У розпал революційних подій в українському інформаційному просторі з’явився термін «тітушки», яким народ позначив молодих людей спортивного вигляду, зазвичай хуліганів, кримінальних злочинців, люмпенів та «гопників», які за гроші використовувалися владою для провокацій і нападів на опозиційних активістів та перешкоджання громадянам реалізації своїх конституційних прав. Термін походить від імені сумнозвісного Вадима Тітушка, який перед камерами напав на журналістку. І хоча Вадим пізніше вибачився перед репортеркою і, прагнучи виправдати своє ім’я перед громадськістю, навіть став прихильником Майдану, зупиняючи на київській трасі автобуси з «тітушками», яких звозили з інших міст, тим не менше, влучне слово потрапило у закордонну пресу та вже увійшло до офіційних словників української мови.
Під час захоплення російськими військами українського Криму у пресі з’явився новий для українців термін «анексія», що означає насильницьке приєднання державою території іншої держави в односторонньому порядку. На відміну від окупації, анексія призводить до зміни юридичної приналежності території та супроводжується включенням її до складу країни агресора, хоч і всупереч міжнародним нормам. Анексія Криму та пізніше розв’язані Росією події на Донбасі, відбувалися за тактикою гібридної війни – латентної військової агресії, що характеризується використанням як регулярних збройних сил, так і прихованих структур, що видають себе за місцевих повстанців чи народних демонстрантів, і супроводжується масованими інформаційними атаками, спрямованими на дестабілізацію противника. Формально залишаючись осторонь і не порушуючи міжнародні норми, через групи своїх диверсантів РФ організовувала та координувала озброєні загони повстанців із проросійського та підкупленого місцевого населення. Створюючи паралельні структури влади і провокуючи сепаратистські настрої, зовнішня агресія маскується під громадянську війну, з подальшою підтримкою країною-агресором сепаратистських утворень. Багато експертів вважають цей феномен технологією ХХІ століття, однак тотожні методи застосовувалися Росією ще в період війни проти УНР, коли більшовиками була створена та озброєна «паралельна УНР» а пізніше УСРР, яка начебто самостійно воювала проти «української буржуазії». Тож, Росія воює проти України своїми традиційними методами, на які світова спільнота тільки зараз відкриває очі.
Гібридна війна та російська агресія супроводжувалися інформаційними диверсіями, спрямованими на внутрішній розкол української держави, які маскувалися демократичною риторикою і втілилися у пропонованій Кремлем ідеї «федералізації» України. Якщо в демократичних країнах цей термін позначає надання широкої автономії територіальним одиницям на основі культурної, національної чи релігійної різноманітності, то в кремлівські риториці федералізація стала неприхованим закликом до фрагментації та розвалу України.
У 2014 році українці зіткнулися з новим терміном «сепаратизм», яким позначають прагнення національних, мовних чи релігійних меншин до відокремлення та створення своєї держави. Однак, якщо сепаратизм за національно-відмінною ознакою, як наприклад чеченський, татарстанський, північно-ірландський, баскський чи каталонський, ще можна виправдати, то інспірований Москвою сепаратизм на Донбасі, що не суттєво відрізняється від сусідніх російськомовних проукраїнських областей, є абсолютно штучним утворенням. Фактично вперше в історії людства, сепаратизм та штучну «державну ідентичність» у формі «ДНР-ЛНР» створили мас-медіа, керовані Кремлем.
У цьому році на території України з’явилася і нова географічна лексична одиниця – так звана «Новоросія», яка в XVIII столітті вживалася як назва частини території Північного Причорномор'я, і включала Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Херсонську, Кіровоградську, частину Одеської та Донецької областей, а також Крим. Сьогодні в Кремлі реанімували назву двохсотлітньої давності та не питаючи думки місцевого населення, назвали так простір поширення російської диверсійно-сепаратистської операції. Цікаво, що в первісному варіанті ця провінція Російської імперії зовсім не включала Луганщини та південної Донеччини – тобто сучасних так званих «ДНР-ЛНР», що є ще одним прикладом неадекватності та міфологічності російської політико-історичної пропаганди.
У квітні 2014 року українці зіткнулися з новим терміном – АТО (Антитерористична операція). Однак це героїчно-трагічне слово, стало виявом брехні та окозамилювання вже не російського, а українського керівництва. Повномасштабні загальновійськові бої з використанням артилерії, авіації, протиповітряних комплексів, танків та десятків тисяч військових, за всіма критеріями є війною, а не антитерористичною операцією. Пов’язана така підміна понять з рядом кон’юктурних цілей нової влади – необхідності проведення виборів, уникнення незручностей воєнного стану та збереження обличчя американських партнерів, які у Будапештському меморандумі зобов’язувалися захищати Україну від воєнних загроз. А так: нема війни, а є АТО, і США в обмін на невелику фінансову допомогу Україні, зберігає обличчя.
Традиційною тактикою російської агресії стало ще й приниження та образливі звинувачення обраної жертви. Тому російські солдати, які зі зброєю прийшли на українську землю, придумали нову кличку українцям – «укропи», що в російській мові позначає рослину кріп. Українці, замість образи, обернули це слово собі на користь, а сам термін під варіантом розшифровки «український опір», набув широкої популярності та позитивного змісту в українському сегменті Інтернету. Деякі позафракційні народні депутати, навіть створили в парламенті міжфракційну групу «Укроп» – Українська опозиція, куди увійшли Б. Береза, Д. Ярош, Б. Філатов, А. Білецький, В. Парасюк. Очевидно, гумор традиційно залишається на лише засобом психологічного захисту українців, але й стає інструментом боротьби.
З метою паплюження та демонізації нової української демократичної влади, кремлівська пропаганда витягнула з латиноамериканської політичної практики термін «хунта», який позначає правління військових або силовиків, які недемократичним чином захопили владу в країні. Хоча ні Олександр Турчинов, ні Арсеній Яценюк не є генералами чи навіть військовими, і не захоплювали владу силою, тим не менше, термін прижився й завдяки його гумористичному сприйняттю українськими інтернет-користувачами. Хоча справжньою хунтою за всім ознаками є захоплення офіцерами російських спецслужб, зокрема КДБ-ФСБ влади в Росії, коли Путіна спочатку зробили президентом, а вже потім організували перемогу на виборах. Це ще раз підтверджує, що ідеї про «злочинний характер» української влади, російське керівництво черпає, дивлячись у дзеркало.
Олександр Турчинов, який певний час виконував обов’язки президента, у цьому році отримав нове прізвисько – «Кривавий пастор». Такий мережевий тренд спровокований неадекватністю російської пропаганди, яка розповідала про «хунту», «геноцид російськомовних», «розіп’ятих хлопчиків», набув популярності в проукраїнському інформаційному просторі і став симбіозом саркастичного образу «Кривавого пастора». В розпал передвиборчої кампанії «Народного фронту», в соціальних мережах розпочався цілеспрямований піар О. Турчинова, спрямований на молодіжну та патріотичну аудиторію. В рамках цієї кампанії стриманого та спокійного баптиста, в період тимчасового правління якого українські солдати без жодного пострілу здавали Крим та пасивно втрачали Донбас, зображали «героїчним борцем з російськими окупантами» і закріпили штучно створений, симпатичний та патріотично-рішучий образ у свідомості тисяч молодих українців.
Як стверджують філософи-дискурсологи, контроль над створенням слів та понять, дає можливість контролювати й реалії, які перебувають у рамках мови. Більшість політичних термінів 2014 року були нав’язані українцям ззовні, а Україна виступила не суб’єктом, а об’єктом інформаційної атаки. Цього року, українська держава почала здійснювати перші несміливі кроки щодо захисту свого інформаційного простору та контрпропаганди, і можливо навіть колись почне нав’язувати противнику свої терміни, які стануть реаліями російського життя.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ