Днями Президент Володимир Зеленський анонсував запровадження в Україні подвійного громадянства. Мовляв, «хочемо, щоби наша діаспора в США могла повернутися, тому працюємо над реформою».
Натомість українці добре пам’ятають скандал на Закарпатті: інформпростір «підірвало» відео, коли у місті Берегове у консульстві Угорщини громадянам України видавали…угорські паспорти. Причому українці вголос присягали на вірність Угорщині на тлі її прапора.
А тут ще й, за даними росЗМІ, лише минулого року близько двохсот тисяч мешканців окупованого Донбасу отримали паспорти РФ.
А не так давно заступник міністра МВС України Антон Геращенко заявив: «У нас на сьогодні ніхто не знає, скільки є громадян України з подвійним громадянством. Ми чітко розуміємо, що кілька мільйонів наших громадян уже отримали російські паспорти в Криму та на Донбасі, ми чітко розуміємо, що є не менше 100 тисяч громадян, котрі отримали угорські паспорти, десятки тисяч тих, хто отримав румунські, молдавські та інші паспорти».
То ж про можливі загрози і переваги, а також про особливості українського та міжнародного законодавства щодо питання подвійного громадянства «Вголос» поцікавився у експерта програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього Ігоря Тишкевича, політолога Олександра Мусієнка та асоційованого експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Миколи Капітоненка.
Які зараз є особливості українського законодавства щодо подвійного громадянства?
Микола Капітоненко:
Питання громадянства в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» і міжнародними договорами України. У статті 4 Конституції зазначено, що «в Україні існує єдине громадянство». Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Те саме стосується іноземців, які отримали український паспорт. При цьому добровільне набуття громадянства іншої держави є підставою для втрати українського громадянства.
Олександр Мусієнко:
Хоча у нас і передбачено єдине громадянство, на практиці бачимо, що багато громадян України, особливо на території Західної України, не приховують, що мають ще й паспорт іншої країни. На Закарпатті – паспорти Угорщини, чи на Буковині – румунський; на Львівщині або на Волині люди спочатку оформили «карту поляка», а після цього отримали польський паспорт. І отримують вони ці паспорти здебільшого, аби полегшити собі питання працевлаштування, проживання легального та зарплати.
Ігор Тишкевич:
То ж бачимо, що станом на сьогодні в Україні формально є єдине громадянство, проте немає відповідальності за наявність другого паспорта. Також немає системного алгоритму, яким чином відстежувати наявність другого громадянства у громадянина України.
Чому ж не карають за набуття подвійного громадянства в Україні?
Олександр Мусієнко:
В Україні немає кримінальної відповідальності чи хоча би дисциплінарної або адміністративної де-факто за те, що громадянин нашої країни може мати друге громадянство. В українському законодавстві немає статті, відповідно до якої будь-яку особу за таке можна притягнути до відповідальності. І цим користуються і окремі українські олігархи, і підприємці та інші, хто має можливість. Крім того, у нас де-факто немає можливості на сьогодні встановити усіх осіб, які можуть мати громадянство іншої держави. Адже не визначена законом відповідальність за набуття громадянства іншої держави.
Які можуть бути загрози та переваги анонсованої Президентом реформи в Україні?
Ігор Тишкевич:
У нас на сьогодні – міграційна криза: дуже багато громадян України легалізувалися в інших країнахНаявність подвійного громадянства на сьогодні – це певні ризики, оскільки питання у тому, якій державі людина буде лояльна. Зокрема, якщо говорити про Росію. Також маймо на увазі: представники української діаспори, до прикладу, які є лобістами наших інтересів, маючи паспорт країни ,у якій живуть, просто так український не візьмуть, якщо треба буде відмовитись від першого».
Загалом у нас на сьогодні – міграційна криза: дуже багато громадян України легалізувалися в інших країнах. При цьому вже історично склалося, що Україна має достатньо потужну діаспору. І якщо ми говоримо про перетягнення цих людей на свою територію, залучення їх у власну економіку, маємо подумати, яким чином надати їм ті ж права, що мають громадяни України. До того ж, якщо в Україні бачать таких людей на керівних посадах, виникає дилема, бо на цих посадах мають бути громадяни України.
Та, на мою думку, права таким людям надавати можна, але якщо ми говоримо про питання державної служби і розпорядження державним майном і коштами, - тут для них має бути дуже жорстке обмеження. Людина має, як мінімум засвідчити відсутність конфлікту інтересів, тобто заявити, що працюючи на державу Україна, її інтереси саме у цій галузі для неї будуть пріоритетними.
До того ж, враховуючи те, що ті ж Литва, Латвія, Естонія чи Польща активно залучають українців як еміграційний та бізнес-ресурс, і в Україні виникла проблема міграційної кризи, маємо визначитись, які категорії громадян нам потрібні; яким чином ми залучатимемо до розвитку України етнічних українців або їхніх нащадків, які є механізми і запобіжники виникнення конфліктів.
Загалом же питання не у паспорті, а у інформаційній політиці держави, також у тому, якою є соціальна та бізнес-політика країни. Якщо якась країна створює для людини більш комфортні умови для життя, то, звісно, вона таким чином купує у цієї людини лояльність до себе. І якщо держава Україна не спроможна для своїх громадян створити комфортні умови для життя будь-де – у Києві, на Львівщині, на Закарпатті чи на Донбасі – ці люди виїжджатимуть за кордон і братимуть паспорт іншої держави - і начхати їм буде на наявність подвійного громадянства.
До прикладу, в Італії зараз понад 200 тисяч українців легалізувались і мають право голосу (а це дві людини-представники у їхньому парламенті), у Польщі - 300 тисяч українців мають право голосу (це 4 людини у парламенті), в Угорщині таких 60 тисяч (це один депутат в парламенті). Тому, якщо ми працюємо з власними громадянами, які мають український паспорт, для нас це перетвориться з проблеми у ресурс. І ми при цьому зможемо впливати на політику сусідніх держав. Та й тут питання швидше не в тому, чи є, чи нема паспорта, а у тому, на скільки людина відчуває, що це її батьківщина, її країна. А це вже питання до українського Уряду та створенні нормальної держави.
Микола Капітоненко:
Питання подвійного громадянства викликає певне занепокоєння та створює деякі ризики. По-перше, воно дає змогу голосувати в принаймні двох різних державах. У більш практичному сенсі ризики подвійного громадянства пов’язані із тим, що держави не можуть надавати захист проти іншої держави тим, хто є громадянами обох. Крім того, якщо особу призвали до збройних сил в одній державі, то в іншій державі її можуть звинуватити в ухиленні від військової служби, або у службі в іноземних збройних силах. Деякі ризики подвійного громадянства пов’язані і з питаннями лояльності, патріотизму та національної ідентичності. Особи з подвійним громадянством, які мають інший світогляд, можуть загрожувати єдності всередині суспільства.
Олександр Мусієнко:
Загалом дискутувати щодо питання подвійного громадянства можна, але я при цьому ставлю одне чітке питання: «Що робити з Росією?». Як бути з потенційним ризиком, що окремі російські громадяни за спрощеною процедурою захочуть отримати другий – український паспорт. Бо щодо Донбасу і щодо угорців на Закарпатті – це буде де-юре визнання того, що є де-факто. Адже не секрет, що на цих територіях багато-хто отримав, маючи український, ще й іноземний паспорт.
А російська влада за допомогою пропаганди дуже сильно перебільшує, коли розповідає, що ледь не весь Донбас побіг за російськими паспортами. Бо є один нюанс: якщо ви захочете працевлаштуватися у якусь компанію, особливо міжнародну, чи поїхати за кордон (якщо ви - українець, який отримав російський паспорт), то прикордонники дивляться на пункт видачі цього паспорта. Якщо бачать, що паспорт виданий в ОРДЛО, то у таких людей можуть виникнути проблеми. Я, наприклад, знаю щодо Криму: тамтешні моряки, які хочуть влаштуватися на роботу у якусь компанію, що здійснює міжнародні морські перевезення, влаштовуються за українськими паспортами, які бережуть, бо за російськими їх не беруть, оскільки запроваджені санкції проти Росії за анексії Криму.
Це може створювати у розумінні Росії додаткову легітимізацію для вторгнення в УкраїнуІ, якщо ми визнаємо, що на території Донецької і Луганської областей може проживати багато громадян Росії, то виникає ризик, що таким чином ми визнаємо, що у нас є не просто російськомовні громадяни, а російські громадяни. А це може створювати у розумінні Росії додаткову легітимізацію для їх так званого «захисту» - і Росія може легітимізувати своє вторгнення в Україну тим, що тут може начебто постраждати «велика російська діаспора», «рускагаварящєє насєлєніє» і т.д.
Тому я не впевнений, що в умовах, поки у нас триває війна, ми можемо говорити про подвійне громадянство та його запровадження.
Як з питанням подвійного громадянства в інших країнах?
Микола Капітоненко:
Країни, які не визнають подвійне громадянство з будь-яких причин, як правило, вводять норми, за якими набуття громадянства іншої держави призводить до втрати початкового громадянства. Такі норми діють в Австрії чи Норвегії в Європі; а також в таких великих країнах Азії, як Китай, Індія, Японія, Індонезія; а також в ряді інших країн. Громадянство деяких країн можна набути лише попередньо відмовившись від поточного громадянства. Яскравим прикладом в цьому відношенні є США, де потрібно скласти присягу перед спеціальною комісією.
В окремих випадках права осіб з подвійним громадянством обмежуються. В Єгипті чи Вірменії особи із подвійним громадянством не можуть бути обраними до парламенту. Іспанія має ряд двосторонніх угод із країнами Латинської Америки з питань подвійного громадянства, згідно з якими громадяни Іспанії, що живуть в цих країнах і набувають їхнє громадянство, не втрачають громадянство Іспанії.
Деякі країни визнають подвійне громадянство тільки із кількома іншими країнами, причому список таких країн може набувати будь-якого вигляду. Більшість економічно розвинених країн визнають подвійне громадянство – виключеннями є Австрія, Нідерланди, Іспанія, Норвегія, Японія, Сингапур.
На пострадянському просторі подвійне громадянство дозволено в Російській Федерації, при цьому громадяни, які його мають, зобов’язані письмово сповіщати про це державні органи. Близько 75-80 країн світу не визнають подвійного громадянства, і більшість з них розташовані в Африці та Азії.
Країни Європи теж відзначаються широким різноманіттям підходів до інституту подвійного громадянства. Наприклад, в Італії законом не дозволено, але й не заборонено мати подвійне громадянство. Греція дозволяє подвійне громадянство в законі, а громадянин Швейцарії при отриманні паспорта іншої держави втрачає швейцарський.
Загалом в Європі важливим мотивом отримання другого громадянства є прагнення мінімізувати податки. Більше за інших подвійне громадянство отримують французи, бельгійці, скандинави та іспанці; і отримують вони частіше за все громадянство Монако та Андорри.
Олександр Мусієнко:
Загалом же у європейських країнах не такий вже і простий порядок набуття громадянства, за виключенням певної категорії людей. Як правило, навіть для бізнесменів, аби отримати друге громадянство, у тій же Болгарії, країні ЄС, їм потрібно вкласти певну суму коштів – прямих інвестицій – у цю країну або купити нерухомість - тобто у будь-якому випадку за це заплатити у державний бюджет іншої країни.
В українському законодавстві також є право президента надавати українське громадянство іноземцеві, якщо у того є заслуги перед нашою державою. Але ці заслуги кожен трактує суб’єктивно. Хоча закон передбачає: для отримання українського громадянства треба прожити на території України не менше 5 років, знати українську мову, мати тут родинні зв’язки чи роботу. Але ми вже переконалися, що цю норму в окремих випадках ігнорували. Не зовсім коректно це робив і експрезидент Петро Порошенко: у нас тоді нівелювалось взагалі ставлення до інституту громадянства.
Марія Волошин, ІА «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ