29-річна Ганна Новосад увійшла в топ української політики так яскраво, як тільки можна було уявити це: очолила Міністерство освіти, прозвітувала про це у «Фейсбуці» й... засвідчила свою неосвіченість, зробивши кілька десятків помилок в одному невеликому дописі.
Хтось побачив у цьому ганьбу, хтось - почав виправдовувати, мовляв, «обличчя нове», незвикле прискіпливо стежити за деталями.
А потім уже з'ясувалося, що «новизною» Новосад особливо й не вирізняється: працює у Міносвіти уже п'ять років. Спершу була радницею міністра Квіта, згодом (за міністра Гриневич) - керівником директорату стратегічного планування і євроінтеграції.
Зрештою, і сама Новосад не надто наполягає на «новизні»: чи обіймати посаду Гриневич, питала у самої Гриневич, обіцяючи при цьому продовжувати її «реформи».
То чого ж чекати від нового міністра освіти зі старим досвідом та які реформи потрібно здійснити в освітній сфері? Про це - у розмові з доктором філологічних наук, професором Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ларисою Масенко, дитячою письменницею та громадською активісткою Ларисою Ніцой та директором Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Віктором Громовим.
Міністр Новосад сповідуватиме нову лінію чи дотримуватиметься лінії попередниці Гриневич?
Лариса Масенко:
Ще невідомо, яку позицію займе нова міністр освіти: чи продовжить те, що робила Гриневич, чи робитиме щось своє. Але якщо продовжить лінію своєї попередниці, варто пам’ятати: серед недоліків, які можна записати останньому міністру освіти, як в принципі і багатьом попереднім, я вважаю те, що вони абсолютно ігнорували надзвичайно важливий аспект мовного режиму в українських школах. І якщо ще в деяких західних областях цих проблем немає, то у багатьох інших областях і навіть у Києві українську мову використовують формально і лише на уроках, а на перервах та інших позаурочних заходах звучить російська мова. А це неприпустимо.
Хоча з боку Міносвіти не було ніколи жодних перевірок щодо цієї проблеми, яка, до речі, турбує багатьох батьків. Бо самі ж вчителі у школах часто розмовляють російською мовою, я вже не кажу про позашкільні заходи та гуртки тощо. І чому цього не може змінити Міносвіти, я не розумію, адже це одне із найнегативніших явищ у навчальному процесі.
Лариса Ніцой:
Гриневич вилучала з освіти все українське. Продовження її політики - це ганьбаЯкщо нова міністр працюватиме так, аби підсилювати у сучасній освіті саме українські смисли, це буде тільки похвально і позитивно позначиться на українських дітях та їхньому майбутньому. Якщо ж вона просто продовжуватиме традицію своєї попередниці Гриневич і розмиватиме українські смисли в сучасній освіті, то це буде ганьба і ні до чого доброго не призведе.
Тут варто зауважити: у чому, наприклад, на мою думку, був головний недолік роботи вже колишньої міністерки Гриневич: вона просто вилучала із підручників та освітньої програми все українське: змісти, цінності. Таким чином все робили космополітичним, без прив’язки до рідної землі, традицій і цінностей. А це дуже важливо. І якщо нова наша міністерка теж продовжуватиме гнути цю лінію і вилучатиме все українське, то про які ми зміни говоримо? Бо школа має вже змалечку формувати свідомого українського громадянина, любов до рідної земної у нього, а не байдужість до неї.
Чи справді вона втілюватиме у життя ідею нової української школи?
Лариса Ніцой:
Якщо ми вже говоримо про нову українську школу – перш за все варто пам’ятати, окрім усіх нововведень та реформ, про основне - традиції в освіті.
У нас же у школах дуже слабке патріотичне виховання. Дуже. А воно ж насправді криється в історії. А нашим дітям про що на уроках історії розповідають: акцентують на програшних битвах і не стільки, скільки потрібно, розповідають про перемоги. А треба ж навпаки. Так само і на уроках української літератури: тут також мають закладати у свідомість дітей патріотичне виховання. І що головне: нашим дітям треба читати і вивчати такі твори, які показують успішного українця та формують любов до рідної землі та народу, а не просто описують, які ми були завжди нещасні та бідні. Тому змінювати у цьому плані є що. Лиш би бажання.
Лариса Масенко:
Ще що дуже важливо, на що варто звернути увагу: є дослідження, яке демонструє, що дуже часто у формальному спілкуванні вживають українську мову, а у неформальному – російську. А буває навіть, що і на уроках вчителі досить часто розмовляють російською мовою. А зважаючи на те, що українізацію та поширення української мови та дерусифікацію передусім ми пов’язуємо із вихованням молодшого покоління, то скажіть мені: «Як тоді такі вчителі можуть правильно виховувати дітей?». Бо у дітей вже змалечку формується розрив мовної свідомості: виходить, українська лише у формальній сфері є мовою спілкування, а вся розважальна сфера – російськомовна. Тому в нас так повільно і змінюється мовна ситуація, а це зараз, у час війни з Росією, необхідно, як ніколи. І найбільш відповідальна за це все перш за все школа.
Віктор Громовий:
Думаю, нова міністерка не втілить цю ідею в життя, бо від МОН мало що залежить у сфері шкільної освіти. За зачиненими дверима свого класу вчитель визначає, яким буде урок, стосунки з дітьми тощо. За зачиненими дверима своєї школи саме її директор визначає освітню політику, те, яким буде урок. Тож МОНоцентризм зараз не працює.
До того ж попередня міністр освіти Гриневич не реформувала головного - системи управління освітою, а без цього жодні інші реформи в принципі неможливі.
Що у цьому питанні ще потрібно реформувати?
Лариса Ніцой:
Шкільну програму треба змінити, якщо ми маємо намір виховувати успішного українського громадянинаЯ, як письменниця, відвідала понад 500 шкіл України і бачу, як змінюються наші школи у позитивний бік, коли вчителі з дітьми будують партнерські стосунки. Однак є й такі, де вчителі зверхньо ставляться до дітей і навпаки. Та головне завдання полягає у тому, що ми маємо виховувати успішного українця. Треба переглянути навчальні програми, особливо з тих предметів історії і літератури на предмет посилення українських позицій у висвітленні такої інформації на цих предметах.
У тій же Польщі, наприклад, з молодших класів вивчають, що для них як громадян є цінним. Коли ми прийшли до наших освітян і заявили, що нам треба декалог української дитини запровадити у шкільну програму, так, як є у Польщі, всі стали на диби і заявили, що тоді нам закидатимуть, що ми виховуємо фашистів і нацистів. А що ж у сусідів-поляків? Вони у школі на уроках навіть обговорюють за темою шкільного твору способи протидії русифікації країни. У школі відразу визнають ворогів Польщі, способи боротьби з ними, і там це фашизмом не вважають. А у нас такі твори, у яких показано сучасному українцеві способи боротьби з ворожим та з наступом на наші цінності, вивчають у школах? Тому повторюся: шкільну програму треба змінити, розставивши правильні історичні наголоси, якщо ми маємо намір виховувати успішного українського громадянина.
Віктор Громовий:
Я думаю, що головний виклик, який стоїть перед школою, - це виклик індивідуалізації. Ми маємо пропонувати кожній дитині індивідуальне освітнє меню. Поки що діє старий принцип радянського «общєпіта»: їж, що дають.
Лариса Масенко:
Нова міністр мала би звернути увагу на вищезгадану мовну проблему і саме міністерство мало би перевіряти директорів шкіл: хто здатен запровадити мовний режим у школі, а хто - ні. Принаймні усі вчителі обов’язково мають розмовляти українською мовою, як мінімум до того часу, поки вони перебувають на території школи, навіть якщо усі діти та їхні батьки - російськомовні.
Нам треба запам’ятати: толерантність тут не допоможе, має бути контроль та штрафи і звільнення за порушення. А те, що з міністерства розсилали листи-побажання у школи, мовляв, треба розмовляти українською, куди це годиться? Бо у нас ще дуже сильні у школах пострадянські та посттоталітарні практики.
Хоча, чесно кажучи, я думаю, що нова міністр освіти Новосад продовжуватиме лінію своєї попередниці Лілії Гриневич. І сподіватимусь, що не лінію Табачника. А їхня перша загроза може полягати у тому, що знову ігноруватимуть дуже актуальну та важливу проблему вживання української мови у школі. Бо на сході України, до прикладу, як кажуть мені друзі, часто українські школи досить умовні. А на такі речі треба жорстко реагувати.
Марія Волошин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ