Схожа ситуація з кількістю співробітників СБУ, чисельність яких становить 31 тисячу. При цьому в 2018 році з державного бюджету на Службу безпеки України виділили 7,6 мільярдів гривень.
«Сьогоднішні 30 тисяч працівників спецслужби – анахронізм та рудимент радянського КДБ. Врешті-решт, це більше, ніж спецслужби Великої Британії, Франції та Німеччини разом взяті», – сказав в ефірі одного з телеканалів експерт Юрій Михальчишин.
Для чого Україні стільки співробітників СБУ та силовиків із генеральським званням? Чи покращує це нашу безпеку? Про це «Вголос» розмовляв з полковником запасу, працівником Генштабу ЗСУ Олегом Ждановим, військовим експертом Юрієм Колесниковим та директором аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрієм Сиротюком.
«У нас військові звання – це як подарунок «з панського плеча»
За перші 15 років Незалежності в Україні було присвоєно 637 генеральських звань. Проте, коли почалася війна, виявилось, що наша армія у жалюгідному стані. Як це можна пояснити?
Юрій Колесніков:
У нас військові звання – це як подарунок «з панського плеча». Це те, що нам залишилося у спадок від Радянського Союзу. Але статус генерала у Збройних силах України і Армії США – це зовсім різні рівні. У США генерал – найперше, відповідальний за результат. Там немає такого, що «генерал пишно ходить, оглядаючи підлеглих» та розповідає їм, куди вони зараз підуть. На Заході генерал керує бригадою чи корпусом і відповідає за наслідки. У нас генерал – це передусім звання, яке передбачає пільги. Тоді як це звання насправді має передбачати обов'язки. Людина має отримувати відповідну зарплатню, але й повинна виконувати свою роботу якісно. Це проблема не тільки ЗСУ, а й СБУ, МВС та інших силових структур.
У армії США – 38 генералів
Юрій Сиротюк
Побудова армії у США відрізняється від побудови армії в Україні. У нас постсовкова модель побудови війська. Ми просто скопіювали те, що було раніше, і почали його реформувати, не враховуючи, що в часи СРСР на території України стояло величезне армійське угрупування. Генеральські посади є двох типів: коли людина займає посаду, яка має відповідати званню генерала, і власне генерал армії. При тому, що в Україні у складі ЗСУ немає жодної «армії», у нас є звання «генерал армії».
В Україні звання генерала роздають, як певний бренд. У нас є безліч генералів-відставників, а, з іншого боку, нам дуже бракує ефективних офіцерів. Треба розуміти, що при нинішній структурі Збройних Сил, які фактично перейшли на бригадний рівень, для керівництва бригадою достатньо людини із званням полковника. У нас кількість генералів не впливає на ефективність ЗСУ: генералами стають військові, поліцейські, працівники ДСНС. За часів Кучми генерала давали кожному керівникові обласного МВС, що ніяк не впливало на боротьбу зі злочинністю.
Олег Жданов:
Питання щодо кількості генералів та вищого офіцерського складу – це риторичне питання. Оскільки з кожним роком ця кількість змінюється. Наприклад, на момент подачі плану щодо членства в НАТО у 2005 році у нас у складі ЗСУ було 187 генералів при чисельності армії 240 тисяч. Я брав участь у роботі комісії щодо співпраці з НАТО – і ми зустрічались з польськими колегами: на той момент Військо польське налічувало 250 тисяч людей. При цьому у них було лише 34 генерали. Поляки нам вже тоді звертали увагу, що в нашій армії дуже багато генералів.
Теперішня наша проблема у тому, що ми, замість будувати нові ЗСУ, продовжили традиції радянської армії – і кількість генералів сьогодні продовжує зростати. От начальник Генерального штабу Муженко пишається, що за чотири роки війни у нас з'явилося 50 генералів. Тобто він думає, що переформував ЗСУ і виховав при цьому аж 50 генералів. Тоді як відсоток вищого офіцерського складу у арміях світу є дуже малим. Там це соті відсотка, бо отримати звання генерала дуже важко.
Я пригадую, коли ми переходили на батальйонну структуру, тобто відмовлялись від полків та дивізій. Так, раніше командир дивізії мусів мати генеральське звання. Але у 2006 році постало питання про введення посади «бригадного генерала». Така посада є у США, але там людина з таким статусом керує військовою базою, у нього у підпорядкуванні більше 10 батальйонів. А от у нас це було б максимум чотири батальйони – і дуже добре, що така ідея не була тоді реалізованою, бо наплодили б ще й «бригадних генералів». Наразі ж у нас командир бригади – це полковник.
Тенденція до збільшення генеральського складу, яка зараз є в Україні, – неправильна, оскільки потрібно змінювати саму структуру управління ЗСУ, переглядати рівень офіцерського складу. Особливо це стосується оперативного командування та Генштабу.
«Генерал – це не звання, а щастя»
Раніше військовим було потрібне генеральське звання, щоб мати пільги. Свого часу його навіть купували. Що вам про це відомо?
Олег Жданов:
У ЗСУ є таке прислів’я: генерал – це не звання, а щастя. Так, у Збройних Силах таке звання майже неможливо отримати безкоштовно, потрібно дати відповідну суму. Якщо ти її не даси – генералом не станеш. Генеральське звання і справді гарантує багато пільг. Перше, що дають генералам – це житло, тобто одразу вирішується проблема із місцем проживання та службовим автомобілем. Службовий автомобіль і до сьогодні цими генералами більше використовується в особистих цілях, ніж у службових. Пенсія генералів сягала (до останньої зміни у пенсійній системі) до 90% від зарплати. Ну і ще багато чого.
Наскільки фаховим є наш генералітет?
Олег Жданов:
Дуже невеликий відсоток українських генералів є справжніми фахівцями. Відбір на сьогоднішній день не лише генералів, а й старших офіцерів відбувається за принципом «вірності» тому чи іншому чиновнику. Бо ж армія – це дзеркало держави. І ті процеси, які відбуваються в Україні, є і у ЗСУ - іноді навіть у ще гіршому вигляді. Призначення непрофесіоналів на високі посади – це, на жаль, сьогодні вже тенденція.
Юрій Колесніков:
Справді, говорити про фаховість наразі не доводиться. От набрали у нас патрульну поліцію – молодих людей, які хотіли щось змінити. А потім цих людей затягнути у структуру МВС, яка наскрізь прогнила. Об’єднувати цих людей - це як з’єднувати хворих і здорових. За таких умов нічого не зміниться - навпаки, здорові захворіють. У нас зараз є багато претензій до Міноборони, але чи в країні хтось займався кадровими питаннями цього міністерства? Ні. У нас в Криму, наприклад, просували тих, хто потім у 2014 році зрадив Україну.
Пригадаймо історію про напад на воїна АТО озброєної групи, яку очолювала донька аудитора Міноборони. А чоловік у неї - росіянин. І чи цим зацікавилась СБУ? Чи розслідувала, хто у цієї дівчини-нападниці чоловік, ким працює її батько? Це системна помилка.
І ще один випадок. Зараз одного старшого лейтенанта військові прокурори намагаються покарати за нібито корупцію, бо він служив в одній частині зі своєю дружиною. При тому його дружина – це справді фахівець і так вийшло, що реально не було кого брати на цю посаду. І от йому інкримінують корупцію. При цьому його звинувачує прокурор, який їздить на Infiniti. Ви розумієте, як це виглядає? Виходить мільйонер із дорогої машини і звинувачує молодого офіцера у корупції за працевлаштування дружини. Суди з цим погоджуються, кадрове управління Міноборони, серед якого є і генерали, теж згодне із цим прокурором. Хіба це адекватне управління?
«У польській армії зараз є лише 10 генералів»
У владі заявляють, що у нас стільки ж генералів, як у Європі. Це так?
Олег Жданов:
Візьмемо Польщу. На сьогодні Військо польське нараховує 105 тисяч військових. Вони скоротили кількість, але покращили якість. У повному складі польська армія входить у склад військ НАТО і там є лише 10 генералів.
Але у нас кажуть, що кількість офіцерів відповідає стандартам НАТО. Справді?
Олег Жданов:
Ключове словосполучення - «стандарти НАТО». Хтось підрахував, що цих стандартів є біля 40 тисяч. Насправді не існує такого поняття, як «стандарт НАТО», натомість є стандарти зв’язку, калібрів, є стандарт прийняття рішень, призначення на посаду. А щодо кількості генералів – такого стандарту немає. Кожна армія країн-членів НАТО має своє бачення щодо того, скільки їм потрібно офіцерів, щоб керувати своїми збройними силами.
Який механізм призначення на генеральську посаду за кордоном?
Олег Жданов:
У більшості армій розвинених країн світу призначення на важливу військову посаду йде після засідання кваліфікаційної комісії, яка розглядає кандидатів на посаду на основі конкурсу. На посаду ставлять за заслуги, за ділові та менеджерські якості. Відтак у них система присвоєння звань відповідає посаді.
У нас навпаки – за вислугою років. Наприклад, офіцер вже чотири роки є капітаном, йому потрібно отримувати звання майора. І цей військовий починає думати, як отримати майорське звання, щоб рухатись вперед. Відповідно, тут важко уникнути корупційної складової. А потім, отримавши майора, він починає думати, як стати підполковником. І так далі.
На Заході ж зовсім інша картина: ти можеш все життя прослужити на посаді капітана, але при цьому в тебе буде повага та вислуга років. Там, якщо кваліфікаційна комісія призначає військового на майорську посаду, то тобі автоматично присвоюється звання майора. І це не залежно від того, скільки часу ти був капітаном: рік чи десять років.
«Нам написали у Брюсселі стратегічно-оборонний бюлетень, президент у травні 2016 року його підписав. І він вже два роки лежить у шухляді»
Як зменшити це «поголів’я» генералів?
Олег Жданов:
Деякі управління вже скорочують. Якщо колись управлінням артилерії мав керувати генерал-лейтенант, то зараз може полковник. Але потрібно скоротити і деякі управління всередині самого Генерального штабу, або серед командування ЗСУ. Наприклад, було головне управління, а стало просто управління. І тоді категорія начальника автоматично знижується.
Наші йдуть шляхом скорочення, але ніхто не хоче змінювати саму радянську структуру ЗСУ. От у нас командування внутрішніх військ налічує близько 200 людей, а у США – це лише 10 людей. Це тому, що цей вид збройних сил займається лише бойовою підготовкою. Він не повинен займатися чимось стратегічним. Для цього існує Генштаб. А у нас Генштаб організовує бойове планування для Сухопутних військ, а потім керівництво Сухопутних військ знову робить те саме. Хоча завдання керівництва Сухопутних військ – це бойова матеріальна база та підготовка. І все! Для виконання цього завдання їм достатньо мати один відділ – наприклад, Штаб сухопутних військ, який може очолювати відповідно один генерал.
Тобто, якщо ми беремо за приклад країни НАТО, то не потрібно вигадувати велосипеда. Уже все є. До речі, нам написали у Брюсселі стратегічно-оборонний бюлетень, президент у травні 2016 року його підписав. І він вже два роки лежить у шухляді. А лежить він тому, що там передбачене перепідпорядкування начальника Генерального штабу від президента до міністра оборони. Але проблема в тому, що Порошенко просто не хоче знижувати свій статус.
Юрій Сиротюк:
Потрібно негайно переходити до європейської моделі, де діючі генерали мають проходити усі необхідні процедури і отримувати звання за заслуги, а не як політичні подачки. Кількість генералів має бути чітко обмеженою. От очільник УДО – структури, яка охороняє Верховну Раду, є генералом армії. І СБУ у нас керує генерал армії. Хоча яка армія є у СБУ? Потрібно відмовлятися від радянської системи, чітко визначити, скільки нам потрібно офіцерського складу і призначати тих, хто на це дійсно заслужив.
«СБУ потрібно реформувати і прибрати корупційну складову»
До речі, про СБУ. Поруч з великою кількістю генералів, у нас найбільша спецслужба серед розвинених країн Європи. Більше – хіба у РФ. Але все одно відбуваються теракти, людей вбивають посеред вулиці. Як ви оцінюєте роботу СБУ у кількісному і якісному показниках?
Юрій Колесников:
У СБУ працює 31 тисяча співробітників при офіційно дозволеній цифрі - 27 тисяч. Під час анексії Криму у нашому СБУ було 1402 зрадники. Це люди, які ймовірно співпрацювали із російською ФСБ. Перед тим, як завербувати, ФСБ їх щонайменше 5-7 років перевіряла. Тобто ці люди вже до того, як зрадити, 5-7 років здавали державні інтереси. У мене питання: а чим займалася внутрішня безпека?
Відтак кількома роками раніше їхні колеги здали коди доступу для нашого програмного забезпечення у Криму і ми втратили понад 40 одиниць спеціальної техніки. Скажу більше: перше коригування вогню противника по мобільних телефонах українських військових здійснювались з української техніки, яку зрадники з СБУ передали росіянам. Потім працівники СБУ знищували «неслухняний» бізнес, прикриваючи це війною. Вони на неугодних оформлювали статтю 258 частини 5 ККУ - фінансування тероризму. Фальсифікували кримінальні справи.
Відповідно до закону про судову експертизу, її не може проводити та сама структура, яка проводить оперативно-розшукові дії. А тепер дивимось 359 стаття ККУ – слідство проводить СБУ, оперативно-розшукові дії теж проводить СБУ. І найцікавіше – експертизу знову ж таки проводить СБУ. У нас спецслужба, замість протидіяти тероризму, займається якимось фальсифікаціями.
От був випадок, про який я знаю особисто. Працівники СБУ у Києві на вулиці Верховинна, 39, незаконно утримували волонтера Павла Заболотного. Вимагали у нього хабара, а коли той відмовився – передали справу в суд. Але суддя при цьому упіймав працівника СБУ на грубому порушенні закону. Це нормально?
Разом з тим, я не можу сказати, що наша СБУ не вміє працювати. У зоні АТО, наприклад, вони добре виконують свою роботу. Але загалом СБУ потрібно реформувати і негайно прибрати корупційну складову. Там є багато департаментів, які взагалі невідомо чим займаються.
Як можна реформувати СБУ?
Юрій Колесников:
Потрібно насамперед змінювати кадрове управління СБУ. Це робити можна так: заходить спецгрупа і виселяє діючих працівників з приміщення, при тому не дозволяючи їм нічого забрати з робочого місця - навіть мобільних телефонів. Вони здають посвідчення і тут же примусово відправляються на пенсію. Потім перевіряють, чи співпрацювали вони з ворогами, чи займались корупцією тощо. У той же час у кадрове управління треба набрати зовсім інших людей. Нові структури слід створювати на базі чесних силових відомств. Яких? Напрклад, у прикордонних військах у 2014 році, коли захоплювали Крим, було лише три зрадники. Росіяни, щоб позбутись українських прикордонників у Криму, навіть дозволили їм усю техніку забрати з собою.
Так, Держприкордонслужба теж задіяна у корупції. Але якщо порівнювали її рівень з СБУ чи МВС, то це зовсім інші масштаби. Крім того, у прикордонників дуже мало генералів. А ті, які є, займають серйозні посади. Саме прикордонники фактично «брали» Рубана, вони ж затримали і російський військовий корабель, який був замаскований під рибальський човен. І таких прикладів чимало. Зрештою, можливі й інші варіанти. Але реформувати силові структури потрібно було ще чотири роки тому. Ми цей час бездарно втратили.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ