Освіта – це дуже серйозна і важлива справа, яка супроводжує людину протягом найвідповідальніших періодів її життя. Починаючи із дитячого садочку, де ми вперше знайомимось із соціумом за межами власної родини, закінчуючи вищими навчальними закладами, де ми отримуємо фах, який часто стає вирішальним фактором у житті. З огляду на це, різні держави світу роблять усе можливе, аби їхня освіта була якомога якіснішою.
Не відстає у своїх намаганнях покращити освітній процес і Україна. Про різного роду реформи у даній галузі ми чуємо та читаємо регулярно і доволі часто. Так, щороку з’являються пропозиції скасувати зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО), виникають суперечки довкола питання мови, якою має вестись процес навчання, і багато іншого. Нещодавно українцям стало відомо, що Кабінет Міністрів України скасував «червоний» диплом. Саме обкладинка червоного кольору цього документа служила відзнакою, яка вказувала на високу успішність студента. Тепер вся інформація про оцінки буде доступна лише у додатку до Диплому про вищу освіту.
Ця ініціатива уряду, як і багато інших, не могла сподобатись усім. Одні стверджують, що тепер студенти будуть менш мотивовані до навчання, оскільки всі дипломи матимуть однаковий вигляд. Інші впевнені, що немає ніякої різниці, оскільки якщо роботодавці ще звертали увагу на наявність диплому, то колір обкладинки їх цікавив набагато менше.
То чи потрібен українцям «червоний» диплом, що робити із ЗНО і яких змін потребує наша освіта в цілому? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли професор, публіцист та мовознавець Іван Ющук, громадська діячка і письменниця Лариса Ніцой та професорка і докторка філологічних наук Лариса Масенко.
Чи правильним, на вашу думку, було рішення скасувати «червоні» дипломи?
Мені здається, що червона обкладинка диплому була непоганим заохоченням для студентів. Можливо, її було варто зробити не червоною, а, наприклад, синьо-жовтою, але скасовувати відзнаку було неправильно. Студенти можуть просто втратити мотивацію до навчання, бо у той додаток до диплому майже ніхто не заглядає. На жаль, доволі часто, коли мова йде про українську освіту, рішення нашої влади йдуть не на користь.
Лариса Ніцой:
Може «червоний» диплом і «пахне» радянщиною, але відзнака повинна залишатись
Лариса Масенко:
Я проти таких ініціатив. Найкращих студентів треба виділяти. «Червоний» диплом відзначає найуспішніших, а тепер цього не буде. Хто буде заглядати у ті додатки? Якщо не червоний колір, то треба придумати якусь іншу відзнаку. Людина, яка найкраще здобувала знання і виділялась на загальному фоні, має бути якось відзначена і документально. Крім того, я вважаю, що це дуже важливо і для роботодавців.Щороку в інформаційному просторі ми зустрічаємо думку, що необхідно скасувати і ЗНО. Як варто вчинити тут?
Іван Ющук:
Скасовувати незалежне оцінювання не можна ні в якому разі. Якщо таке станеться, то в освіті розгуляється страшенна корупція. Раніше, коли викладач приймав вступні іспити, то завжди мав список, кому ставити «п’ятірку», а кому в жодному випадку такої оцінки ставити не можна було. Тому ті, хто виступає за скасування ЗНО, хочуть згодом на цьому мати «чорний» заробіток.Читайте також: «У МОН назвали найпопулярніші спеціальності серед цьогорічних абітурієнтів»
Лариса Ніцой:
Це неприпустимо. Я вважаю, що це єдина реформа, яка вдалась в Україні. Якщо до такого дійде, то всі екзамени при вступі будуть здаватись, як колись: почнеться корупція. Завдяки ЗНО до вишів поступають справді розумні діти.Коли розпочалось зовнішнє оцінювання, то викладачі казали, що вони «давно не бачили в аудиторіях дітей з таким осмисленим поглядом». Ця фраза мені дуже сподобалась і, гадаю, вона говорить сама за себе. Раніше вчитись приходили ті, хто міг за це заплатити або мав «зв’язки». ЗНО ж відкриває шлях для справді розумних дітей.
Лариса Масенко:
Зовнішнє незалежне тестування також не можна скасовувати, я вважаю. Думаю, що причина таких ініціатив полягає у тому, що зараз у нас такий міністр освіти. Всім відома його любов до плагіату, тому, мабуть, йому буде дуже до вподоби, якщо ніхто не буде виділяти кращих, а абітурієнти поступатимуть до вищих навчальних закладів за хабарі. ЗНО обов’язково має бути, бо інакше ми повернемось до того, що можна буде «купити» диплом.ЗНО обов’язково має бути, бо інакше ми повернемось до того, що можна буде «купити» диплом
У 2020-му році повідомлялось про корупцію на ЗНО під час творчих завдань. Як можна вирішити цю проблему?
Іван Ющук:
Я думаю, що йшлось про поодинокі випадки. Зрозуміло, що наш досвід у корупції є надзвичайно великим і його відразу знищити не вдасться. Але все ж такі речі не є системними. ЗНО – це прекрасна практика, яка дозволяє дійсно здібним дітям поступати у ВУЗи, уникаючи корупційної складової.Лариса Ніцой:
Треба продумати механізм, який буде запобігати подібному. Оця частина ЗНО дійсно перегукується із тими екзаменами, які колись здавали ми.Взагалі, я вважаю, що зовнішнє незалежне оцінювання потрібно змінювати. Не скасовувати його повністю, звісно ж, але вносити зміни. Наприклад, я проаналізувала, які питання в тестах у Польщі та у нас. Це дві зовсім різні філософії. Коли у Польщі діти висловлюють своє ставлення до історичної події чи героя твору, то у нас все зводиться до знання дати чи тексту. Іншими словами, наші діти повинні знати, коли відбулась конкретна подія, або у чому був одягнений герой твору в конкретний момент. Не це важливо. Питання нашого ЗНО не формують ставлення дитини до події чи вчинків героїв.
Тому я взагалі вважаю, що ЗНО необхідно змінювати в усіх напрямках: від технічної сторони (механізм, за яким все відбувається), щоб унеможливити корупцію, і до самого наповнення.
Читайте також: ««Люди, отямтеся!»: польський адвокат забив на сполох через «деукраїнізацію української освіти»»
Які зміни необхідні українській освіті сьогодні?
Іван Ющук:
У нас чомусь так склалось, що саме слово «реформа» використовують для того, аби замаскувати проблему, а не вирішити її. Щось влада приймає, щось ухвалює, але далеко не все змінює ситуацію у кращий бік.Наприклад, у нас нещодавно прийняли реформу, згідно з якою стипендію можуть отримувати лише 40% студентів. Решта студентів тепер абсолютно байдуже ставиться до свого навчання, бо у них зникла ця мотивація. Вони знають, що так чи інакше не пройдуть цього «бар’єру». Раніше ж, скільки студентів здобули відповідний середній бал, стільки й отримували стипендію. Тоді кожен мав рівні шанси і прагнув до цього.
Також нам необхідно переглянути викладацький склад. Зараз є дуже багато неякісних викладачів, яких колись «по блату» прийняли на роботу і вони крім того, що водять пальцем по конспекту, нічого більше не знають. Тому нам потрібна повна переатестація викладацького складу.
По-третє, дуже необхідно, аби викладачі дотримувались закону про мову. Навіть зараз, після 16 січня, у Київській Політехніці можна дуже часто почути, що пари ведуться на «общепонятном». Причому, навіть дистанційне навчання. Це порушення закону. Усі студенти перед вступом складали ЗНО з української мови, тобто вони її знають і розуміють, то для чого їм викладати російською?
Лариса Ніцой:
Протягом останніх років у нашій освіті повністю вилучався національний компонент. Сьогодні ми виховуємо універсальну робочу силу, яка може працювати у будь-якій країні світу. Проте ми не виховуємо відповідального українця, якому треба будувати цю Україну. Ми не виховуємо ставлення до своєї держави, її героїв та мови. Так, ми кажемо, що мова «солов’їна», дитина їде на олімпіаду, виграє перше місце, а потім запросто «здає» свої позиції та каже «яка різниця, якою мовою спілкуватись?». Ніколи в житті ми такого не почуємо ні від француза, ні від німця, ні від поляка. Тому нам просто необхідно заводити національний компоненту в нашу освіту і вчити дітей на місцевому матеріалі. У нас дуже глибока педагогічна традиція, а ми зараз повністю все хочемо перейняти у Європи. Передові технології, звісно, теж потрібні, але нам не слід забувати про своє українське. Українець повинен ще у школі зрозуміти свою національну ідентичність.Ми виховуємо універсальну робочу силу, яка може працювати у будь-якій країні світу, а не будувати свою
Перед усім, я вважаю, українській освіті бракує виконання закону про мови. Незважаючи на те, що в освіті мова, якою викладають, обов’язково має бути державною, це часто ігнорується. Тобто, досі є окремі викладачі або й цілі ВУЗи, які викладають російською. Особливо у найбільш русифікованих містах, але навіть у Києві таке теж зустрічається. Навіть нещодавно мені розповіли, що в інституті журналістики від студентів лунає російська мова, а це ж майбутні працівники ЗМІ, які мають досконало володіти українською мовою.
Роман Гурський, ІА «Вголос».
ІА "Вголос": НОВИНИ