Упорядники видання залучили до його текстуальної частини публікації 11 авторів. Серед них – доктори філософії бл. п. Валентин Вандишев, Марія Кашуба, Петро Кралюк, Вікторія Любащенко, доктор філології Олена Переломова, кандидати наук Юрій Вільховий, Іван Паславський, ректор Полтавської богословської семінарії Християн віри Євангельської Павло Міхневич, аспірантка Марія Полісюк, старший науковий співробітник Львівського музею історії релігії (ЛМІР) Оксана Боруцька.
Відкривається альманах матеріалом Вікторії Любащенко «Духовні попередники Реформації». Йдеться про передреформаційну ідейну спадщину торговця з Ліона, аскета П’єтра Вальдо (Франція), священика, богослова-схоласта, професора Оксфордського університету Джона Вікліфа (Англія), гуманіста, викладача і ректора (упродовж кількох років) Празького університету, священика Вифлеємської каплиці Яна Гуса (Чехія), ченця, пріора (настоятеля) домініканського монастиря Сан-Марко у Флоренції Джироламо (Ієроніма) Савонаролу (Італія). З одного боку, викладаються їх філософські та релігійні погляди, бачення церковної реформи, критика соціальних вад суспільства, корупції, морального занепаду тогочасного кліру. З іншого – подаються тлумачення Святого Письма, місце і роль проповідництва мирян (зокрема жінок), ставлення до таїнств, продукування нових теологічних та еклезіальних концепцій, апологетики та християнської етики, окремі антиклерикальні мотиви тощо. Підсумовуючи виклад матеріалу, доктор філосософії Вікторія Любащенко підкреслює, що йдеться про постаті, які своєю боротьбою за істинну Церкву, котру, на їхню думку, спотворив середньовічний католицизм, дійсно готували Реформацію. Разом з тим, вони залишились синами Церкви, яких вона сама не сприйняла. Ймовірне членство П’єтра Вальдо, Джона Вікліфа, Яна Гуса і Джироламо Савонароли у цій Еклезії можна розглядати лише як гіпотезу. Духовні попередники Мартіна Лютера були ще сповнені надій на відродження апостольського духу Римського престолу.
В іншому матеріалі – «Реформація і православні братства в Україні» Вікторія Любащенко викладає історіографію українського братського руху у контексті впливу на Південно-Західну Русь «німецької Реформації». Йдеться про відповідні погляди Ореста Левицького, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Михайла Грушевського, сучасних українських вчених – Валентини Нічик, Івана Паславського та інших. Осмислюється поняття Реформації (вузьке розуміння – церковне і радикальне («народне») та широке – з погляду світської науки – суспільно-політичний та культурний рух – соціальна та духовна революція (розділення державної і церковної влад, свобода совісті, розвиток індивідуалізму), з погляду церковної науки – як опозицію Церкві, початок Просвітництва і секуляризації. Трактуються близькі до Реформації за своїм історичним сенсом феномени – Ренесанс і Контрреформація, конкретизуються поняття «реформаторський» і «реформаційний».
Уваги заслуговують авторські акценти, в яких з’ясовується актуальність/неактуальність зазначених проблем у християнському Сході/православній Європі. У цьому сенсі йдеться про очевидний вплив Реформації (як в її конфесійному, так і в культурному вимірах) на православ’я, більш виразно – у пограничних із Заходом землях. При цьому авторка зауважує: «факт, що православна Європа залишилась поза епіцентром реформаційних процесів, популярні і навіть наукові студії пояснюють почасти «відсталістю» християнського Сходу, його периферійністю. Однак такі оцінки є радше даниною західноцентричному вектору європейської історіографії, яка усе ще поглядає на православну Ойкумену як на віддзеркалений світ».
Відтак, фокусується увага на реформаційних тенденціях братського руху, передусім у догматичних питаннях (Святе Письмо, твори отців Церкви, їх переклади на національні мови), змагання за гідне свого покликання духовенство, ставлення братчиків до деяких обрядів, пов’язаних із давніми народно-первісними елементами тощо. Резюме автора: Європейська Реформація… мала вплив на українську культуру і Церкву, однак його не слід перебільшувати. Ідейна програма православних братств була однією з моделей церковної реформи… …Якщо розуміти Контрреформацію також як реформаторський феномен, можливо, не таким вже і неправим був Іван Франко, пропонуючи поняття «православної контрреформації». Адже і православні братства на сході, і подібні їм мирянські рухи на заході Європи переслідували спільну мету: оновлення своєї Церкви.
Конкретикою і глибокими авторськими роздумами та висновками відзначається стаття вченого-філософа Івана Паславського «Реформація і перше національно-культурне відродження». Серед проблем, які висвітлюються у публікації, можна виокремити: питання спорідненості, але не тотожності понять Реформація і протестантизм, їх основних генераторів, можливого зв’язку реформаційних впливів та духовного життя України кінця XVI – першої половини XVII ст. Підкреслюється, що цей період в історії України Михайло Грушевський назвав «першим національним відродженням нашим», Дмитро Чижевський зарахував його до «блискучих, великих епох». Автор статті аналізує причини першого українського культурно-національного відродження. Серед них – суспільно-політичні процеси внутрішнього порядку (Люблінська політична унія (1569) та національна основа і зовнішні впливи.
Зрештою, інакше і не могло бути. Україна, як одвічна складова частина європейської культурної спільноти, природно не могла уникнути тих суспільних процесів, які відбувалися тоді в Європі. І як наслідок – на українських теренах відбулося зростання ролі громад у церковному житті (братства), виник інститут церковних проповідників, зросла зацікавленість до живої народно-розмовної мови (переклади Святого Письма), зародження дисидентської літератури з раціоналістичною критикою окремих церковних догматів, розквіт містицизму та посилення аскетичних настроїв. Одночасно низка явищ і фактів культурного життя тогочасної України мали власне національне коріння. Втім, на підставі цікавих і переконливих історичних фактів автор резюмує про двоякий вплив Реформації на Україну: загальнокультурний і конфесійний. Перший, на його думку, справив позитивний вплив на пробудження і розвиток першого українського культурно-національного відродження. Другий – діяв на шкоду нашим національним інтересам, тому більшість української церковної ієрархії не спокусилася протестантським нововірством і розпочала реформу Церкви шляхом унії з Римом.
Доктор філософії Валетин Вандишев подав матеріал «Європейська духовність і наука доби Реформації» до друку. На превеликий жаль, на час виходу альманаху у світ його вже не було серед живих. Тому упорядники під його прізвищем написали: Львівський музей історії релігії сумує у зв’язку з передчасною смертю колеги. А розвідка вченого висвітлює деякі аспекти взаємозв’язку і особливості розвитку української духовної культури і освіти в європейському контексті досліджуваного періоду. Висловлюється думка про можливий вплив на Миколу Коперника визначного українсько-польського мислителя Юрія Дрогобича, обґрунтовується жертовна праця в ті часи Кирила Транквіліона-Ставровецького, Касіяна Саковича, Лаврентія Зизанія, Василя (Константина) Константиновича Острозького, митрополита Петра Могили – організаторів і натхненників братських шкіл, збереження національно-релігійної ідентичності українців, розвитку їх освіти, культури.
Про книжкову релігійну культуру, зокрема переклади біблійних книг українською мовою, взаємозв’язок Біблії Франциска Скорини із текстами Біблії руською мовою, нарешті, про Пересопницьке Євангеліє (15 серпня 1556-29 серпня 1561), його замовників, меценатів, авторів праці, склад тексту та мови книги йдеться у статті професора Петра Кралюка («Реформація та поява україномовних перекладів біблійних текстів»). І висновок: протестантські вчення, орієнтуючи віруючих на постійне читання Біблії, сприяли розвитку шкільництва. Створювані протестантами школи змусили і католиків, і православних інтенсифікувати освіту в своїх середовищах. Серед католиків популярними стають єзуїтські школи-колегіуми. На теренах України й Білорусі виникають школи при міщанських братствах. Можна вважати, що Реформація стала стимулом для «освітньої революції» в Європі, зокрема в Україні, водночас сприяючи поширенню біблійних текстів та літератури народними мовами.
Реформації як широкому суспільно-політичному і культурному руху, який засвідчив глибоку кризу середньовічного світогляду, соціальну і духовну революцію, що стосувалася насамперед розуміння людини та її ролі в земному житті присвятила матеріал «Вплив Реформації на осмислення людини в Україні на початку XVII ст.» доктор філософії Марія Кашуба.
За словами автора публікації, протестантизм як відгалуження від католицької церкви пов’язаний із раціоналізмом, що означало виокремлення людини серед сотворених Богом живих істот як істоти розумної. Протестантські Церкви ствердили, що користуючись розумом як щедрим Божим даром поряд із духом – творчим потенціалом, людина здатна осягнути таїну сотвореного світу, наблизитися до розуміння власної сутності, навіть осягнути сутність Бога, який розкриває людині Себе через Свої творіння. Одночасно професор наголошує, що раціоналістична традиція в Україні значно поступалася чуттєво-емоційному, ірраціональному світовідчуванню, що було для української культури традиційним, перейнятим від Візантії разом із православним християнським способом мислення й пізнання. Тому матеріали статті простежують вплив європейських реформаційних вчень в Україні на формування інтелектуалізованого дискурсу – прагнення пізнати навколишній світ, його Творця, осмислення взаємин Ним людини як вінця Божого творіння.
До викладу своїх аргументів та логічних узагальнень автор залучила праці митрополита Петра Могили, Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича, Кирила Транквіліона-Ставровецького, Єлисея Плетенецького, Захарія Копистенського. Івана Вишенського, Йова Почаївського, Петра Скарги, Лаврентія та Стефана Зизаніїв та інших мислителів.
Аспірантка Марія Полісюк у матеріалі «Вплив реформаційних ідей на формування розуміння свободи українським народом» простежила розвій цього феномену на українських землях. Цей закономірний процес відбувався через поширення перекладів Франциска Скорини, праць Мартина Кровицького, письменника Миколи Рея, представника социаністів Андрія Вишоватого, Христофора Філалета, Іннокентія Гізеля, Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди, а також діяльність братств.
Аналіз літературних творів у діахронному зрізі дає можливість доктору філології Олені Переломовій («Відображення в літературних творах еволюції духовних пошуків українського народу в добу Реформації») простежити еволюцію духовних пошуків нашого народу не лише через безпосереднє засвоєння слова Божого з Біблії, але й опосередковано – через художні тексти, зокрема у творчості письменників, які відтворили особливості світобачення нації, її культурної свідомості.
Передумов для цього процесу на українських землях було чимало. Серед них – вплив реформаційних ідей на оновлення православ’я, залучення до церковних обрядів живої української мови, пожвавлення економічного життя, зростання міст та їх облаштування, вишкіл частини української молоді у європейських університетах, мультиетнічний склад спільноти українських міст (найбільше Львів, Київ, Чернівці, Дрогобич), нарешті, діяльність братств, книгодрукування і, звичайно, подвижництво українського козацтва. Саме воно продовжило змагання за життєвість традиції національної державності, виступило захисником православної Церкви, української мови, національно-культурної самобутності.
Логічним завершенням публікації авторки стало її звернення до творчості сучасного українського письменника-філософа Валерія Шевчука, зокрема його твору – Ілля Турчиновський (листок перший): Повість // Три листки за вікном: Роман-триптих (– Київ, 1986). Адже й нині залишаються актуальними для кожного з нас категорії зла і добра, світла й темряви, прагнення пізнати світ (макрокосм) і себе в ньому (мікрокосм). Ключовими у сьогоднішніх роздумах продовжують жити і діяти слова – неспокій, неупокорена душа, тривога, вічна правда, істина, радість, криниця святощів, милосердя, справедливість, страх Божий, дерево життя, добро, смерть, храм, неземний вогонь..., що відповідають бароковим естетичним принципам.
Науковець Юрій Вільховий і теолог Павло Міхневич у статті «Інституалізація та міжконфесійні зв’язки в українському протестантизмі наприкінці XX – початку XXI ст.» звертаються до проблем протестантизму у контексті становлення в Україні громадянського суспільства, громадянської релігії, подолання міжконфесійної напруженості та конфліктів.
Законодавча гарантія Конституції України (1996, ст. 35) стверджує: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність». Автори публікації простежують перехід протестантських громад від деномінаційного до церковного статусу, процеси інституалізації, співробітництво протестантських спільнот із вірними інших конфесій та між собою, а також із одновірцями з-за кордону.
Завершують ювілейний альманах два матеріали, підготовлені науковими працівниками Львівського музею історії релігії. Перший – Оксани Боруцької «Єпископ Василь Боєчко: «Наш корінь від Ісуса Христа і від Дня П’ятдесятниці». Йдеться про вельми шановного пастора і теолога, проповідника і телеведучого, справжню людину від Бога, єпископа Василя Михайловича Боєчка. Він із гідністю та самопожертвою здолав сумні часи радянського безбожництва. Сьогодні натхненно проповідує Слово Боже у львівському храмі Христа-Спасителя, пише і друкує книги, щонеділі звучить його слово у телевізійній програмі до всіх людей доброї волі.
Другий матеріал («До питання про іконографію картини Йосипа Рибкевича (Josephus Jozef Rybkiewicz) «Собор в Тренті. Краків, 1683» підготував поважний дослідник раритетів ЛМІР Микола Хмільовський. Автор вельми актуально уточнює словосполучення «Собор у Тренті» і «Тридентський собор» – як рівнозначні. Детально розповідає про досліджувану картину, її авторський підпис, історіографію питання, подає особисті роздуми про картину Йосипа Рибкевича і однойменну гравюру Клавдія Дучетті: спільне і відмінне, а також викладає деякі курйози з цього приводу, порівнює картину Йосипа Рибкевича «Собор у Тренті» і твори інших малярів за гравюрою Клавдія Дучетті. Публікація історика, дослідника-професіонала вивершується ґрунтовними висновками та солідною джерельною базою (40 посилань на українські та зарубіжні (переважно латинські) документи і матеріали). Праця супроводжується також численними світлинами із фондів ЛМІР та ілюстраціями із різних джерел.
Прикметно, що на окремих сторінках альманах представляє добірку мистецьких творів (41 позиція), присвячених Реформації, із фондів ЛМІР та колекцій львівських музеїв і бібліотек. До виходу видання у світ долучилися Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України.
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу».
ІА "Вголос": НОВИНИ