Останнім часом у пресі все частіше стали з’являтись матеріали про ґвалтування неповнолітніх та розвій педофілії. На тлі актуалізації цієї проблеми народні депутати України на позачерговому засіданні ухвалили законопроєкт №6607 про створення реєстру педофілів, хімічну кастрацію і посилення покарання для них. Також у першому читанні був ухвалений законопроєкт №6449, який подав Олег Ляшко зі схожими, але все ж з іншими умовами. Думки суспільства одразу ж розділились. Одні стверджують про необхідність різкого присікання проявів педофілії, яку намагається частково толерувати рух ЛГБТ, на якомога більш ранніх стадіях. Інші вказують на порушення прав людини та Європейський суд, у якому такі рішення можуть бути оскаржені.
Чи зросла кількість випадків педофілії, яка різниця між двома законопроєктами, чи потрібен нам закон про хімічну кастрацію та відкритий реєстр і яка роль цінностей ЛГБТ у цьому питанні? Про це ІА «Вголос» запитало у юриста і співавтора законопроєкту 6607 Анни Маляр, правозахисника Євгена Захарова, кандидата юридичних наук Сергія Войченка, президента ВГО «Новомедіа» Руслана Кухарчука та громадського активіста Юрія Павелка (Хорта).
Чому відбулось і чи відбулось взагалі зростання кількості злочинів, пов’язаних із педофілією?
Ні, абсолютно жодного сплеску чи «буму» злочинів, які пов’язані із сексуальним насильством над неповнолітніми, не було. Ба більше, кількість злочинів, про які йдеться, не збільшується, як стверджують «законодавці», які проголосували за цей законопроєкт, а зменшується, про що свідчать статистичні дані Генеральної Прокуратури України про кримінальні правопорушення. Тому зовсім немає причин для того, щоб «бити на сполох».
Руслан Кухарчук:
Насправді ситуація із цим питанням завжди була дуже ризикованою, просто зараз про це почали більше говорити. Педофілія – це реальна проблема, тому актуалізація цього питання є доречною. Треба розуміти, що це є величезний злочин, і те, що неадекватна Уляна Супрун стала великим захисником педофілів в Україні, це ще раз свідчить про її некомпетентність у соціальних, моральних і кримінальних питаннях. Я б їй порадив, щоб вона більше піклувалась про зґвалтованих дітей, а не про злочинців. Це, звичайно, психічна хвороба, але це також і дуже серйозний кримінальний злочин. Ця проблема є, за нею треба слідкувати, але важливо, щоб ця історія не перетворилась на інструмент політичної боротьби. Часто трапляється, коли до виборів «роздувається вогонь», йдуть дискусії на цю тему, а потім ніхто нічого не робить.
Що собою являє закон про хімічну кастрацію і відритий реєстр педофілів та які недоліки він має?
Кастрація – це не покарання, це спосіб лікування хворих осібЗаконопроєкт 6607 розроблявся багатьма експертами. Його співавторами є я, перший заступник голови нацполіції В’ячеслав Аброськін, прокурор Донецької області Євген Бондаренко, адвокат Лариса Гриценко, народні депутати - Олег Недава, Мустафа Найєм та Ірина Суслова, а також лікарі-психіатри Сергій Шум і Олена Козерацька, які до того ж є судово-медичними експертами. Останні проводять психологічну експертизу осіб, які вчинили статеві злочини над дітьми. Відповідно, норму про хімічну кастрацію розробляли саме ці лікарі, і вона відповідає медичним стандартам. Тобто це команда абсолютно різних за переконаннями людей, яких об’єднала мета створити механізми протидії сексуальному насильству над дітьми.
Цей законопроєкт за два роки пройшов усі необхідні етапи, які повинен проходити законопроєкт. Тобто перевірка на відповідність Конституції, на зауваження головного науково-експертного управління, на відповідність антикорупційним ризикам. Натомість альтернативний законопроєкт Ляшка, за який проголосувала Рада, жодного з цих етапів не пройшов. Він теж був зареєстрований у 2017 році, але після того про нього забули і дістали його зі «скрині» акурат перед голосуванням.
Я створила петицію до законопроєкту 6607, яку підписали 28 тисяч людей із 25 тисяч необхідних для того, щоб ВР її розглянула. Ми змусили нардепів розглянути наш законопроєкт тому, що два роки його гальмували і його не пропускав профільний комітет, який вважав, що наш законопроєкт є занадто жорстким і не можна запроваджувати ні хімічну кастрацію, ні реєстр осіб, які вчинили статеві злочини проти дітей. Тому зараз двічі дивно, що комітет раптом 3-го липня пропустив на голосування не лише наш «дуже м’який і ліберальний» законопроєкт, а й законопроєкт, який повністю суперечить нашому. Ляшківський законопроєкт передбачає хімічну кастрацію усіх осіб, які вчинили статеві злочини проти дітей, для здорових зокрема, що є порушенням як Конституції, так і міжнародних правових актів. Також цей закон передбачає відкритий реєстр.
Верховна Рада фактично проголосувала за два законопроєкти, які суперечать один одному. Тепер 6607 підтриманий у першому читанні й надісланий у ВР на доопрацювання і повторне голосування, а 6449 проголосований загалом і відправився на підпис президенту.
Ключова різниця полягає в тому, що законопроєкт 6607 пропонує три інновації: запровадження реєстру, посилення відповідальності за сексуальне насильство над дітьми і запровадження хімічної кастрації для хворих на педофілію.
Наш законопроєкт пропонує зробити напівзакритий реєстр. Він буде доступним лише для працівників правоохоронних органів, а керівники дитячих закладів будуть робити відповідні запити. Такі умови мають не допустити, щоб особи, які вчиняли сексуальне насильство над дітьми, не допускались до роботи у дитячих закладах. У законопроєкті Ляшка нічого про реєстр не вказано взагалі. Вони тишком-нишком прописують його в перехідних положеннях лише фразою, що реєстр відкритий і його повинен створити Кабмін. Це не норма про реєстр, це «Фількіна грамота», адже не прописано, як він створюється, з якою метою, які дані туди входять, скільки років вони мають зберігатись, хто матиме доступ до реєстру, яка інформація буде відкритою, бо закон про захист персональних даних не дозволяє відкривати всю інформацію. Депутати проголосували за абсолютно антиконституційний закон на хвилі популізму, бо виборцям це цікаво. Ба більше, відкритий реєстр має високий ризик зашкодити одній з груп потерпілих від сексуального насильства, а саме – жертвам такого насильства в середині сім’ї. Річ у тім, що є дві групи малолітніх, які потерпають від статевих злочинів. Перша, яка становить переважну більшість випадків, – це сексуальне насильство в середині сім’ї. Друга група дітей-жертв – це ті, хто постраждав від незнайомців. Так ось, як показав досвід США, який ми вивчали під час розроблення законопроєкту, відкритий реєстр осіб, що вчинили сексуальне насильство над дітьми, заводить у тінь першу групу злочинів, а саме – сексуальне насильство в сім’ї.
Також наш, альтернативний прийнятому Верховною Радою, законопроєкт пропонує у разі повторного злочину збільшити відповідальність до довічного ув’язнення. Законопроєкт Ляшка таких пропозицій не містить.
Що стосується хімічної кастрації, то що б не прописували депутати у законах України, все одно існують міжнародні стандарти. Згідно з усіма цими нормами педофілія є психіатричною хворобою. Єдиним клінічно доведеним способом лікування є хімічна кастрація. Тобто це в жодному разі не є покаранням, це лікування хворої людини. З усіх осіб, які вчиняють сексуальне насильство над дітьми, дуже низький відсоток хворих на педофілію. Всіх інших не можна називати педофілами, вони здорові люди, які вчинили сексуальне насильство. Так само, як здоровій людині не можна примусово видалити апендикс, не можна і до здорової людини застосувати хімічну кастрацію. Це теж лікування, і воно не може бути примусовим. Лікарі не можуть виконувати покарання. Натомість законопроєкт Ляшка каже, що кастрація стане покаранням, лікарі стали пенетеціарниками, які будуть виконувати покарання, ще й караючи здорових людей. Це абсурд. Невігластво суспільства і депутатів призвело до і смішної, і трагічної зміни законодавства.
Я розділю це питання на дві частини. Перша: чи потрібно в Україні захищати дітей від злочинів сексуального характеру? Безумовно, потрібно. Чи зробила Україна прийняттям цього закону крок, який вирішив цю проблему? Ні.
Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт, який був внесений нардепом Ляшком, про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності за злочини сексуального характеру щодо неповнолітньої чи малолітньої особи, яка не досягла статевої зрілості. Одним із основних моментів цього закону, навколо якого відбуваються дискусії, є так звана хімічна кастрація. Кримінальний кодекс було доповнено статтею 59-1 про примусову хімічну кастрацію, згідно з якою покарання у вигляді примусової хімічної кастрації полягає у примусовому введенні підсудному антиандрогенних препаратів, які складаються із хімічних речовин, що зменшують лібідо або сексуальну активність. Примусова хімічна кастрація не застосовується щодо осіб, які не досягли повноліття або старші 65-ти років. Також згідно з цим законом було збільшено максимальний термін відбування покарання з 12-ти до 15-ти років.
Дуже цікавим фактом є те, що хімічну кастрацію можна застосовувати лише щодо одного виду кримінального правопорушення, а саме зґвалтування. Це єдине місце, де було доповнено цю статтю. Є ще статті 153, 155 і 156 ККУ. Це вже вчинення сексуального насильства щодо особи, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом щодо неповнолітніх. Для цих злочинів хімічна кастрація не може бути застосованою як покарання. Виникає абсолютно логічне запитання: як правильно інкримінувати звинувачення? Де у нас зґвалтування, а де вчинення сексуального насильства?
Також зовсім ніде не прописано, які препарати будуть вводитись. Є вказано, що це антиандрогенні речовини, але закон не дає формулу цього «коктейлю». Такі речі мають визначатись законодавством.
У Кримінальному кодексі України є поняття основного і додаткового покарань. Хімічну кастрацію ввели як додаткове покарання. А тепер ще цікавіша річ: є поняття неосудності, а більшість цих збоченців є психічно нездоровими людьми. І виходить, що щодо таких осіб не може бути застосовано такий вид покарання, як хімічна кастрація, і така людина звільняється від неї. Тоді злочинець буде скерований на примусове лікування замість покарання.
Також цим законопроєктом було дано доручення Кабінету Міністрів створити публічний реєстр осіб, які були засуджені до позбавлення волі. Згідно з цим законом, до реєстру не потраплять люди, які не отримали реальний термін покарання. Йдеться не лише про неосудних, а й про тих, яких засудили умовно, оскільки людина не засуджена до позбавлення волі. Також якщо цей реєстр буде публічним, то нам слід очікувати позови до Європейського суду. У нас передбачено погашення судимості, після якого людина вважається несудимою.
Нещодавно була оприлюднена цікава статистика, згідно з якою за попередній рік взагалі не було скоєно злочинів, передбачених 152-ю статтею, тобто зґвалтування, все інкримінувалось як розбещення. Тоді виникає запитання: що взагалі помінялось? Зате такі речі дають змогу деяким політикам «почепити собі медаль» і розповідати, що вони захищають права дітей.
Євген Захаров:
Відкритий реєстр педофілів є набагато страшнішим, ніж хімічна кастраціяЯ хочу звернути увагу на лише одну річ, про яку чомусь не говорять. Відкритий реєстр педофілів є набагато страшнішим у своїй суті, ніж хімічна кастрація і все інше. Як задекларував Олег Ляшко, у цей відкритий реєстр будуть вноситись усі особи, які вчиняли злочини за статтями № 152, 153, 155 і 156. Грубо кажучи, це сексуальні злочини щодо неповнолітніх і незрілих статево людей. Щодо статевої зрілості треба проводити експертизу, оскільки 16-літня дівчина вже може бути зрілою і здатною народити дитину. Може бути і навпаки. Тут все непросто.
На практиці ми знаємо, наскільки розкута у нас молодь і у статеві стосунки вона вступає досить рано. Статевий зв’язок із людьми віком 16-18 років буде каратись законом і злочинець вноситиметься у реєстр. Скажімо, хлопці віком 18-19 років, які матимуть стосунки із молодшими дівчатами будуть підпадати під ці статті, якщо на них напишуть заяву у поліцію. Не забуваймо і про маніпуляції, корупцію та банальне бажання збагачення. А з таким жити вже просто неможливо. Це значно серйозніша проблема, ніж та кастрація, про яку всі пишуть і говорять. Це повна маячня і не розумію, чим думали депутати, коли за це голосували.
Чи зможуть більш жорсткі заходи покарання зупинити педофілію?
Анна Маляр:
Тяжкість покарання, якщо говорити про позбавлення волі, не відображається суттєво на рівні злочинності. Це стосується ледь не усіх видів злочинів, за винятком сексуального насильства над дітьми. Тут як раз, навпаки, має значення розмір покарання. Людина, яка вчиняє сексуальне насильство, не виправляється у місцях позбавлення волі, на відміну від крадія і грабіжника. У насильників над дітьми, як показує практика, дуже високий рівень рецидиву, тобто мета - виправити злочинця - на них не працює. Тому, щоби запобігти новим злочинам сексуального характеру, я вважаю, що особи, які вчинили сексуальне насильство над дитиною, мусять довічно перебувати у місцях позбавлення волі. Якщо раптом особа буде несправедливо засуджена, а таке буває скрізь, то у законодавстві повинні бути механізми перегляду рішень суду. Тобто людина, яка відбуває довічне ув’язнення, не становить загрозу для дітей, але якщо вона несправедливо засуджена, у неї є законні шанси на те, щоб рішення суду було переглянуто. Тільки таким чином ми точно убезпечимо дітей від тих, хто вже хоча б раз вчинив сексуальне насильство.
Але наш законодавець, як і європейські парламентарі, не погоджується голосувати за довічне позбавлення волі з першого випадку сексуального насильства над дитиною. Тому, враховуючи, що люди, які вчинили насильство, рано чи пізно вийдуть на волю, перед нами постає питання, що з ними робити після звільнення. І тоді ми вже змушені вести дискусії про кастрацію і про реєстри. Тому дилема тут дуже проста: або довічне позбавлення волі, що для цього злочину має сенс, або після звільнення злочинця треба шукати інші способи запобігання повторним випадкам насильства.
Сергій Войченко:
У нас зараз дуже активно пропагується так звана толерантність, яка дає змогу цим речам «проростати»Ні, не можуть. Відверто кажучи, у нас зараз дуже активно пропагується так звана толерантність, яка дає змогу цим речам «проростати». Для таких людей жодні закони не будуть стримуючим фактором. Ми зараз говоримо про наслідки і забуваємо про причини. Необхідно проводити різного роду профілактичні заходи, які могли б запобігати таким злочинам. Зараз відсутнє належне інформування дітей. Поліція могла б провести певні кримінологічні дослідження і навчати дітей, як не стати жертвою педофілів. Тут йдеться про низку заходів, серед яких інформування, відриті уроки і тому подібне.
Євген Захаров:
Ні, в жодному разі не можуть. Давно відомо і наука добре знає, що збільшення жорстокості покарання не впливає на рівень злочинності взагалі. Може, я когось і здивую, але може бути й навпаки. Подібна ситуація вже мала місце за часів Радянського Союзу. Коли підвищили санкції за зґвалтування та інші злочини сексуального характеру до рівня покарань, як за вбивство, то ґвалтівники почали частіше вбивати своїх жертв, щоб не залишати сліди і щоб їх не розшукали. Це було настільки масове явище, що навіть у СРСР, за всіх тоталітарних законів тієї країни, від цього були змушені відмовитись. Тому мене дуже дивує, як наші розробники цих законопроєктів так безглуздо запропонували збільшити покарання аж до найвищої міри, довічного ув’язнення, абсолютно не врахувавши цю ситуацію.
Однозначно так. Цей злочин зупиняє обов’язковість покарання. Кримінальне ув’язнення може і не вилікує людину від цієї психічної хвороби, але воно захистить усіх майбутніх і потенційних жертв від злочинця, який позбавлений волі. Покарання не вирішить проблему тотально, але багато дітей буде врятовано.
Юрій Павленко (Хорт):
Не зможуть, оскільки у нас є, наприклад, закон про поширення порнографії, за порушення якого є кримінальна відповідальність. При цьому цього закону ніхто не дотримується. Там чітко вказано про порнографічні твори, які здатні збуджувати статеву пристрасть. Натомість у нас на вулицях , особливо протягом останніх років, все «заліплено» магазинами, у яких продаються відповідні твори. Порнографія – це ж не лише відеопродукція, це також скульптури і зображення. Таке ж буде і з законом про педофілію.
Також є ризики, що у неправовій державі, якою зараз є Україна, можуть таким чином будь-кому підірвати здоров’я з політичних чи інших мотивів. Тому я не підтримую законів ні про хімічну кастрацію, ні про смертну кару, ні інші заходи, які можуть завдати значної шкоди особам, яких засудили незаконно.
Чи є зв'язок між нав’язуванням цінностей ЛГБТ в Україні зі сплеском педофілії?
Євген Захаров:
Люди, які виступають за ці закони, якраз і виступають за захист сімейних цінностей. Такі речі заперечують сексуальні меншини, хоча такі речі закладені на генетичному рівні, просто у людей такі гормони. Якщо ці люди будуть змінювати свою орієнтацію, це може обернутись великою загрозою для їхнього здоров’я.
У нашого суспільства є загальна жорстокість. У кожного в голові є такий «сталін», який хотів би все нищити і карати. Тому я не бачу жодного зв’язку між цінностями спільнот руху ЛГБТ та педофілією в Україні. Толерування цих переконань жодним чином не пов’язане зі схильністю людей до педофілії і розбещення неповнолітніх.
Руслан Кухарчук:
Я не здивуюсь, якщо до абревіатури «ЛГБТ» додадуть букву «П».Педофілія – це частина ЛГБТ-культури, особливо гомосексуального її складника. Вона не просто може бути пов’язаною, це обов’язково пов’язані речі. Представники ЛГБТ, звісно, з цього приводу комплексують, намагаються це приховати і уникати таких питань, але це частина їхнього способу життя. По-перше, в античні часи чоловічий гомосексуалізм завжди був пліч-о-пліч з педофілією. По-друге, ми бачимо, що в сучасній історії вони починають рухатись саме до цього.
Є така організація, як TED, яка спеціалізується на коротких 15-хвилинних виступах. І минулого року вони дозволили два виступи на TEDx, у яких був заклик до суспільства бути лояльним до людей, які хворі на педофілію, бо це вроджено, а значить, ми маємо з терпінням до цього ставитись. Саме з таких аргументів свого часу почалась легалізація гомосексуалізму як норми, і зараз я бачу всі ознаки, що у деяких країнах почнуть просувати педофілію спочатку як просто хворобу, а пізніше як так звану сексуальну орієнтацію. Відповідно, якщо це сексуальна орієнтація, значить це вроджено, а отже, має бути визнано як один із варіантів норми.
Також цього року в деяких школах Каліфорнії, США почали викладати дітям інформацію про сексуальні стосунки між дорослими і дітьми в античному світі як варіант норми. У підлітковому віці спрацьовує принцип наслідування, і діти можуть сприймати це як норму у власній сексуальній поведінці.
Це серйозна глобальна проблема і треба цю «гідру» знищувати на корінні, інакше я не здивуюсь, якщо до абревіатури «ЛГБТ» додадуть букву «П».
Такі організації є по всій Європі, і вони займаються пропагандою за кошти західних фондів приватних осіб. Перш за все, для того щоб припинити цей процес, необхідно заборонити діяльність цих фондів. Держава повинна мати свій регуляторний вплив у цьому полі. Якщо ми «перекриємо кран» фінансування таких організацій, то завтра у нас зникне питання ЛГБТ.
А зв’язок між педофілією та цінностями ЛГБТ, безперечно, є. Дуже часто у гей-парадах беруть участь діти, що вже є проявом педофілії. Діти, як нам відомо, не можуть повністю усвідомлювати власні дії і відповідати за них. Відповідно, діти залучаються до організацій та «притонів», які пропагують так звану «рівність», «терпимість» та інші ЛГБТ-цінності.
Суть цього відхилення полягає у прагненні якомога більше ексгібіціонуватись, заявити про себе і долучати до себе все нових людей. Це робиться для того, щоб легалізувати своє відхилення. Так ці спільноти намагаються узаконити свою діяльність і «вижити» загалом. Логіка проста: якщо всі такі, значить це нормально. Тобто, замість розуміння, що є добре, а що погано, ми маємо поняття мас: що сприймається масами або що не сприймається.
ІА "Вголос": НОВИНИ