі та європейських столицях це усвідомлюють, як і те, що за багатьма макропоказниками глобальний Захід програє Китаю. Якщо об'єднані ВВП Євросоюзу та США поки що перевершують китайську економіку, то за чисельністю населення ЄС та США навіть разом з Канадою та Австралією поступаються людськими ресурсами. Якщо до цього додати патріотичну мотивацію населення, за якою до половини жителів європейських країн не готові воювати за захист своєї батьківщини, то шальки терезів світового порядку повільно, але впевнено хиляться в бік Китаю.

Росія могла б стати тією невеликою гирею, яка б повернула шальки терезів світового порядку на користь глобального Заходу. Тому їй так багато і вибачають
Надія на Росію

Вирівняти ситуацію могла б Росія, яка як за расово-етнічними, так і за мовно-культурними та релігійними аспектами ближча все-таки до Заходу, аніж до Китаю. Росія могла б стати тією невеликою гирею, яка б повернула шальки терезів світового порядку на користь глобального Заходу. Ядерна зброя, мільйонна армія, 136 мільйонів невибагливого населення та невичерпні природні ресурси Сибіру: нафта, газ, алюміній, залізна руда, золото, мідь, інші метали, разом з лісом та всією таблицею Мендєлєєва, яка є на території РФ, могли б стати вагомою перевагою Заходу в глобальному протистоянні з Китаєм.

А РФ у цьому глобальному протистоянні займає стратегічну геополітичну позицію. Якщо Росія на боці Заходу - тоді це пряма загроза з півночі та заходу для китайських кордонів та пряме сусідство з потенційним китайським противником. І що найважливіше - це перша лінія фронту у ймовірній світовій війні. В такому разі бої точитимуться між росіянами та китайцями в російському Сибіру, а США, як в роки Другої світової, безпечно відправлятиме з-за океану озброєння та матеріальну допомогу. Такий союзник, як Росія, візьме на себе весь основний тягар конфлікту з потенційним противником і буде невичерпним джерелом природних ресурсів для економік країн Заходу. Якщо ж РФ на боці Китаю - тоді ймовірний фронт пересувається на європейський театр бойових дій, а враховуючи російське сусідство з Аляскою - і на американську територію, без прямої загрози Піднебесній. І найбільша економіка збагатиться сателітом-союзником з найбільшими ресурсами. Саме тому Захід так багато готовий вибачати Росії.

У Європі «від Лісабона до Владивостока» Росія була б сировинним придатком розвинених країн
В ЄС вже давно почали популяризувати концепцію Європи від Лісабона до Владивостока, яку рефреном повторив Емманюель Макрон на зустрічі з Путіним. В такій Європі Росія б виконувала роль сировинного придатку розвинених західноєвропейських країн, постачаючи їх газом, нафтою, лісом, ікрою та металами для європейських автомобільних та інших промислових корпорацій, будучи водночас й ринком збуту для європейських товарів. Зрештою і Росія, перебуваючи на периферії європейської економічної системи, також би більше модернізувалася та цивілізувалася й мала б значно вищий рівень життя, аніж той, що вона має сьогодні.

Український облом

Все начебто й до цього йшло і європейські корпорації готувалися до взаємовигідного симбіозу західних технологій та сибірських ресурсів, але всі плани раптом зруйнував український Майдан і неадекватно агресивна реакція Путіна на українську революцію.

Україна стала каменем спотикання на шляху до взаємовигідного європейсько-російського партнерства
Розпочавши загарбницьку війну та вбивши в центрі Європи 13 тисяч людей, Росія образилася на символічні санкції, які європейські лідери були змушені накласти на свого дорогоцінного російського партнера, і то лише для того, аби їхні виборці не звинуватили їх у відвертому, а не латентному потуранні російському неофашистському імперіалізму. Брюссель, закривши очі на українські жертви, намагався втихомирити російського диктатора не посварившись і не псуючи стосунки з ним. Україна виявилася в ролі каменя спотикання на шляху до взаємовигідного європейсько-російського партнерства з глобальними намірами.

Але Росія навіть словесно-моральні зауваження в свою сторону сприйняла як «русофобію» і почала орієнтуватися на дружбу з авторитарним Китаєм. Путіну в середовищі диктаторів завжди було комфортніше, аніж на зустрічах з демократичними лідерами, заклопотаними свободою слова чи громадянськими правами. Через Україну Захід був змушений відмовитися від вигідного та багатого ресурсами російського партнера заради демократичних цінностей, які західні політики так любили ставити в приклад країнам третього світу.

Зелений козир

Але зміна влади в Україні та прихід більш лояльного до компромісів з Росією президента знову відновив перспективи європейсько-російського геополітичного проєкту. Україна не сильно впиралася коли європейські лідери вирішили знову повернути РФ до ПАРЄ, а новий президент ще не встиг зайняти чіткої позиції у міжнародних відносинах, тож цей пробний камінь виявився успішним. Менш принципова у національному аспекті нова владна команда в Києві стала зеленим світлом та козирем для європейських прихильників РФ.

Якщо відбудеться примирення із РФ, Україна стане транзитною територією для російських ресурсів до ЄС 

Якщо вдасться натиснути на українську владу й змусити піти на замирення з РФ, тоді найбільш чутливі для Путіна санкції можна буде потихеньку зняти, наприклад, в обмін на відведення частини російських військ чи військової техніки. У разі реалізації такого примирення Україні передбачена периферійна роль в російському департаменті «лісабонсько-владивостоцької» транснаціональної геополітичної корпорації. Транзитна територія для російських ресурсів до ЄС може навіть бути в орбіті впливу «російських партнерів», але це не матиме для Європи принципового значення, адже все одно це буде єдиний геополітичний простір.

Від того, чи вдасться західним адептам концепції «Європи від Лісабону до Владивостока» переконати нову українську владу прогнутися під їхніх потенційних російських партнерів, залежить майбутнє однополюсної системи міжнародних відносин і комфортна перспектива всього «золотого мільярда».

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

ІА "Вголос": НОВИНИ

Всі свіжі новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!