Отриманню автокефалії передує ще одна важлива подія, з якою має впоратися наша держава: об’єднавчий Собор православних Церков.
Процес об’єднання українського православ’я має відбуватися мирно та без примусу. Причому участь у Соборі щодо створення Єдиної української церкви братимуть лише ті архієреї, котрі виступали за надання томосу.
Однак в утворенні оновленої об’єднаної української православної церкви вже виникли проблеми: досі немає прийнятної для всіх учасників назви Церкви, її статуту та моделі. Ба більше: триває протистояння за посаду предстоятеля єдиної помісної Церкви, котрого і мають обрати на Соборі.
Оливи у вогонь підливає й УПЦ МП, що вже встигла подати до Верховного суду три позови про скасування постанови ВР «Про підтримку звернення Президента України до Вселенського патріарха Варфоломія про надання томосу про автокефалію Православної церкви в Україні». Хоча й у УПЦ МП є кандидатура на посаду глави Єдиної церкви.
До того ж, у МП переконують, що Вселенський патріарх заборонив предстоятелеві УПЦ КП Філарету та предстоятелеві УАПЦ Макарію очолювати нову Церкву. Натомість в УПЦ КП вважають це черговим московським фейком. Експерти ж переконані: це лише початок провокаційних заяв і вчинків, аби посіяти розбрат та нашкодити процесу.
Про ризики напередодні проведення об’єднавчого Собору задля отримання Українською церквою томосу «Вголос» питав у завідувача відділу історії релігій та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ Людмили Филипович, експерта програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього Ігоря Тишкевича та директора Агенції моделювання ситуацій Віталія Бали.
Які зараз існують загрози для отримання томосу, зокрема для організації та проведення об’єднавчого Собору?
Людмила Филипович:
У нас багато «друзів», причому, з усіх боків. Найперший — усередині країни. Бо там, де два українці — там три гетьмани. І це може стати колосальною проблемою для скликання Собору, для досягнення на ньому порозуміння і обрання предстоятеля. Та я сподіваюся, що усвідомлення історичності цієї події все ж додасть мудрості нашим очільникам і вони ухвалять правильне рішення. Бо ж Собор — це не просто зібрання людей, це присутність самого Бога.
Крім того, нам допомагають «друзі» ззовні. Поширюють різні міфи про те, що в Україні «ріки крові проллються», що «розкол відбудеться у православ’ї». А то його не було до цього? Ніби дружно і мирно всі жили й їздили на собори один до одного. Та є і багато інших речей. Адже Росія ніколи не заспокоїться стосовно незалежності України, а тим більше — незалежності її духовного життя, зокрема, Церкви. Тому нас залякують і тиснуть економічними санкціями.
«Саме за посади сьогодні триває неоголошена війна»Ігор Тишкевич:
Основна проблема процесу створення Автокефальної церкви — амбіції очільників українських Церков. Станом на сьогодні маємо рішення синоду Вселенського патріарха, відповідно до якого всі українські парафії проголошуються вірними Константинопольського патріархату. Це означає, що де-факто у нас стає Константинопольська церква в Україні. По-друге: відповідно до того ж рішення не призначені очільники УПЦ КП та УАПЦ Макарій та Філарет ні як патріархи, ні як предстоятелі Церкви, ні як митрополити. Далі має відбутися об’єднавчий Собор. Є кілька варіантів того, як він може відбутися.
Перший: його скликають самі єпископи та віряни українських Церков, котрі фактично сьогодні є простими рядовими вірянами, священиками й єпископами Константинопольського патріархату. Та рішення собору де-факто не означає створення Автокефальної помісної церкви. Оскільки на сьогодні територія булої Київської митрополії оголошена частиною Вселенського патріархату, а рішення об’єднавчого Собору — це відновлення адміністративної церковної структури на цій території. Тому сьогодні є віряни, є священики, але немає адміністративної структури. Тому перше завдання — це її створення. І саме це визначатимуть на Соборі. Після нього може бути рішення про надання автокефалії вже створеній церковній структурі, а, може, і не бути. Але у будь-якому разі — це не буде Московська церква, а частина Вселенського патріархату. І саме за посади зараз триває неоголошена війна. Бо ж посада — це гроші та повага.
Віталій Бала:
Перш за все загрози йдуть ззовні. Москва намагається використовувати будь-які засоби та методи, аби унеможливити процес отримання томосу. Хоча насправді завадити вже неможливо. Усередині країни також дехто намагається вносити деструктив у процес. Зокрема, розповсюдженням заяв про заборону Філарету та Макарію висувати кандидатури на очільника нової Церкви. Але все ж та відповідальність, яка є перед церковними ієрархами, не дозволить особистим амбіціям завадити Україні отримати томос. Хоча до того часу, поки офіційно не назвуть дату зібрання об’єднавчого Собору, ризики існують.
Чи можна й яких саме провокацій можна очікувати напередодні Собору від представників Московського патріархату?
Людмила Филипович:
Можна. Що ми й робимо. Очікуємо. Скажу навіть більше. Знаю, що силові структури, зокрема, відомство Авакова, проводять певні наради, де роздають інструкції, як діяти в тих чи інших складних ситуаціях. І, звісно, має працювати СБУ в цьому плані, аби вчасно не допустити на територію України явних переодягнених монахів, священиків, які на запитання: «Чи ви є членом такої-то церкви?» відповідають: «Так точно!» Це ж уже свідчить, що людина працює давно і причому у відповідній структурі. Та й узагалі: зараз від РПЦ можна очікувати всього, чого завгодно. Вони поширюватимуть багато фейків, аби очорнити наше суспільство. Та ми маємо бути впевненими і спокійними. Як каже Філарет: «З нами Бог, отже, за нами правда».
«Росія може використовувати вірян як гарматне м’ясо»Ігор Тишкевич:
Московський патріархат не може завадити проведенню Собору. Хоча провокації можливі для того, аби створити картинку утиску вірян. І тут, на жаль, очільники (їхні деякі заяви) інших Церков підіграють тому ж Московському патріархату.
При цьому, звісно, дуже зацікавлена у провокаціях Росія. Навіть можуть парафіян використовувати, як гарматне м’ясо в різних провокаціях. Однак будь-яка провокація передбачає два боки: є ті, хто провокує, і ті, хто піддається на провокації. З одного боку — українська філія РПЦ, з іншого — одна з українських Церков, або влада.
Віталій Бала:
Московський патріархат може готувати різні провокації. Але питання у тому, аби Собор таки відбувся, і під час його проведення обрали нового предстоятеля Помісної церкви. Хоча для МП — це питання життя і смерті. Тому вони і наважились та такі жорсткі заяви і дії щодо Вселенського патріархату.
Хто зараз є реальними претендентами на посаду предстоятеля Єдиної церкви?
Людмила Филипович:
Найбільш реальна кандидатура — патріарх Філарет. Усім своїм життям він заслужив цю посаду. Однак тут не так справа очолити Церкву, як об’єднати православних. Хоча у мене й є сумніви у тому, що Філарет їх об’єднає. Адже знаємо, що існує дуже сильна опозиція щодо нього як із боку автокефалів, так і з боку тієї частини Української православної церкви, яка не має наміру приєднуватися. Справа ж у тому, аби стати стратегом, аби повести Церкву новими стратегічними дорогами. І питання у тому, чи зможе зробити це Філарет. Хоча він ще в силі, й у нього є команда. Адже ж відродив фактично з нуля церкву у 1991-1992 рр. У нього при цьому є ще й досвід.
«В основному перетягування канату триватиме між Київським та Московським патріархатом»Хоча охочих на цю посаду багато. Адже ж є ще, до прикладу, митрополит Вінницький і Барський Симеон (архієрей УПЦ Московського патріархату. — Ред.). Автокефальна ж церква за весь час не змогла підготувати людини, яка б могла достойно представляти інтереси всього православ’я. Тому в основному перетягування канату триватиме між Київським і Московським патріархатом. І це у тому випадку, якщо на Собор допустять всіх представників Української православної церкви.
Наскільки може бути серйозною боротьба за посаду предстоятеля Єдиної церкви?
Ігор Тишкевич:
Вона вже є серйозною. Адже категорична позиція Київського патріархату — очолити Церкву має лише очільник УПЦ КП. Для того вони вже сьогодні спробують зіграти у дуже цікаву гру: оголосили, що офіційно звання патріарха Філарета — це митрополит Київський. Насправді навіть ці регалії не визнає Вселенський патріархат. Зараз єдиними найвищими адміністративними посадами в Україні від канонічної Церкви є два екзархи, котрих прислав патріарх Варфоломій. Відповідно триває гра навколо статуту, навколо того, хто голосуватиме, навколо того, на базі якої Церкви може бути створена Помісна церква. Адже УПЦ КП дуже хоче, аби нову церковну структури створили саме на базі їхньої Церкви. Тому питання на сьогодні полягає не у добрій волі Варфоломія, не у політичних інтересах Туреччини, від якої він залежить, питання насправді — у двох громадянах України: Філаретові та Макарію.
ІА "Вголос": НОВИНИ