Лінія розлому
Де-факто конфлікт розпочався з «гордієвого вузла» української Конституції, в якому чомусь беруть активну участь і Росія, і країни ЄС. Приводом стало ухвалення більшістю провладних депутатів змін до Конституції щодо децентралізації державної влади. Теоретично, децентралізація мала б розширити права регіонів, чого ще з березня 2014 року так наполегливо домагалася Москва. Децентралізація Української Держави мала стати також інструментом встановлення миру на Донбасі шляхом легалізації та інтеграції у політичну систему України сепаратистських формувань «ДНР»-«ЛНР».
Підтримали цей законопроект провладні партії: «Блок Петра Порошенка», «Народний фронт» і, як не дивно, «Опозиційний блок». Водночас проти конституційних змін висловилися депутати відразу трьох фракцій владної коаліції: «Батьківщина», «Самопоміч» та Радикальна партія Олега Ляшка. Проти також виступили «свободівці», які стали своєрідним ядром протестувальників, «Правий сектор», «УКРОП», ветерани АТО, власники зброї та підприємці. Рішення депутатів більшості, очевидно, були настільки неприйнятними для частини суспільства, що після голосування парламенту мітингувальники пішли штурмом на Раду й почали кидати димові шашки.
Останнім часом стало модно називати провокаторами чи московськими агентами всіх, хто виступає проти політичного курсу владного блоку. Однак така практика вже перейшла межі здорового глузду, коли такі ярлики почали вішати вчорашнім союзникам, з якими Президент та прем'єр ще вчора стояли на Євромайдані. А також тим, хто в зоні АТО у складі добровольчих батальйонів захищав країну від поширення російського сепаратизму на інші області.
Проте цього разу намір владної партії самовільно змінити Основний закон країни вилився у громадянський спротив. Фактично лінія політичного розлому пролягла між правими націоналістичними силами й партіями так званих «молодих демократів-реформаторів» з одного боку та усталеними політичними елітами владної більшості, основна частина яких роками входить до пулу найвпливовіших гравців українського політикуму. Тобто демократична молодь проти старої політико-олігархічної команди, розсіяної по трьох партіях, які проголосували за децентралізацію. Отож назвати московськими агентами всі молоді та не заплямовані корупцією у такій мірі, як владна команда, політичні сили видається недоречним.
Конституційний дисонанс
Окрім того, в умовах воєнного стану, в якому фактично зараз перебуває наша держава, заборонено змінювати Конституцію. А коли цього прямо вимагають наші вороги та ненадійні союзники, то навряд чи це є конструктивним підґрунтям для побудови й зміцнення Української Держави. Лідер Радикальної партії Олег Ляшко назвав зміни до Основного закону «антиукраїнським планом Путіна з розколу України». А народний депутат Юрій Шухевич заявив, що в цьому питанні Україну зраджує Європа, як колись вона зрадила Чехословаччину перед Гітлером. Адже замість того, щоб зміцнити Українську Державу, якщо не військовими поставками, то хоча б організаційно, наші західні «партнери» вимагають ослаблення України в умовах війни з централізованою та авторитарною Росією.
У своєму прагненні протягнути вигідні собі та закордонним «партнерам» рішення пропрезидентська владна команда, всупереч надіям народу, виявилася продовжувачкою непрозорої політичної практики часів Януковича, коли Конституцію міняли волею жменьки політиків та депутатів. А враховуючи низький моральний авторитет «народних» депутатів, більшість яких неприховано заволоділа парламентськими мандатами завдяки грошам та підкупу виборців, то нардепи явно не є тими людьми, які мають моральне право ухвалювати історичні рішення за весь український народ. Зміна Конституції, особливо щодо особливого статусу окупованих територій, – це шлях до федерації, а згодом і до втрати території, вважає депутат Юрій Чижмар. Тому визначення базових конституційних змін мав би ухвалити народ на референдумі, а не кілька сотень депутатів.
Спроби переламати народ через коліно або обвести навколо пальця і пошити в дурні, як це було з обіцяним скасуванням депутатської недоторканності чи із запровадженням виборчої системи з «відкритими списками», очевидно, наштовхнулися на спротив. Кривавий фінал, яким закінчився традиційний для «свободівців» мирний мітинг, поставив під загрозу не лише крихкий консенсус проукраїнських сил та реальну багатопартійність, а й завдав суттєвої шкоди міжнародному іміджу держави.
Кому це вигідно?
Кривава низка конфліктів чинної влади, супроводжувана загибеллю військових то з «Правим сектором» на Закарпатті, то зі «свободівцями» в Києві, впливає на саму легітимність команди Порошенка та кредитоспроможність Української Держави. У глядачів новин як Російської Федерації, так і країн Заходу може виникнути враження, що Україна тріщить по швах, адже, крім сепаратизму східних регіонів, кримського псевдореферендуму та подій на Закарпатті, бойові зіткнення почалися вже й у столиці.
Водночас трагічний інцидент на площі Конституції абсолютно не вигідний ВО «Свобода» якраз напередодні місцевих виборів, на яких партія готувалася взяти реванш. Інцидент з бойовою гранатою поставив під загрозу саму легальну участь «Свободи» у виборах, яку тепер можуть оголосити екстремістською організацією, як це вже десятиліття подають російські медіа. Отож вдало режисована провокація не лише поставила під загрозу участь у виборах реальної антиросійської партії, а й створила умови для нових політичних міжусобиць серед українських політсил. Кремлівська влада на практиці переконалася в ефективності стратегії нівелювання перемоги української революції шляхом провокації внутрішнього конфлікту, тож і тепер прагне повторити ефект «Ющенко-Тимошенко». А вдало сформульовані інформаційні «вкиди», в яких українці масово почали виплескувати ненависть у соціальних мережах до «свободівців», довершують формування громадської думки в потрібному маніпуляторам напрямку.
Партії «Свобода» та «Самопоміч» поклали відповідальність за інцидент на МВС та СБУ, які, за їхніми словами, не спромоглися заблокувати провокаторів. «Це або злочинна недбалість, або підігрування провокаціям, які вигідні Москві», – заявив журналістам лідер фракції «Самопомочі» Олег Березюк. А радник міністра внутрішніх справ України Зорян Шкіряк заявив, що інциденти під будівлею Верховної Ради «заздалегідь готували російські спецслужби».
Найгірше для українців є те, що історично нашу державу шматували найбільше саме внутрішні міжусобиці, результатом яких було іноземне поневолення країни. Здобутки кожної української національно-визвольної війни та революції руйнували руками українських еліт та їхніх іноземних ляльководів. Для українців у цій ситуації найгірше те, що, піддавшись на провокації та виступивши проти влади на захист своїх прав, вони ослаблюють державу у воєнний час. Але мовчазна бездіяльність та спостерігання за тим, як владна команда йде на повідку в Москви та руйнує не лише надії Євромайдану, але й українську територіальну цілісність, а далі й державність, лише сприятиме успішній реалізації ворожих задумів.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ