Що це було – наступ, розминка чи перевірка сил, «Вголос» розпитав у командира комбатантського об’єднання «Легіон Свободи» та водночас командира окремої роти вогневої підтримки «Карпатська Січ» 93-ї бригади Збройних сил України Олега Куцина.
24 травня голова Донецької обласної «Свободи» Олег Куцин офіційно присягнув на вірність українському народу, вступивши в ЗСУ. До того його добровольча чота «Карпатська Січ» воювала в Пісках з вересня як нелегалізований підрозділ.
Разом з ним присягнули ще тридцять вісім членів «КС». Зараз оформляє документи на вступ в ЗСУ як бійці «КС» нова черга добровольців.
Водночас кілька місяців тому Куцин очолив «Легіон Свободи». Ця організація об’єднає всіх «свободівців», які воюють або вже демобілізовані. Створено її для взаємопідтримки побратимів та допомоги їхнім родинам.
На вашу думку, 3 червня біля Мар’їнки була невдала спроба наступу, перевірка сил і слабких місць української оборони чи взагалі відволікання уваги від інших стратегічних точок?
Я думаю, це – поки що перевірка сил. Вони пробують наші слабкі місця, зокрема в напрямку до Курахового, яке їм дуже хотілося б узяти.
Адже в Кураховому є потужна електростанція. Тому наші бійці постійно охороняють дамбу, яка належить цій ТЕЦ. Також там є дуже важливий транспортний вузол.
Очікую, що справжній наступ незабаром таки буде. Але трохи північніше, біля Авдіївки. А те, що відбувалося, – це відволікаючі маневри, як було перед Дебальцевим. Тоді вони атакували з боку Пісків, Мар’їнки, але пішли саме на Дебальцеве.
Так само тепер вони регулярно стріляють по Пісках, Опитному, Водяному. Але це спроби без посиленого застосування всіх видів зброї. А в Мар’їнці пішли вже в роботу танки й самохідки, тобто була потужна артпідготовка, відбулися реальні бойові дії із заходженням диверсійних груп і бронетанкових підрозділів. Така потужна атака була востаннє якраз перед Дебальцевим.
Але, повторю, переконаний, що це – відволікаючі бої. Основні бойові дії будуть біля Авдіївки. Можливо, пробуватимуть наступати і на Волноваху, щоб заблокувати Маріуполь.
Зважаючи на інтенсивні обстріли Широкиного, що перед Маріуполем, можна говорити, що наступна ціль – Маріуполь? Чи все-таки його взяти майже нереально, з огляду на розміри міста?
Думаю, Маріуполь – не основна ціль. Він їм потрібен, але вони не в змозі його взяти. Бо, по-перше, доведеться на півдні сконцентрувати всі сили, залишивши без оборони решту лінії фронту, по-друге, потрібна буде масова участь російських сил. А в нинішній політичній ситуації, думаю, Росії не вигідно відверто йти в показовий наступ.
Тому взяття Широкиного не означає захоплення Маріуполя. Їм Широкине потрібне, щоб тримати в напруженні Маріуполь. Тому вони розхитуватимуть ситуацію біля Маріуполя, але основний удар, думаю, буде все-таки на Авдіївку.
Чому така стратегічна для них Авдіївка?
Бо там є відомий Авдіївський коксохімічний завод. Окрім того, увійшовши в Авдіївку, вони можуть вийти на стратегічне водосховище й перекрити воду. Якщо візьмуть контроль над дамбою, то всі села, які під Донецьком, опиняться в котлі. Й українська армія змушена буде виводити свої сили через вузенький перешийок. Відтак двадцятикілометрова зона перед Донецьком звільняється від українських військ.
Але взяти Авдіївку буде дуже непросто. Без бронетанкової допомоги з боку Росії і підкріплення живою силою вони цього не зроблять.
Є думка серед донеччан, що окуповані території ніхто звільняти не планує. Ви бачите ситуацію зсередини. Як думаєте, дійсно українська армія не планує йти в наступ?
Думаю, що такого наміру немає. Адже раніше укріплення по лінії фронту не будували, а тепер це роблять. Для чого будувати укріплення, якщо ти завтра плануєш наступати?
Нині по всій лінії фронту будують укріпрайони, риють окопи, роблять бліндажі, масово працює техніка, тобто конфлікт заморожується. Очевидно, що наміру відвойовувати Донецьк і Луганськ зараз немає.
Але на цей момент, напевно, це правильно. Не думаю, що українська армія має достатньо сил саме тепер ці території відвоювати.
Інша річ, що ми зробили помилки, коли не скористалися ідеальним моментом у ситуації з наступом на Дебальцеве. Тоді на Дебальцеве було сконцентровано всі російські сили. Горлівку фактично обороняли лише кілька взводів. Тому туди можна було сміливо заходити, як і в Донецьк. Чому цього не зробили, не розумію.
Коли, на вашу думку, настане ідеальний момент для українських військ для наступу?
Сепаратисти там самі себе з’їдять. Й от коли в них загостриться внутрішня ситуація, а ми за певний час зможемо укріпитися, посилити озброєння, тоді можна наступати. Думаю, це буде за рік-два.
Ви кілька тижнів тому прийняли присягу і стали бійцем Збройних сил України. Ваша чота стала ротою ЗСУ. Хоча раніше як свободолюбива людина ви не надто прагнули легалізовуватися. Складніше стало з додатковими армійськими порядками?
Ні, легше. Армійська дисципліна нас не лякає, бо в нас завжди була більша дисципліна, адже в «Карпатській Січі» всі ідеологічно вмотивовані бійці. Ми маємо досвід на війні, уже певний статус, тому з нами рахуються, ніяких додаткових завдань нам поки що не давали. Займаємо в Пісках ті ж позиції, що й до легалізації.
Техніку нам наразі не видали, але в нас будуть протитанкові засоби, гранатомети, важкі кулемети, бронетехніка. Цього ми як нелегальний підрозділ не могли мати.
Тобто ви фактично далі автономні? А які свої дії погоджуєте з 93-ю бригадою?
Ми і раніше з ними погоджували свої дії, але тепер тісніше. Нині, крім внутрішнього зв’язку, маємо зовнішній, можемо оперативно реагувати. Наприклад, нас обстрілюють, ми засікаємо об’єкт, передаємо інформацію військовим, бо самі без артилерії не мали можливості відстрілюватися. І війська погашають вогневі точки, які по нас працюють.
На присязі у вас було кілька дівчат, які вступили в лави ЗСУ. Які ви їм даєте завдання? Вони забезпечують тил?
У нас поки що троє дівчат, ще трьом я відмовив. Жінки теж ідуть на передову – і як медики, і як бійці. В нас не проходять такі речі: якщо ти – жінка, тобі за це поблажки.
«Правий сектор» досі не може легалізуватися. Як вважаєте, в чому причина? І наскільки їх бракує в Пісках, звідки вони мусили піти як нелегалізовані бійці?
У «ПС» була значна частина вмотивованих хлопців. Вони мали досвід на тих позиціях, знали всі ходи й виходи, з ними спочатку було легше працювати, ніж з армією. Бо коли 93-та бригада заходила в Піски, то не мала досвіду. Але минув час, вони притерлися і тепер усе налагодилося.
«ПС» ніхто не виганяв. Мене ж не вигнали?! Всім було запропоновано вибір. Ми після складних переговорів з керівництвом армії врешті змогли стати частиною 93-ї бригади, увійшовши туди не поодинці, а цілим підрозділом.
А «ПС» чомусь дуже довго думає. Якщо найближчим часом вони не приймуть рішення, частина їхніх бійців може просто піти в інші підрозділи.
Розмовляла Мар’яна П’єцух, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ