Згідно із Євангелієм від Івана, 13 нісана Ісус Христос в останній раз вечеряв зі Своїми учнями. «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що настала Його година перейти з цього світу до Отця, виявив любов до Своїх, – тих, що в світі, – до кінця полюбив їх» (13:1). А вже наступного дня – 14 нісана, «була ж п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. Він [Пилат] каже юдеям: Ось ваш Цар! Вони зчинили галас: Візьми, візьми та розіпни Його! Запитує їх Пилат: Вашого Царя розіп’яти? Відповіли первосвященики: «Ми не маємо царя, крім кесаря! І тоді він видав Його їм на розп’яття. Ісуса взяли [й повели] (Івана 19:14-16)».
Далі почалися тортури Ісуса під час жертовного сходження на Голгофу. Відтак, настало Розп’яття. Коли ж воїни підійшли до Розіп’ятого Ісуса («Була третя година, як розіп’яли Його» – Марка 15:25), то «побачили, що Він уже помер, і не стали перебивати Йому голінок» (Івана 19:33), «бо це сталося тому, щоб збулося Писання: Кістка Його не буде поламана» (Івана 19:36).
Поховання Ісуса Христа відбулося ввечері того ж дня до приходу суботи, яка отримала назву «велика». Того року юдейське свято Песах безпосередньо співпало із календарною суботою. У цьому випадку ранок неділі відповідав першому дню тижня (Івана 20:1). Тоді освячувалися перші плоди нового врожаю.
Безпосередньо до єврейської Пасхи долучається свято Опрісноків (15-21 авіва) (Вихід 12:18). Воно також нагадувало про вихід євреїв із полону, а заодно було часом початку жнив. Отож, наступного дня після суботи (тобто після першої святкової суботи), або другого дня свята, священик приносив перший сніп в якості жертви потрясіння і ягняти в якості жертви всеспалення. До тієї події плоди нового врожаю споживати не дозволялося (Левит 23:9-14). Ймовірно, це перше жертвоприношення одночасно символізувало всезагальний початок жнивної пори.
Апостол Павло свідчить: «наша Пасха, Христос, [за нас] принесений у жертву» (1 Коринтян 5:7). Він воскрес як первісток із померлих – «Христос встав з мертвих, – первісток з покійних» (1 Коринтян 15:20). Тим самим Він подарував християнам надію на воскресіння: «…Первісток Христос, потім ті, що Христові, – під час Його приходу» (1 Коринтян 15:23). За даними Біблійної Енциклопедії Брокгауза, датування євангеліста Івана підтверджує вавилонський Талмуд. Він також називає переддень єврейської Пасхи днем земної кончини Ісуса Христа.
Синоптичні Євангелія від Матвія, Марка та Луки називають день воскресіння першим днем тижня, а день смерті – передднем суботи, хоча й не згадують про переддень Пасхи. В той же час вони одноcтайно називають день Вечері Ісуса з учнями «першим днем опрісноків». Тоді й приносили в жертву пасхального Агнця, тобто 14 нісана. Отже, автори синоптичних Євангелій, на відміну від Івана і Павла, вважають днем смерті Ісуса 15 нісана, святкову суботу, яка одночасно стала передднем календарної суботи.
Дослідники вважають незрозумілим ту обставину, що юдеї, які взяли під варту Ісуса, мали із собою списи, що не були власне зброєю, та все ж підпадали під суботню заборону. До того ж, до Пилата «коли настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосип, який і сам був учнем Ісуса» (Матвія 27:57) й попросив тіло Ісуса. Дозвіл було отримано. Очевидно, перед тим він придбав полотно: «Той [Йосип] купив полотно, зняв Його [Ісуса Христа] тіло, обгорнув полотном і поклав Його до гробниці, що була висічена в скелі, і до входу в гробницю привалив камінь» (Марка 15:46), що також забороняється робити правовірним євреям в суботу.
Як пояснити таку відмінність між свідченнями євангеліста Івана та євангелістами-синоптиками? По-перше, день, коли відбулася Вечеря Господня, названий «першим днем опрісноків». Це можна пояснити тим, що євангелісти, як було зазвичай у євреїв, відносять час трапези, що відбулася 13 нісана після 6 години вечора, уже до 14 нісана. В такому випадку Ісусу була приготовлена трапеза без пасхального Агнця, оскільки принесення в жертву ягняти здійснювалося тільки наступного дня.
По-друге, між фарисеями (книжниками) і садукеями відбувалися суперечки стосовно дня відзначення свята Пасхи. Йшлося, зокрема, чи відзначати Пасху у день, який безпосередньо передує суботі, чи саме в суботу. У рік кончини Ісуса Христа Пасха святкувалася в суботу. Мабуть, зазначені опоненти (фарисеї та садукеї) дійшли компромісу. Садукеї святкували свою Пасху на день пізніше, ніж фарисеї. Допускають, що Ісус Христос разом із учнями святкував Пасху раніше, тобто в день, який за календарем був 13 нісана, фарисеї вважали його вже 14 нісана. Саме того дня належало святкувати Пасху, згідно із традиціями Закону. Садукеї святкували Пасху наступного дня (Івана 18:28). Тоді земна кончина Ісуса наступила близько дев’ятої години, тобто близько третьої години дня. Ця година співпадає із офіційним часом жертвоприношення агнця у садукеїв. Для фарисеїв цей день був уже першою суботою свята Опрісноків. Водночас вони вже готувалися до календарної суботи поточного тижня. Якщо така версія відповідає істині, тоді згадане неспівпадіння даних у Євангеліях стає зрозумілим, обґрунтованим і перестає здаватися суперечливим.
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ